Київ, 3 серпня 2001 - Влітку душа і тіло прагнуть відпочинку. Кожний релаксує у межах своїх сил і можливостей. Хтось мандрує за кордон, а хтось завзято виполює бур’ян на присадибних ділянках. Той, хто не має затишного приватного будинку зі ставком або ж грошей на дорогі курорти, ховається від спеки і смороду міського розпеченого асфальту на пляжах столичного Гідропарку чи Труханового острова.
Кияни, котрі прагнуть цивілізованого відпочинку вирушають на платні пляжі. Тут чисто і немає розбитих пляшок. Натомість є роздягалки і душові. Можна арендувати за п’ять гривень парасольку і замовити собі прохолоджувальні напої. Невибагливі і незаможні мешканці столиці обсідають, наче мухи, безкоштовні береги Дніпра. Чи то три гривні за вхід така велика сума, чи то пострадянська людина вже звикла не помічати сміття під ногами, але на безкоштовних пляжах людей завжди значно більше, ніж на платних. Свою любов до безкоштовного відпочинку вони мотивують просто – вода у Дніпрі скрізь однакова, тобто відносно чиста.
Ціни на платних пляжах залежать від рівня сервісу і спектру запропонованих розваг. Квитки на пляж із західною, дещо буржуазною назвою “Sun-sity” – “Сонячне місто”, що у Гідропарку, продають за три і тридцять гривень – на звичайний пляж і пляж із закритим басейном та кафе, ціни у якому досить високі. На цьому усі притензії на “західність” закінчуються, бо стиль обслуговування, як я встигла переконатися, цілком совєтський. Холодного кухля пива і канапки з шинкою доводиться чекати щонайменше хвилин двадцять.
Володарі доволі тугенького гаманця можуть дозволити собі покататися на катамарані, замовити прогулянку на човні, чи стрибнути у воду з гумового трампліна. Ціни цілком помірні. Час від часу по Дніпру проїжджають команди рятувальників, які будять розморену пляжну публіку вигуками у гучномовці про небезпеку запливати далеко. Між іншим, за повідомленням директора столичного комунального господарства “Плесо” Миколи Щепка, цього літа більше дев’яноста осіб загинули, купаючись у заборонений місцях і, здебільшого, у нетверезому стані. Рятувальних бригад не вистачає, оскільки середня зарплата рятувальника складає 170 гривень. Як тут не згадати влучний афоризм Ільфа і Петрова?
Кияни, котрі прагнуть цивілізованого відпочинку вирушають на платні пляжі. Тут чисто і немає розбитих пляшок. Натомість є роздягалки і душові. Можна арендувати за п’ять гривень парасольку і замовити собі прохолоджувальні напої. Невибагливі і незаможні мешканці столиці обсідають, наче мухи, безкоштовні береги Дніпра. Чи то три гривні за вхід така велика сума, чи то пострадянська людина вже звикла не помічати сміття під ногами, але на безкоштовних пляжах людей завжди значно більше, ніж на платних. Свою любов до безкоштовного відпочинку вони мотивують просто – вода у Дніпрі скрізь однакова, тобто відносно чиста.
Ціни на платних пляжах залежать від рівня сервісу і спектру запропонованих розваг. Квитки на пляж із західною, дещо буржуазною назвою “Sun-sity” – “Сонячне місто”, що у Гідропарку, продають за три і тридцять гривень – на звичайний пляж і пляж із закритим басейном та кафе, ціни у якому досить високі. На цьому усі притензії на “західність” закінчуються, бо стиль обслуговування, як я встигла переконатися, цілком совєтський. Холодного кухля пива і канапки з шинкою доводиться чекати щонайменше хвилин двадцять.
Володарі доволі тугенького гаманця можуть дозволити собі покататися на катамарані, замовити прогулянку на човні, чи стрибнути у воду з гумового трампліна. Ціни цілком помірні. Час від часу по Дніпру проїжджають команди рятувальників, які будять розморену пляжну публіку вигуками у гучномовці про небезпеку запливати далеко. Між іншим, за повідомленням директора столичного комунального господарства “Плесо” Миколи Щепка, цього літа більше дев’яноста осіб загинули, купаючись у заборонений місцях і, здебільшого, у нетверезому стані. Рятувальних бригад не вистачає, оскільки середня зарплата рятувальника складає 170 гривень. Як тут не згадати влучний афоризм Ільфа і Петрова?
