Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:33

Московські діячі про Папу Римського


Московські діячі про Папу Римського

Прага, 2 серпня 2001 - Важко сказати чи йдеться про вплив спекотного сонця, чи, може це типовий прояв “партизанської” свідомості, мовляв всі навколо вороги, які прагнуть знищити Росію, але факт: Деякі російські політичні діячі і журналісти ще й досі не можуть заспокоїтися з приводу візиту папи римського Івана Павла Другого до України, який завершився понад місяць тому. А тут черговий виклик, начебто нова загроза для Росії – запланована на кінець вересня поїздка Папи римського до Вірменії та Казахстану. Чому деякі російські політичні діячі бояться понад 80-річного, позначеного недугами римського понтифі

Колись друкувалася і нині друкується у Москві газета під назвою “Правда”. Колись вона писала про колорадських жучків, яких кляті американці нібито підкинули на територію покійного вже СРСР, щоб знищити врожай картоплі. Згодом газета прославляла подвиги радянських солдатів, які на афгано-пакистанському кордоні захищали священні рубежі радянської імперії.

Місяць тому – 3 липня - у цій же, тобто під традиційною назвою газеті “Правда” було оголошено “місту і світові” про те, що під час літургії у Львові, останньої перед від”їздом Івана Павла Другого до Рима президент України Кучма прийняв з рук “папістів” святе причастя і таким чином він “автоматически стал католиком”. За те, продовжувала “Правда” його, тобто Кучму, “в веках будут поминать в очевидном ряду любителей сребреников”.

Що тут сказати, коли атеїсти за вихованням і переконанням починають розводитися про святе причастя? Пам”ятаючи про назву газети, про її роль в минулому та приклад низкопробної брехні стосовно президента України, який начебто став католиком можна сказати, що газета “Правда” зберігає характер, який є водночас і її діагнозом.

Переді мною найсвіжиший номер московського тижневика “Век”, а в ньому оприлюднена розмова журналіста Стремідловського з керівним науковим співробітником Інституту країн СНД Кирилом Флоровим, в якому обидва співрозмовники знову повертаються до візиту Папи римського до України і глибокодумно, в традиції перманентного підозріння про безперервні змови, об”єктом яких є Росія обмірковують питання, які ж то причини запланованої на кінець вересня поїздки Івана Павла Другого до Вірменії та Казахстану.

В Україні Папа римський, мовиться в часописі “Век” “зробив низку однозначних заяв скерованих на подальший відрив України від Росії”. І даремно шукати у текстах папських промов такої заяви чи навіть натяку. Щоправда, Іван Павло Другий закликав українців, закріплювати демократичні цінності безкровно здобутої незалежності, сказав. що Україна “має виразне європейське покликання” і неодноразово цитував Тараса Шевченка, в тому числі й у прощальній промові у львівському аеропорту: “У своїй хаті своя правда і сила, і воля”.

Звісно, деяки голови, в яких домінує імперське прагнення це готові трактувати як однозначну заяву, спрямовану на подальший відрив України від Росії. Що вдієш, це слова провідного, так званого “українського буржуазного націоналіста” Тараса Шевчека, якого більшовики чомусь канонізували як “революційного демократа”, такого собі ”предтечу більшовиків”.

Що стосується запланованого візиту Папи римського до Казахстану та Вірменії, то ось як про це пише газета “Век”:

“Свою роль играет то обстоятельство, что эти две республики являются союзниками России в регионе, поэтому одна из подспудных задач – разрушить интеграционные процессы, связанные с Россией”.

На запитання журналіста чи можна серйозно ставитися до припущення, що Папав Іван Павло Другий вибудовує своєрідний санітарний кордон навколо Росії, вчений політичний діяч Флоров притакує і додає: “Візит в країни, що перебувають з Росією в одних інтеграційних структурах, це добре продумана акція” і на підсилення цієї тези московський вчений посилається на нібито середньовічне прислів”я, що: слідом за священниками ідуть воїни. Мені чомусь здавалося, що це навпаки, що за воїнами ідуть священники. Принаймні так це було в історії російських завоювань мусульманського Кавказу.

Спробуймо підбити підсумки глибокодумних мізкувань московського вченого Флорова і його співрозмовника – журналіста, народжених чи до під впливом спекотного сонця, чи то як результат комуністичного виховання про те. що всюди навколо аж кишить ворогами Росії, а одним із найбільших її ворогів є начебто 80-ти річний папа Іван Павло Другий.

Візит понтифіка до України у липні та запланований на кінець вересня візит Папи до Вірменії і Казахстану, все це “добре продумана акція” з метою послабити, а може й зовсім знищити Росію. Такою бо є логіка, що є виявом імперської атеїстичної і православної свідомості – раз Папа римський їде в незалежні країни-члени СНД, значить він посягає на “російську вотчину” .

Звісно, не варто шукати таких “соляних стовпів” минулого лише в Росії. Пишним цвітом буяє така свідомість і в Україні. Якщо православне церковне братство протестує проти візиту папи до України під транспарантом “Православ”я або смерть”, називаючи Івана Павла Другого “Антихристом”, то таке, з дозволу сказати братство має стільки ж спільного з універсальними християнськими цінностями, скільки президент Кучма має спільного зі святим причастям, яке він начебто прийняв у Львові з рук “папістів”.

Втім, чого дивуватися атеїстам чи навколо-церковним структурам, коли маніхейські переконання про перманентні змови і вічних ворогів проявляються і серед православних ієрархів.

Кілька днів до візиту папи Івана Павла Другого до України керуючий Харківсько-Богодухівською єпархіїю УПЦ московського патріархату митрополит Никодим домагався від властей міста й області призупинити будівництво греко-католицького храму в Харкові, мотивуючи це тим, що це може призвести “до розпалювання міжрелігійної ворожнечи, а також принизить і образить православних”. Йдеться про вимогу того самого ієрарха, який будучи митрополитом Львівським і Тернопільським 1989 року, коли греко –католики домагалися легалізації діяльності своєї Церкви, написав донос куди слід – до органів КГБ. Час на дворі був уже не сталінський, текст доносу потрапив на сторінки журналу “Огонек” і митрополита Никодима довелося терміново перевести до Харкова, де він, як видно, далі бореться з братами по віриі– греко-католиками, навіть не задумуючися над тим, що своїми вимогами і заявами він сприяє розпалюванню міжконфесійного конфлікту.

Подібних прикладів можна навести безліч – з Росії і з України. Йдеться про наслідки комуністичного виховання, в якому не було місця для плекання толерантності, натомість все будувалося на ненависті, формуючи так звану “партизанську” свідомість, що скрізь лише вороги. В окремих випадках це і прояв інтелектуального лінивства та плачу за імперією. За імперією радянською, яку багато росіян ототожнювали з “Великою Росією”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG