Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:30

Містечко Бучач на Тернопільщині


Містечко Бучач на Тернопільщині

Київ, 20 липня 2001 - Містечко Бучач на Тернопільщині проживає своє восьме століття. Хоч офіційна радянська наука недавно твердила, що Бучач згадується тільки з ХVIстоліття, є безліч архівних свідчень, що місто відоме з XII - початку XIII століть.

У ще прадавніші часи жили тут скити, згадувані Геродотом у V столітті до нашої ери, потім - неври, венеди, сармати, алани, або ж роксолани, тиверці, хорвати і дуліби та інші племена. Час присипав їхні дороги піском небуття.

Бучацький дерев"яний замок - гніздо роду Бучацьких гербу Абданк згадується вже у джерелах 14 століття. Інший замок, руїни якого височать посеред міста, збудований у 16 столітті. Його знівеченим стінам досі, напевно, сняться колишні вежі і часи короля Зигмунта другого Августа і середньовічні монастирі у скелях понад Стрипою. У 17 столітті місто було зруйноване турками.

Бучач пережив польську, австро-угорську та радянську влади, турецьке і татарське руйнування, пожежі і світові війни. І залишився містом-музеєм, маленьким українським Толедо, сповненим таємниць.

Крім живописних руїн замку тут багато пам"яток. Церква святого Миколая, збудована 1610 року. Її високі вікна не раз служили бійницями. У церкві зберігся бароковий іконостас 18 століття.

Церква святої Покрови архітектора Бернарда Меретина (або ж Мердерера), який збудував у Бучачі в 1751 році теж ратушу. Він -відомий творець собору святого Юра у Львові. У церкві Покрови є дерев"яні та позолочені скульптури пізнього бароко.

Стоїть старовинна ратуша, прикрашена скульптурами Пінцеля (Пінзеля). Імені його не збереглося, хоч саме він створив і славетні скульптури згаданого собору у Львові - святий Юр на коні, святі Афанасій і Лев на фронтоні.

Не всі скульптури Пінцеля у Бучачі збереглися. Це були міфологічні постаті - Давид, що вбиває Голіята, Самсон, що роздирає пащу лева, богиня правосуддя Феміда, Геракл, невільники. Під час пожежі 1859 року, коли згоріло майже все місто, кілька скульптур були знищені.

Ще в минулому столітті у Бучачі була фабрика шовкових тканин.

Колись у церкві святої Покрови, а тепер у костелі зберігається портрет 18 столітті знаменитого польського магната Миколи Потоцького - так званий сарматський польський портрет, що має велику мистецьку цінність.

Церква святих отців Василіян 18 століття з монастирем і василіянською гімназією, названою тоді Місійним науково-виховним інституом, двісті років була оплотом патріотизму. Серед ряду письменників та публіцистів - василіянин отець Юліан Добриловський. Літературний Бучач відомий теж такими іменами, як Володимир Масляк, його син Степан Юрій Масляк, отець Василь Мельник, Осип Назарук, отець Тит Теодосій Галущинський, Михайо Островерха (Осика) та багато інших.

Славетні імена, поєднані з Бучачем, доповнюють такі, як Соломія Крушельницька. Вона народилася хоча і не в Бучачі, але в Бучацькому повіті, недалеко від цього неповторного міста.

У 1908 році з Бучача до Палестини емігрував бучаччанин Чачкес. За якийсь час, побувавши спершу в Німеччині, він дістався до Єрусалиму та поселився в його передмісті. Чачкес прибрав собі ім"я і прізвище Шмуель Йосиф Агнон . було йому тоді тільки двадцять років. За якийсь час Агнон видав кілька книжок, став членом Академії мови Ізраїлю. А в 1966 році ім"я колишнього бучацького єврея стає всесвітньо відомим, Агнон отримує Нобелівську премію. Він належить літературі Ізраїлю, але корені його життя і майже всі твори присвячені Бучачу і життю галицьких євреїв. Слід зауважити, що твори Агнона перекладені німецькою, англійською, російською мовами. На жаль, нема українських перекладів.

Агнон описує бучацьку річку Стрипу, до якої вночі ходили прощатися всі бучацькі євреї, котрі виїжджали до Палестини. Один з них у книзі каже: "А я й не знав, що наше місто таке гарне."

Справді дивне місто змальоване в романі Агнона. Криниця, з якої пив воду поляк Собеський, коли вертався з війни переможцем, з її розбити сходами і стертим написом, порослим мохом. Той мох червоний - "ніби янгол смерті витер об нього свій ніж", - каже письменник. У дужках зауважу, що в Бучачі й навколо нього багато залізняку, який замальовує в червоне воду, мох чи землю. З цим пов"язано багато легенд. Агнон іде дорогою з околиці до центру Бучача. Іде кілька годин, хоч цю коротку відстань можна пройти за хвилин десять. Він згадує християн, які прийшли прощатися з іудеями, котрі виїжджали з Бучача. Ціле місто вийшло прощатися, навіть із сусідніх сіл та містечок прийшли, бо ж колишні сусіди вибираються на Святу Землю.

Майже у всіх творах Агнона присутній світ міста Бучача, світ, названий ним "загаченою водою". Це глибока вода, в якій вирують пристрасті і віками живуть поряд українці, поляки, євреї, вірмени, греки - люди, які розмовляють з тінями.Як одна з героїнь Агнона. Розмовляють не тільки з тінями людей, а й з тінями вулиць та будинків, замків і скитів.

А древній Бучач стоїть під високим небом, гармонійно поєднавши в собі життя кількох епох. Він випростався, вкотре за свою історію звільнився від гніту і творить нову історію. Ніхто не здатний відібрати в нього ні його минулого, ні його майбутнього. Добрий дух міста, як вітер, блукає в місячні ночі вузькими брукованими вуличками. Назустріч йому виступають тіні, які розповідають вітрові про своє життя у Бучачі. Можливо, хтось іще колись вислухає ці розповіді і відтворить їх для нових поколінь. Повна історія Бучача ще не написана.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG