Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:53

Іван Дзюба – націоналіст чи дисидент? До 70-річчя з дня народження


Іван Дзюба – націоналіст чи дисидент? До 70-річчя з дня народження

Прага, 25 липня 2001 – Ні для кого не секрет, що нинішня політична ситуація в українській державі не відображає національних інтересів більшості громадян. Та й інтереси ці далекі від тих сподівань, які плекали у своїх мріях українські борці за права українців, за справжній суверенітет України. Згадаймо хоча б лист Івана Дзюби на 214 сторінках, адресований українським партійним і державним особам у грудні 1965 року, де він вважає, що «кожний українець, відданий справі комуністичного будівництва, має всі підстави бути неспокійним за долю своєї національності». Сьогодні, коли минає 36 років після того листа і 70 років з дня народження Івана Дзюби, останній й далі живе у неспокої за долю України.

Напередодні відомого листа Івана Дзюби до Петра Шелеста, що був фактично студією «Інтернаціоналізм чи русифікація», голову Спілки письменників України Олеся Гончара викликали «на килим» до згаданого вже першого секретаря компартії України. Сталося це 10 листопада 1965 року. У розмові П.Шелеста і О.Гончара йшлося про «принципову комуністичну оцінку» осіб Івана Світличного та Івана Дзюби. Перший секретар української компартії називав двох Іванів «націоналістами», а голова Спілки заперечував, мовляв,«молоді, зелені, з ними необхідно прискіпливо працювати»…Ситуація, що виникла після отримання Шелестом згаданого листа-трактату Івана Дзюби, а сталося це, якщо вірити щоденникові Петра Юхимовича, 3 січня 1966 року, вимагала від головного комуніста республіки негайних дій. Він так і записав у своєму щоденникові: «Явно видно, що піднімають голову націоналістичні елементи, про наші заходи з цих питань доповів в ЦК КПРС Суслову, Капітонову…». Хоча Шелест не поспішав до «різких висновків і дій» і намагався помягшити наслідки репресій КГБ щодо українських правозахисників але 1965 року все ж було заарештовано близько двадцяти тих, хто протестував супроти русифікації в Україні особливо голосно. Фактично, ці арешти і загроза, що нависла над Іваном Дзюбою, послужили причиною так званого «листа 77-ми» до комуністичного керівництва у Києві, у якому українські дисиденти виступали на захист того ж Дзюби і супроти репресій КГБ. Ці ж дії комуністичної влади засуджував у своєму листі від грудня 1965 року автор «Інтернаціоналізму і русифікації», а праця ця стала додатком до згаданого звернення Дзюби, адресованого Петрові Шелесту і Володимирові Щербицькому.

А передували московським репресіям на Україні, конференція з питань культури й мови, проведена 1963 року у київському університеті за участі понад тисячі осіб, що стало своєрідною демонстрацією протесту супроти політики русифікації, а також підозріла пожежа 1964 року, що знищила фонд українських рукописів в бібліотеці АН УРСР і викликала масові протести в Україні.

Іван Дзюба був одним з перших, що системно, не виходячи за рамки комуністичного теоретизування, розвінчав у своїй студії так звану ленінську національну політику Москви, що була лише прикриттям брутальної русифікації українців та інших народів СРСР. Він наголошував на важливості національного питання у комуністичному будівництві, засуджував розгром Москвою українізації – 20-30 років, репресії супроти національних кадрів, доводив, що русифікація інших народів шкодить тому ж російському етносові. «Інтернаціоналізм чи русифікація» був тонким і безжальним аналізом теорії й механіки брутальних денаціоналізаторських дій імперського режиму Кремля. Ця книжка дуже розлютила верхівку КПРС. А, особливо, її проникнення на Захід, до чого доклали рук письменник із Закарпаття Іван Чендей і дисиденти Чехословаччини. Праця Івана Дзюби вийшла спочатку англійською мовою у Лондоні 1968 року, а цього ж року з’явилася українською в Мюнхені у видавництві «Сучасність» і тут же 1973 року російською мовою. Цього ж року , у березні, закритий суд в столиці України засудив Івана Дзюбу до п’яти років ув’язнення але тимчасовий прояв духовної слабкості і низка інших обставин врятували автора «Інтернаціоналізму і русифікації» від тривалого ув’язнення. Кремль розумів, що в’язниця для Івана Дзюби була б не лише Голгофою але й дорогою до ще більшої міжнародної слави.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG