Київ, 24 липня 2001 - Проблеми, що їх накопичує технологічна революція кожен вирішує у свій, тільки йому притаманний спосіб. Одні, прикусивши губу, вперто намагаються розв”язати Гордіїв вузол, інші – беруть сокиру і рубають його навпіл. Показовими в цьому сенсі є китайці. Забагато горобців – рубаємо, забагато філософів – до пекла мудрагеликів, перевалила кількість користувачів інтернету за двадцять шість мільйонів – кличемо на допомогу поліцію. Протягом останніх трьох місяців китайські полісмени встигли проінспектувати біля п”ятдесяти семи тисяч інтернет-кафе.
Дві тисячі з них було негайно закрито, шість тисяч тимчасово припинило діяльність задля термінового проведення змін у своїй роботі. Передусім, вони мають встановити програми, які дозволяють поліції слідкувати на які саме сайти заходять клієнти того, чи іншого кафе. Разом з тим, згідно з новими вимогами, власники цих закладів повинні мати ліцензію, а в багатьох містах буде заборонено відкривати їх поблизу шкіл. Все це під вивіскою боротьби з “релігійними збоченнями, насильством, порнографією та розтлінною інформацією”. Пристойний темп зростання користувачів Світовою Павутиною зводить благі наміри держави до нуля. Китайська влада визнає, що відфільтрувати всю небажану інтернет-інформацію неможливо. Тим часом українські спецслужби ревниво вивчають досвід “Піднебесної”. Про це в одній з наступних подач “Інтернет-майдану”. На черзі кілька новин зі світу високих технологій в подачі Павла Вольвача: “Засідання Ради національної безпеки констатувало невеселий факт, а саме: зростання технологічної залежності України від іноземних виробників телекомунікаційного обладнання. Члени РАДИ дійшли висновку про неефективне впровадження сучасних вітчизняних систем обробки та передачі інформації.
Що ж, факти печальні, але з урахуванням загальної ситуації в Україні - цілком закономірні. Радує хіба те, що від Албанії та Берегу Слонової Кості технологічно Україна поки що все ж незалежна.
Якщо держава явно відстає в плані технічного поступу, то цього не можна сказати про деякі вітчизняні політичні партії. Виправдовуючи назву, в якій недоброзичливці вбачають натяк на грошовитість, Партія Зелених відкрила власний Інтернет-Портал. Відтепер користувачі отримають безкоштовний доступ до "Зеленого Інтернету", де змоя^[скористатися "Зеленими новинами", Зеленим чатом - не плутати з чаєм, і - відповідно - Зеленою поштою. В перспективі логічною була б поява глобальногоЩроекту імені отамана Зеленого.
Що ж, у зелених, схоже, все гаразд, а от у зірково-смугастих - не дуже. Для американської комп"ютерної промисловості настали важкі часи і один з гігантів галузі - корпорація Хьюлет - Пеккард навіть запропонувала своїм співробітникам погодитися на тимчасове скорочення заробітної платні на десять відсотків.
Як повідомляє російське телебачення, з шістнадцятого липня до Інтернету підключений останній регіон Російської Федерації -Чечня, ще донедавна позбавлена доступу до глобальної комп"ютерної мережі. Втім, це не заважало силам Опору доводити свою позицію до користувачів Інтернету. Свою ж позицію до російської армій чеченці доносять за допомогою автомата "Калашников".
Один з найпоширеніших міфів – об”єктивність інформації ЗМІ. Тим не менше за кожним таким повідомленням стоїть людина, або група людей зі своїм світовідчуттям та своїми цілями. Якість підбору та швидкість поширення інформації мають забезпечити силу і якість впливу на масову свідомість. Інтернет в цьому сенсі річ з великою перспективою. Ось тільки хто і з якою метою використовує його багаті можливості. Тему розвиває Гурам Петріашвілі:
“Для прикладу візьмемо інформацію спецкора РІА “Новості” Сергія Меркулова: “В рамках кінофестивалю в Занзібарі, - пише він, - відбудеться прем”єра комедії Гоголя “Ревізор” на мові суахілі”. Це початок повідомлення, а закінчується воно таким чином: “Як сказав кореспондентові РІА “Новості” директор російського культурного центру в Танзанії Ріфат Потєєв “Гоголівський гумор абсолютно адекватний тому що є смішним для наширшої африканської аудиторії”. Виходячи з цих слів сатиричний пафос “Ревізора” викликає тут миттєве розуміння і таку гостру реакцію, що волєнс-нолєнс дивуєшся глибині гоголівського генія. Воістину, Гоголь, він і в Африці Гоголь.
Така собі, ніби то простенька інформація. Насправді ж пропаганда міфу про велич російської культури. Паралельно інформація провокує запитання-коментар: “Чи не краще було б гроші, що витрачаються на утримання російського культурного центру в Танзанії віддати голодним та холодним людям в Росії?” До апології Гоголівських сатири та гумору я додав би, що вони є наслідком української ментальності письменника. В такому разі закінчення інформації звучало би так: “Гоголь, він і в Африці українець”.
Але рухаємось далі. Трапились мені на очі дві інформації з інтернет-весії “Русского журнала” за двадцять третє липня. Перша, про байдужість музиканта Олега Гаркуші до світу компютерів, друга – про фільм Олеся Янчука “Нескорений”. Обидві інформації надруковано в рубриці “культура”. Однак йдеться в них не зовсім про мистецтво. Гаркушу автор розглядає під більш як позитивним кутом. Воно й не дивно, нащадок українців працює на російську культуру. “Маладєц”. А ось Олеся Янчука, корий зняв фільм про українського героя Романа Шухевича “Русскій журнал” підтримувати не буде. Рецензент, в кращих традиціях радянської гебухи виливає відра бруду на голову українського героя. Достатньо показовою є фраза мистецтвознавця: “У позаконкурсній програмі було показано фільм західно-українського режисера Олеся Янчука “Нескорений””.
“Західноукраїнський режисер”? Що це за поняття таке? Так може написати тільки той, хто хоче розділяти і володарювати. На мистецтво такому наплявать. Українці, користуючись інтернетом будьте пильні. На жаль павутина є не лише масовим пропагандисто і агітатором, але й масовим дезінформатором.”
Пильність в користуванні технологіями стосується не тільки Інтернету. Світові, окрім нього загрожують ще й зубаті кури, яких вивели генні інженери Каліфорнії. Кінцева мета їх досліджень – спорудити динозавра. Фокус, на думку вчених, може вдатися не раніш, як через п”ятдесят-сто років. В основу потвори лягає проста каліфорнійська курка. Відповідно, людина має не менш реальний шанс повернутися до першоджерел. Щоправда дехто з нині вібруючих політиків, журналістів, поетів, інших претендентів на вічність мало чим відрізняється від своїх генетичних попередників. Даоси кажуть, що не останнє місце в цих пертурбаціях грає клімат.
А клімат і політика завжди чимось пов”язані. Відповідно зміни вимагають акліматизації. Якраз тоді даються взнаки застарілі болячки ДНК. Даоси кажуть: ”Ну як тут не розсміятися!” Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси:
“УКРОП” та “Кореспондент-нет” повідомляють, що президент України привітав …Саддама Хусейна з 33-ю річницею іракської революції. Крок в політичному сенсі настільки загадковий, що в інтернет-медія перехопило подих. Жодних коментарів.
Краще вже про своє, рідне. “Дзеркало тижня “он зе веб” публікує дослідження “Кордони України. Символ незавершеного державотворення.”. Розглядається молдовський вектор та україно-російські дилеми. Думки народу – в цифрах, та думки експертів – в інших цифрах. Висновок один. Напередодні 10-ї річниці Незалежності, у нас досі не вибудовано навіть першого поверху будівлі під назвою “Українська держава”.
Тему круглих дат продовжують Джангіров та Зайцев. Йдеться про щасливий збіг ювілеїв – 10-та річниця, сім років правління нині чинного Президента та його 60-річчя. Стаття має назву “Сім верст і всі лісом”. Президента називають коротко: ”Він”. “Він і діаспора”,”Він і Життя”. Такі собі грайливі хаханьки. Хоча й не без кусючих блощиць. В Україні досі не визначено скільки може бути повторних термінів перебування на посаді Помічника Життя. Себто, можна і втретє, і вчетверте, наскільки вистачить терпіння та медицини. На такі млосні висновки наштовхує публікація.
“Українська правда” знайомить з судомними посмикуваннями триголового Руху. Дмитро Лиховій: “Скажи мені, який твій рух, і я скажу хто ти”. Аналіз патріотичного спектру. В такому світлі Богдан Бойко постає “засланим казачком”, а “Рух за єдність”- черговим винаходом людей з Банкової. Мета – подальше імпотентування і без того зашлакованих націонал-патріотичних організмів. Відповідно інші Рухи обурюються і не погоджуються, по ходу діла все ж таки єднаючись. “Ховайся – закликає автор – Рухи йдуть!” Тим часом, новоутворений блок Ющенка вже випереджає блок комуністів в рейтингу довіри. Про це пише “Українська правда” і наводить приклад іншої статистики, що межує з мухлюванням. Під панківським заголовком “З Кучмою і Кінахом – до Європи!” розповідається про індекси впливовості українських політиків. Зкльопано їх в центрі політичних досіджень та конфліктології, який очолює колись згадуваний нами сітуайєн Погребінський. Автори підводять до думки, що з такими індексами багато нинішніх політиків скоро переведуться на пси, інші – переважно оточення президента – наберуть стільки призових очок, що їх почнуть носити на руках.
Втім, розробки Погребінського цікавлять не стільки методистів з Банкової, скільки геополітичних медіумів з Кремля. “Страна ру.” І досі тримає на титульному листі такі шедеври, як стаття “Деньгі амєріканскіх налогоплатєльщіков ідут на рєкламу украінскіх фашистов” та “Новий етап плана Бженіского в Украине” – зразки важкої пропаганди, яка почалася з інтерв”ю гражданіна Погребінського. Остання фраза натякає на глибинну шизуху. “Цель політікі Россіі в отношеніі Украіни – обєспечєніє нєвмєшатєльства в єйо внутрєнніє дєла, нєзавісімості Украіни і дємократіі в Украінє”. Ну як тут не розсміятися.”
Сміється той, хто сміється останнім. В цьому сенсі українським політикам нічого доброго не світить. Відстають вони в компютерних перегонах, плюс зайвий і не завжди доречний сентименталізм. “Я повен радості і смутку, Я повен ніжності і сліз. І розцвітають незабудки Поміж засніжених беріз.” Цю чисту тремтячу сльозу іміджмейкери Олександра Мороза розташували на персональному сайті політика, про колег якого розповідає журналіст Андрій Дуда:
«Піонером українського політичного Інтернету поза сумнівом є пан Марчук. Злі язики кажуть, що за розробку веб-сторінки генерала "Глобал Юкрейн" взяла 15 тисяч доларів. Непогані гроші як для такої справи. Для порівняння – середня ціна за розробку сторінки шістсот доларів. У Євгена Кириловича до Інтернету особливий сентимент. Я б сказав гіпертрофований. У період передвиборчої кампанії на Марчука працювала команда. Штучна накрутка рейтингу в Інтернеті лише частина її діяльності. Сьогодні на сайті пана Марчука мало що нагадує про недавні вибори. Хіба що панські компліменти: «Людина твердої вдачі, сильна, вольова. Інтелектуал. Прагматик. Тонкий аналітик. Філософ. Реаліст. Визнаний гросмейстер політичних шахів». Такий собі прояв нарцисизму. Елегантний додаток до колекції вишуканих костюмів. На тій же сторінці можна прочитати про РНБО, її структуру, виступи та публікації "друга Евгена". Сайт є неконцептуальним і не малює конкретного політичного образу. Чого не скажеш про іншого учасника президентських перегонів Олександра Мороза. Тут маємо не стільки харизматика і борця за соціальну справедливість, скільки сентиментального, перечуленого інтелігента середньої руки. Крім розділів - родина, людина, ЗМІ про Олександра Мороза - відвідувач може знайти літературну сторінку наповнену віршами Сан Санича українською і російською мовами:
Я повен радості і смутку, Я повен ніжності і сліз. І розцвітають незабудки Поміж засніжених беріз.
Селом пішла чутка, що то робота хакерів з штабів, опозиційних Морозу.
Особливе замилування викликають сайти людей, яких зараховують до олігархів. Досить пристойна веб-сторінка у сина екс-голови СБУ та одного з лідерів партії “Трудова Україна” Андрія Деркача. Тут все про хобі олігарха: церква (звичайно, Московського патріархату), політична діяльність. Можна лише позаздрити різноплановості інтересів пана Андрія як депутата: серед поданих до ВРУ законопроектів - проекти Закону про закордонного українця, та захист тварин від жорстокого поводження тощо. Окрім того, на окрузі депутат працює на посаді “Святого Миколая”. Плюс книжки за підписом талановитого автора. Про це на тій таки сторінці. Словом – чорнороб, трудоголік, депутат, сім”янин і прочая і прочая.
Добре розробленим є сайт Юрія Костенка. Хороший дизайн достатньо інформації про громадську та політичну діяльність лідера. Сайт постійно поновлюється рухівською прес-службою; нині щоправда, "мертвий сезон", останнє поновлення - 13 липня.
Цікавий варіант убогості подає веб-сторінка Слави Стецько. Крім біографії та виступів можна знайти Програму КУНу, посилання на Молодіжний Конгрес, ставлення Голови ОУН до КУНу, ставлення Голови Світового Конгресу українців до Російської Федерації тощо. Загалом сайт є несистемним, логіка підбору матеріалів відома лише автору, багато граматичних помилок. Інвектива Брєжнєва стосовно того, що економіка має бути економною дістала тут найбільший відгук.
Унікальними динозаврами в Інтернеті є комуністи. Веб-сторінку Петра Симоненка не поновлювали від президентських виборів. Але не вішаймо носа. Скоро програмісти матимуть свіжу роботу. Вибори і “хліб насущний” в березні наступного року стануть синонімами.»
“Налазившись” персональними сайтами наших коханих політиків, не хочеш, а вигукнеш “кіно і німці”. З німцями все ясно, ми їх загнали назад в Європу, вони ж звідтіля підкинули нам свиню у вигляді Інтернету. Віртуальне пиво, віртуальні баби, віртуальні папіроси. Ну і само собою, віртуальне кіно, про особливості буття якого у Світовій Павутині розповідає Віталій Пономарьов:
“Спільним в Інтернету та кіно є те, що обидва вони, за відомою формулою, є «засобом ґлобалізації для пролетаріату». Отож, якщо Вам набридли сусідські фільми, що в них «братан» та «браток-2» навчають засадам інтернаціоналізму українців, американців та інших «інородців», тоді саме час покуштувати справжнє кіно у Світовій Павутині.
Для перегляду кіно у режимі стрім-лайн потрібні програми Internet Explorer або Netscape Navigator (які можна безплатно «завантажити» із самої Мережі) та хоча б одна з програм-програвачів: Windows Media Player, Real Player або Quick Time. Необхідне ще і відповідне «залізо», тобто процесори, кольорова відео- та звукова карти і модем. А для безперешкодної насолоди улюбленими фільмами дуже бажана окрема лінія зв’язку з пропускною здатністю від ста кілобайтів на секунду. На жаль, програми не дозволяють переписувати фільми з Мережі до приватної відеотеки.
Інтернет є ще і засобом перетворення кіно з колективного виробництва на індивідуальну творчість. Відтепер для народження справді незалежного кіно творцю потрібні тільки звичайна відеокамера та комп’ютер, або й одна лише цифрова камера. Нині митець не потребує навіть системи кінопрокату. Досить надіслати касету з фільмом, і він буде розміщений на сайті, приміром, www.eveo.com чи за промовистою адресою www.alwaysindependentfilms.com. Приймається, однак, тільки авторське кіно, натомість «порно» і так зване «домашнє відео» відхиляються. Автор отримує по 5 центів за кожний перегляд фільму відвідувачами сайту і 65 відсотків ціни – в разі купівлі копії. У світі віртуального кіно реґулярно проводяться мережеві конкурси та фестивалі, як-от RESFEST Digital Film Festyval.
Відтак, правдивий кіноман може нарешті створити фільм, який сам хоче дивитися, повторюючи під час зйомок, як Сергій Параджанов, своєрідну мантру авторського кіно: «Ой, як гарно!».
Передача добігає кінця і це «ой як гарно». На вулиці чекає пиво, дівчата і гарні папіроси. Курити їх треба у Дніпрі перекинувшись на спину,щоб папіроску не замочити. Діло хороше і прохолодне. Політика, газети, невіддані борги, спека – все це на березі. В київській студії разом зі мною працювала Наталка Антоненко. Наша адреса ввв крапка радіосвобода крапка орг. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Дві тисячі з них було негайно закрито, шість тисяч тимчасово припинило діяльність задля термінового проведення змін у своїй роботі. Передусім, вони мають встановити програми, які дозволяють поліції слідкувати на які саме сайти заходять клієнти того, чи іншого кафе. Разом з тим, згідно з новими вимогами, власники цих закладів повинні мати ліцензію, а в багатьох містах буде заборонено відкривати їх поблизу шкіл. Все це під вивіскою боротьби з “релігійними збоченнями, насильством, порнографією та розтлінною інформацією”. Пристойний темп зростання користувачів Світовою Павутиною зводить благі наміри держави до нуля. Китайська влада визнає, що відфільтрувати всю небажану інтернет-інформацію неможливо. Тим часом українські спецслужби ревниво вивчають досвід “Піднебесної”. Про це в одній з наступних подач “Інтернет-майдану”. На черзі кілька новин зі світу високих технологій в подачі Павла Вольвача: “Засідання Ради національної безпеки констатувало невеселий факт, а саме: зростання технологічної залежності України від іноземних виробників телекомунікаційного обладнання. Члени РАДИ дійшли висновку про неефективне впровадження сучасних вітчизняних систем обробки та передачі інформації.
Що ж, факти печальні, але з урахуванням загальної ситуації в Україні - цілком закономірні. Радує хіба те, що від Албанії та Берегу Слонової Кості технологічно Україна поки що все ж незалежна.
Якщо держава явно відстає в плані технічного поступу, то цього не можна сказати про деякі вітчизняні політичні партії. Виправдовуючи назву, в якій недоброзичливці вбачають натяк на грошовитість, Партія Зелених відкрила власний Інтернет-Портал. Відтепер користувачі отримають безкоштовний доступ до "Зеленого Інтернету", де змоя^[скористатися "Зеленими новинами", Зеленим чатом - не плутати з чаєм, і - відповідно - Зеленою поштою. В перспективі логічною була б поява глобальногоЩроекту імені отамана Зеленого.
Що ж, у зелених, схоже, все гаразд, а от у зірково-смугастих - не дуже. Для американської комп"ютерної промисловості настали важкі часи і один з гігантів галузі - корпорація Хьюлет - Пеккард навіть запропонувала своїм співробітникам погодитися на тимчасове скорочення заробітної платні на десять відсотків.
Як повідомляє російське телебачення, з шістнадцятого липня до Інтернету підключений останній регіон Російської Федерації -Чечня, ще донедавна позбавлена доступу до глобальної комп"ютерної мережі. Втім, це не заважало силам Опору доводити свою позицію до користувачів Інтернету. Свою ж позицію до російської армій чеченці доносять за допомогою автомата "Калашников".
Один з найпоширеніших міфів – об”єктивність інформації ЗМІ. Тим не менше за кожним таким повідомленням стоїть людина, або група людей зі своїм світовідчуттям та своїми цілями. Якість підбору та швидкість поширення інформації мають забезпечити силу і якість впливу на масову свідомість. Інтернет в цьому сенсі річ з великою перспективою. Ось тільки хто і з якою метою використовує його багаті можливості. Тему розвиває Гурам Петріашвілі:
“Для прикладу візьмемо інформацію спецкора РІА “Новості” Сергія Меркулова: “В рамках кінофестивалю в Занзібарі, - пише він, - відбудеться прем”єра комедії Гоголя “Ревізор” на мові суахілі”. Це початок повідомлення, а закінчується воно таким чином: “Як сказав кореспондентові РІА “Новості” директор російського культурного центру в Танзанії Ріфат Потєєв “Гоголівський гумор абсолютно адекватний тому що є смішним для наширшої африканської аудиторії”. Виходячи з цих слів сатиричний пафос “Ревізора” викликає тут миттєве розуміння і таку гостру реакцію, що волєнс-нолєнс дивуєшся глибині гоголівського генія. Воістину, Гоголь, він і в Африці Гоголь.
Така собі, ніби то простенька інформація. Насправді ж пропаганда міфу про велич російської культури. Паралельно інформація провокує запитання-коментар: “Чи не краще було б гроші, що витрачаються на утримання російського культурного центру в Танзанії віддати голодним та холодним людям в Росії?” До апології Гоголівських сатири та гумору я додав би, що вони є наслідком української ментальності письменника. В такому разі закінчення інформації звучало би так: “Гоголь, він і в Африці українець”.
Але рухаємось далі. Трапились мені на очі дві інформації з інтернет-весії “Русского журнала” за двадцять третє липня. Перша, про байдужість музиканта Олега Гаркуші до світу компютерів, друга – про фільм Олеся Янчука “Нескорений”. Обидві інформації надруковано в рубриці “культура”. Однак йдеться в них не зовсім про мистецтво. Гаркушу автор розглядає під більш як позитивним кутом. Воно й не дивно, нащадок українців працює на російську культуру. “Маладєц”. А ось Олеся Янчука, корий зняв фільм про українського героя Романа Шухевича “Русскій журнал” підтримувати не буде. Рецензент, в кращих традиціях радянської гебухи виливає відра бруду на голову українського героя. Достатньо показовою є фраза мистецтвознавця: “У позаконкурсній програмі було показано фільм західно-українського режисера Олеся Янчука “Нескорений””.
“Західноукраїнський режисер”? Що це за поняття таке? Так може написати тільки той, хто хоче розділяти і володарювати. На мистецтво такому наплявать. Українці, користуючись інтернетом будьте пильні. На жаль павутина є не лише масовим пропагандисто і агітатором, але й масовим дезінформатором.”
Пильність в користуванні технологіями стосується не тільки Інтернету. Світові, окрім нього загрожують ще й зубаті кури, яких вивели генні інженери Каліфорнії. Кінцева мета їх досліджень – спорудити динозавра. Фокус, на думку вчених, може вдатися не раніш, як через п”ятдесят-сто років. В основу потвори лягає проста каліфорнійська курка. Відповідно, людина має не менш реальний шанс повернутися до першоджерел. Щоправда дехто з нині вібруючих політиків, журналістів, поетів, інших претендентів на вічність мало чим відрізняється від своїх генетичних попередників. Даоси кажуть, що не останнє місце в цих пертурбаціях грає клімат.
А клімат і політика завжди чимось пов”язані. Відповідно зміни вимагають акліматизації. Якраз тоді даються взнаки застарілі болячки ДНК. Даоси кажуть: ”Ну як тут не розсміятися!” Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси:
“УКРОП” та “Кореспондент-нет” повідомляють, що президент України привітав …Саддама Хусейна з 33-ю річницею іракської революції. Крок в політичному сенсі настільки загадковий, що в інтернет-медія перехопило подих. Жодних коментарів.
Краще вже про своє, рідне. “Дзеркало тижня “он зе веб” публікує дослідження “Кордони України. Символ незавершеного державотворення.”. Розглядається молдовський вектор та україно-російські дилеми. Думки народу – в цифрах, та думки експертів – в інших цифрах. Висновок один. Напередодні 10-ї річниці Незалежності, у нас досі не вибудовано навіть першого поверху будівлі під назвою “Українська держава”.
Тему круглих дат продовжують Джангіров та Зайцев. Йдеться про щасливий збіг ювілеїв – 10-та річниця, сім років правління нині чинного Президента та його 60-річчя. Стаття має назву “Сім верст і всі лісом”. Президента називають коротко: ”Він”. “Він і діаспора”,”Він і Життя”. Такі собі грайливі хаханьки. Хоча й не без кусючих блощиць. В Україні досі не визначено скільки може бути повторних термінів перебування на посаді Помічника Життя. Себто, можна і втретє, і вчетверте, наскільки вистачить терпіння та медицини. На такі млосні висновки наштовхує публікація.
“Українська правда” знайомить з судомними посмикуваннями триголового Руху. Дмитро Лиховій: “Скажи мені, який твій рух, і я скажу хто ти”. Аналіз патріотичного спектру. В такому світлі Богдан Бойко постає “засланим казачком”, а “Рух за єдність”- черговим винаходом людей з Банкової. Мета – подальше імпотентування і без того зашлакованих націонал-патріотичних організмів. Відповідно інші Рухи обурюються і не погоджуються, по ходу діла все ж таки єднаючись. “Ховайся – закликає автор – Рухи йдуть!” Тим часом, новоутворений блок Ющенка вже випереджає блок комуністів в рейтингу довіри. Про це пише “Українська правда” і наводить приклад іншої статистики, що межує з мухлюванням. Під панківським заголовком “З Кучмою і Кінахом – до Європи!” розповідається про індекси впливовості українських політиків. Зкльопано їх в центрі політичних досіджень та конфліктології, який очолює колись згадуваний нами сітуайєн Погребінський. Автори підводять до думки, що з такими індексами багато нинішніх політиків скоро переведуться на пси, інші – переважно оточення президента – наберуть стільки призових очок, що їх почнуть носити на руках.
Втім, розробки Погребінського цікавлять не стільки методистів з Банкової, скільки геополітичних медіумів з Кремля. “Страна ру.” І досі тримає на титульному листі такі шедеври, як стаття “Деньгі амєріканскіх налогоплатєльщіков ідут на рєкламу украінскіх фашистов” та “Новий етап плана Бженіского в Украине” – зразки важкої пропаганди, яка почалася з інтерв”ю гражданіна Погребінського. Остання фраза натякає на глибинну шизуху. “Цель політікі Россіі в отношеніі Украіни – обєспечєніє нєвмєшатєльства в єйо внутрєнніє дєла, нєзавісімості Украіни і дємократіі в Украінє”. Ну як тут не розсміятися.”
Сміється той, хто сміється останнім. В цьому сенсі українським політикам нічого доброго не світить. Відстають вони в компютерних перегонах, плюс зайвий і не завжди доречний сентименталізм. “Я повен радості і смутку, Я повен ніжності і сліз. І розцвітають незабудки Поміж засніжених беріз.” Цю чисту тремтячу сльозу іміджмейкери Олександра Мороза розташували на персональному сайті політика, про колег якого розповідає журналіст Андрій Дуда:
«Піонером українського політичного Інтернету поза сумнівом є пан Марчук. Злі язики кажуть, що за розробку веб-сторінки генерала "Глобал Юкрейн" взяла 15 тисяч доларів. Непогані гроші як для такої справи. Для порівняння – середня ціна за розробку сторінки шістсот доларів. У Євгена Кириловича до Інтернету особливий сентимент. Я б сказав гіпертрофований. У період передвиборчої кампанії на Марчука працювала команда. Штучна накрутка рейтингу в Інтернеті лише частина її діяльності. Сьогодні на сайті пана Марчука мало що нагадує про недавні вибори. Хіба що панські компліменти: «Людина твердої вдачі, сильна, вольова. Інтелектуал. Прагматик. Тонкий аналітик. Філософ. Реаліст. Визнаний гросмейстер політичних шахів». Такий собі прояв нарцисизму. Елегантний додаток до колекції вишуканих костюмів. На тій же сторінці можна прочитати про РНБО, її структуру, виступи та публікації "друга Евгена". Сайт є неконцептуальним і не малює конкретного політичного образу. Чого не скажеш про іншого учасника президентських перегонів Олександра Мороза. Тут маємо не стільки харизматика і борця за соціальну справедливість, скільки сентиментального, перечуленого інтелігента середньої руки. Крім розділів - родина, людина, ЗМІ про Олександра Мороза - відвідувач може знайти літературну сторінку наповнену віршами Сан Санича українською і російською мовами:
Я повен радості і смутку, Я повен ніжності і сліз. І розцвітають незабудки Поміж засніжених беріз.
Селом пішла чутка, що то робота хакерів з штабів, опозиційних Морозу.
Особливе замилування викликають сайти людей, яких зараховують до олігархів. Досить пристойна веб-сторінка у сина екс-голови СБУ та одного з лідерів партії “Трудова Україна” Андрія Деркача. Тут все про хобі олігарха: церква (звичайно, Московського патріархату), політична діяльність. Можна лише позаздрити різноплановості інтересів пана Андрія як депутата: серед поданих до ВРУ законопроектів - проекти Закону про закордонного українця, та захист тварин від жорстокого поводження тощо. Окрім того, на окрузі депутат працює на посаді “Святого Миколая”. Плюс книжки за підписом талановитого автора. Про це на тій таки сторінці. Словом – чорнороб, трудоголік, депутат, сім”янин і прочая і прочая.
Добре розробленим є сайт Юрія Костенка. Хороший дизайн достатньо інформації про громадську та політичну діяльність лідера. Сайт постійно поновлюється рухівською прес-службою; нині щоправда, "мертвий сезон", останнє поновлення - 13 липня.
Цікавий варіант убогості подає веб-сторінка Слави Стецько. Крім біографії та виступів можна знайти Програму КУНу, посилання на Молодіжний Конгрес, ставлення Голови ОУН до КУНу, ставлення Голови Світового Конгресу українців до Російської Федерації тощо. Загалом сайт є несистемним, логіка підбору матеріалів відома лише автору, багато граматичних помилок. Інвектива Брєжнєва стосовно того, що економіка має бути економною дістала тут найбільший відгук.
Унікальними динозаврами в Інтернеті є комуністи. Веб-сторінку Петра Симоненка не поновлювали від президентських виборів. Але не вішаймо носа. Скоро програмісти матимуть свіжу роботу. Вибори і “хліб насущний” в березні наступного року стануть синонімами.»
“Налазившись” персональними сайтами наших коханих політиків, не хочеш, а вигукнеш “кіно і німці”. З німцями все ясно, ми їх загнали назад в Європу, вони ж звідтіля підкинули нам свиню у вигляді Інтернету. Віртуальне пиво, віртуальні баби, віртуальні папіроси. Ну і само собою, віртуальне кіно, про особливості буття якого у Світовій Павутині розповідає Віталій Пономарьов:
“Спільним в Інтернету та кіно є те, що обидва вони, за відомою формулою, є «засобом ґлобалізації для пролетаріату». Отож, якщо Вам набридли сусідські фільми, що в них «братан» та «браток-2» навчають засадам інтернаціоналізму українців, американців та інших «інородців», тоді саме час покуштувати справжнє кіно у Світовій Павутині.
Для перегляду кіно у режимі стрім-лайн потрібні програми Internet Explorer або Netscape Navigator (які можна безплатно «завантажити» із самої Мережі) та хоча б одна з програм-програвачів: Windows Media Player, Real Player або Quick Time. Необхідне ще і відповідне «залізо», тобто процесори, кольорова відео- та звукова карти і модем. А для безперешкодної насолоди улюбленими фільмами дуже бажана окрема лінія зв’язку з пропускною здатністю від ста кілобайтів на секунду. На жаль, програми не дозволяють переписувати фільми з Мережі до приватної відеотеки.
Інтернет є ще і засобом перетворення кіно з колективного виробництва на індивідуальну творчість. Відтепер для народження справді незалежного кіно творцю потрібні тільки звичайна відеокамера та комп’ютер, або й одна лише цифрова камера. Нині митець не потребує навіть системи кінопрокату. Досить надіслати касету з фільмом, і він буде розміщений на сайті, приміром, www.eveo.com чи за промовистою адресою www.alwaysindependentfilms.com. Приймається, однак, тільки авторське кіно, натомість «порно» і так зване «домашнє відео» відхиляються. Автор отримує по 5 центів за кожний перегляд фільму відвідувачами сайту і 65 відсотків ціни – в разі купівлі копії. У світі віртуального кіно реґулярно проводяться мережеві конкурси та фестивалі, як-от RESFEST Digital Film Festyval.
Відтак, правдивий кіноман може нарешті створити фільм, який сам хоче дивитися, повторюючи під час зйомок, як Сергій Параджанов, своєрідну мантру авторського кіно: «Ой, як гарно!».
Передача добігає кінця і це «ой як гарно». На вулиці чекає пиво, дівчата і гарні папіроси. Курити їх треба у Дніпрі перекинувшись на спину,щоб папіроску не замочити. Діло хороше і прохолодне. Політика, газети, невіддані борги, спека – все це на березі. В київській студії разом зі мною працювала Наталка Антоненко. Наша адреса ввв крапка радіосвобода крапка орг. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
