Київ, 23 липня – Із розвалом Радянського Союзу новоутворені держави оголосили своїм пріоритетом боротьбу з корупцією. Проте, далі декларацій і заяв, на яких ґрунтувалися чи не всі виборчі кампанії, справа не йшла. Через 10 років після здобуття незалежності Україна і далі залишається однією із найкорумпованіших країн світу. В чому проблема? Неефективна діяльність громадських організацій, відсутність політичної волі влади подолати цю хворобу, чи небажання самих громадян жити за прозорими правилами.
Ці теми обговорювали експерти з пост радянських країн у Києві.
“Антикорупційні стратегії для країн з перехідною економікою: спільні проблеми, спільні рішення” – так називалася міжнародна конференція, яка щойно закінчилася у Києві. Її учасники – експерти з колишніх радянських республік та низка західних фахівців - так і не спромоглися опрацювати рекомендацій для суспільств з перехідною економікою, проте бодай визнали, що попередня боротьба була неефективною, бо за рівнями корупції у світі пострадянські країни і досі залишаються у перших лавах найкорумпованіших. Щоправда, позитивним моментом було визнано, що Україна взагалі потрапила до світового рейтингу. Адже, відсутність держави у рейтингу сприйняття корупції означає, що в ній не можливо провести дослідження і одержати якісь дані.
Отже, незважаючи на антикорупційну діяльність числених громадських організацій, нічого не міняється. Чому? Експерти пояснюють це відсутністю діалогу між суспільством і владою. Говорить координатор коаліції “Свобода вибору” Владислав Каськів: “Українська влада сьогодні не готова іти на діалог. Громадські організації не можуть знайти конструктивного діалогу із силовими структурами української влади. З нашого боку були звернення про конструктивну співпрацю. Треба ще врахувати, що Україна пережила минулого року політичну кризу, до якої були причетні силові структури, але нам не вдалося знайти спільної мови. Ми навіть запрошували представників силових відомств до участі в цій конференції – вони були присутні, але в якості незареєстрованих спостерігачів, а дискутувати відмовилися.”
Якщо немає прозорості у взаєминах суспільства із владою, чи можна говорити про взаємодію у подоланні корупції, ба більше чи безпечно в Україні близько підходити до корупції у владі? Цю проблематику вдало окреслили учасники конференції. Говорить координатор Національної Антикорупційної програми Іван Сікора: “Взаємодія громадських організацій з державою – тобто наскільки близько можна танцювати з дияволом. Наскільки можливою є та межа, коли громадські організації можуть співпрацювати з державою, сприяти підвищенню прозорості та підзвітності органів державної влади, але водночас, де та межа, яку вони не можуть переступити”.
Директор російського Центру антикорупційних досліджень міжнародної організації Transparency International Єлєна Панфілова вважає, що громадські організації не повинні займатися викриттям корупціонерів, і що взагалі боротися з корупцією безглуздо: “Я вважаю, цей шлях веде у глухий кут – ганятися за поодинокими корупціонерами.” Чому безглуздо боротися з корупцією, і що ж тоді залишається громадським організаціям? Продовжує координатор коаліції “Свобода вибору” Владислав Каськів: “Як правило корупція на локальному рівні – це явище відбувається за взаємною згодою сторін. Це є основна проблема корупції, тому що учасники цього корупційного явища, як правило задоволені. Отже виявити, а тим більше покарати за факт корупційного діяння дуже важко. Значно простіше, правильніше і дешевше попереджувати корупцію.”
Серед головних механізмів попередження корупції експерти міжнародної конференції називали такі методи як дистанціювання чиновника, який надає послуги від споживача послуг; це переконання людей, що вартість корупції є надзвичайно високою, що в результаті всі все одно програють, бо ціла система стає інтегрованою в корупцію.
Ці теми обговорювали експерти з пост радянських країн у Києві.
“Антикорупційні стратегії для країн з перехідною економікою: спільні проблеми, спільні рішення” – так називалася міжнародна конференція, яка щойно закінчилася у Києві. Її учасники – експерти з колишніх радянських республік та низка західних фахівців - так і не спромоглися опрацювати рекомендацій для суспільств з перехідною економікою, проте бодай визнали, що попередня боротьба була неефективною, бо за рівнями корупції у світі пострадянські країни і досі залишаються у перших лавах найкорумпованіших. Щоправда, позитивним моментом було визнано, що Україна взагалі потрапила до світового рейтингу. Адже, відсутність держави у рейтингу сприйняття корупції означає, що в ній не можливо провести дослідження і одержати якісь дані.
Отже, незважаючи на антикорупційну діяльність числених громадських організацій, нічого не міняється. Чому? Експерти пояснюють це відсутністю діалогу між суспільством і владою. Говорить координатор коаліції “Свобода вибору” Владислав Каськів: “Українська влада сьогодні не готова іти на діалог. Громадські організації не можуть знайти конструктивного діалогу із силовими структурами української влади. З нашого боку були звернення про конструктивну співпрацю. Треба ще врахувати, що Україна пережила минулого року політичну кризу, до якої були причетні силові структури, але нам не вдалося знайти спільної мови. Ми навіть запрошували представників силових відомств до участі в цій конференції – вони були присутні, але в якості незареєстрованих спостерігачів, а дискутувати відмовилися.”
Якщо немає прозорості у взаєминах суспільства із владою, чи можна говорити про взаємодію у подоланні корупції, ба більше чи безпечно в Україні близько підходити до корупції у владі? Цю проблематику вдало окреслили учасники конференції. Говорить координатор Національної Антикорупційної програми Іван Сікора: “Взаємодія громадських організацій з державою – тобто наскільки близько можна танцювати з дияволом. Наскільки можливою є та межа, коли громадські організації можуть співпрацювати з державою, сприяти підвищенню прозорості та підзвітності органів державної влади, але водночас, де та межа, яку вони не можуть переступити”.
Директор російського Центру антикорупційних досліджень міжнародної організації Transparency International Єлєна Панфілова вважає, що громадські організації не повинні займатися викриттям корупціонерів, і що взагалі боротися з корупцією безглуздо: “Я вважаю, цей шлях веде у глухий кут – ганятися за поодинокими корупціонерами.” Чому безглуздо боротися з корупцією, і що ж тоді залишається громадським організаціям? Продовжує координатор коаліції “Свобода вибору” Владислав Каськів: “Як правило корупція на локальному рівні – це явище відбувається за взаємною згодою сторін. Це є основна проблема корупції, тому що учасники цього корупційного явища, як правило задоволені. Отже виявити, а тим більше покарати за факт корупційного діяння дуже важко. Значно простіше, правильніше і дешевше попереджувати корупцію.”
Серед головних механізмів попередження корупції експерти міжнародної конференції називали такі методи як дистанціювання чиновника, який надає послуги від споживача послуг; це переконання людей, що вартість корупції є надзвичайно високою, що в результаті всі все одно програють, бо ціла система стає інтегрованою в корупцію.
