Житомир, 1 серпня 2001 - У селі Вереси Житомирського району мешкає голова селянсько-фермерського господарства Лідія Теліженко. Справи вона веде незважаючи на те, що є багатодітною матір’ю й має 68 років. З початку 90 Лідія Іванівна домагається, аби їй законно виділили достатньо для хазяйнування землі. Поки в цій справі їй не допомогли навіть дві особисті зустрічі з Президентом України.
Лідія Теліженко зареєструвала своє селянсько-фермерське господарство однією з перших у Житомирській області. Тоді її хазяювання виглядало досить дивно. Лідія Теліженко мешкала у багатоквартирному будинку на околиці обласного центру, де в дворі її дому і містився благенький хлів для утримання худоби.
Невдовзі Лідія Теліженко отримала 2 гектари землі в Житомирському районі під будівництво ферми, яку вона звела за власним проектом. У неї з’явилися кілька автомобілів, трактор, сівалка, плуги та інша сільгосптехніка. Проте для подальшої роботи – катострофічно не вистачало землі. Власне з отриманням землі – найбільші проблеми. Під різними приводами їй відмовляють. Начальство не хоче бачити успішного селянського господарства, яке веде жінка далеко не молодого віку. Адже навідміну від неї, у них не особливо було чим похизуватися.
Після першої зустрічі Лідії Теліженко з президентом Леонідом Кучмою їй усеж-таки виділили 13 гектарів землі. Якщо звісно це можна назвати землею. Екпертиза заболочених та засмічених ґрунтів довела, що більшість із них не придатна для сільгоспобробітку. Численні звернення до різних інстанцій та безкінечні позови до суду поки залишилися без наслідку.
Зустрічалася Лідія Теліженко з президентом і вдруге. Проте, як стверджує вона, на горі ухвалюють одне, а на місцях виконують зовсім інше. Оббивши за 10 років пороги безлічі високих кабінетів, нині Лідія Іванівна покладається вже суто на свої сили. Як аргумент у боротьбі з місцевою бюрократією бабуся-фермер ухопилася за останнє рішення арбітражного суду, відповідно до якого їй мають доточити ще сім гектарів землі.
Попри вік Лідії Теліженко, численні крадіжки майна злодіями, які користуються з її безсилля, та рогачки недоброзичливців, очолюване нею фермерське господарство продовжує працювати. Воно дає роботу та засоби до існування кільком великим родинам. Було б очевидно і більше. Але нездійсненною мрією для фермера залишаються законні 55 гектарів. Втім, не можна не вірити у хист, непосидючисть і жагу до життя у цієї неперсічної людини. До речі, її предки були репресовані як коркулі а сама вона народилася у голодному 33.
Лідія Теліженко зареєструвала своє селянсько-фермерське господарство однією з перших у Житомирській області. Тоді її хазяювання виглядало досить дивно. Лідія Теліженко мешкала у багатоквартирному будинку на околиці обласного центру, де в дворі її дому і містився благенький хлів для утримання худоби.
Невдовзі Лідія Теліженко отримала 2 гектари землі в Житомирському районі під будівництво ферми, яку вона звела за власним проектом. У неї з’явилися кілька автомобілів, трактор, сівалка, плуги та інша сільгосптехніка. Проте для подальшої роботи – катострофічно не вистачало землі. Власне з отриманням землі – найбільші проблеми. Під різними приводами їй відмовляють. Начальство не хоче бачити успішного селянського господарства, яке веде жінка далеко не молодого віку. Адже навідміну від неї, у них не особливо було чим похизуватися.
Після першої зустрічі Лідії Теліженко з президентом Леонідом Кучмою їй усеж-таки виділили 13 гектарів землі. Якщо звісно це можна назвати землею. Екпертиза заболочених та засмічених ґрунтів довела, що більшість із них не придатна для сільгоспобробітку. Численні звернення до різних інстанцій та безкінечні позови до суду поки залишилися без наслідку.
Зустрічалася Лідія Теліженко з президентом і вдруге. Проте, як стверджує вона, на горі ухвалюють одне, а на місцях виконують зовсім інше. Оббивши за 10 років пороги безлічі високих кабінетів, нині Лідія Іванівна покладається вже суто на свої сили. Як аргумент у боротьбі з місцевою бюрократією бабуся-фермер ухопилася за останнє рішення арбітражного суду, відповідно до якого їй мають доточити ще сім гектарів землі.
Попри вік Лідії Теліженко, численні крадіжки майна злодіями, які користуються з її безсилля, та рогачки недоброзичливців, очолюване нею фермерське господарство продовжує працювати. Воно дає роботу та засоби до існування кільком великим родинам. Було б очевидно і більше. Але нездійсненною мрією для фермера залишаються законні 55 гектарів. Втім, не можна не вірити у хист, непосидючисть і жагу до життя у цієї неперсічної людини. До речі, її предки були репресовані як коркулі а сама вона народилася у голодному 33.
