Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:30

Чи національна ідея присутня в житті сучасної України, ось уже десять років, як незалежної держави?


Чи національна ідея присутня в житті сучасної України, ось уже десять років, як незалежної держави?

Київ, 7 серпня 2001 - Чи національна ідея присутня в житті сучасної України, ось уже десять років, як незалежної держави? Чи власне постала ця держава в силу торжества національної ідеї? Чи спричинилася національна ідея в Україні до утвердження демократичних принципів побудови нового суспільства?

Чи вірять у національну ідею голодні українські шахтарі, котрі перманентно ідуть на Київ? Як співвідносяться з національною ідеєю ті апатія і безвір”я, що запанували на українських теренах, незважаючи на певне піднесення від того, що Україна вільна десять років тому? Чи потрібна сьогодні Україні національна ідея? Чи може вона бути успішною в країні, де більше половини населення свідомо відчужені від поняття “українець” і не вважають себе причетними до нації, яка цю країну творить?

Чи може бути в сучасному світі генерована національна ідея взагалі, чи може вона спричинитися до консолідації суспільства, народу? І як це стосується України?

Мій знаменитий земляк, діди якого залишили своє коріння у вісімсотлітньому Бучачі, Зигмунт Фройд, вважав, що “люди сильні до тих пір, поки вони відстоюють сильну ідею”. Чи національна ідея є саме такою?

Якщо озирнутися на минуле століття, то стане зрозумілим, що в завершеному вигляді його сформували явища, які можна означити як комплекс національної ідеї.

Загалом ідей було ніби дві, кожна з них спромоглася надихнути цілі народи. Одна називалася “Дойчланд ібер аллєс”, Друга - “Союз нерушімий республік свободних”.

Про те, як розцвітали згадані ідеї та які вони принесли плоди, відомо всім. Підручники з історії ще не раз будуть переписуватися, але сама історія, написана на чорно, залишається неспростовним свідченням і пересторогою для нових поколінь.

Хоч вчитися на уроках історії мало хто хоче. Чи не тому вже в нинішньому столітті продовжують розквітати ідеї “Великої Албанії” та “Великої Сербії”, які теж можна назвати ідеями національними.

Чи має національна ідея, в такому разі, дві сторони однієї медалі? Який бік такої медалі парадний?

В Україні Національна ідея була тим наріжним каменем світоглядної концепції вільної України, до якого спіткнулися численні борці за ту волю. Після проголошення незалежності України, здавалось, боротися вже не було потреби. Тому національна ідея начебто згасла. А ще точніше – опинилася в стадії своєрідної агонії. Тепер її реанімують здебільшого напередодні ювілеїв чи пам”ятних дат. Або згадують при переліці причин, якими високі українські посадовці пояснюють чергові негаразди в житті народу.

Тим часом не слід забувати, що національна ідея справді була м феноменом і атрибутом європейської історії періоду становдлення національних держав, у час, коли європейські нації ставали націями політичними.Саме національна ідея давала поштовх до консолідації і визначення свого місця у світі, відповідаючи на питаня “Хто ми? Звідки ми? Для чого ми?”

Чи стоять такі питання перед Україною?

Хіба нема в України тисячолітньої історії, тисячолітньої культури?

Говорити сьогодні слід про те, що українське суспільство не просто хворе, а перебуває в катасмтрофічному стані занепаду, - бездуховне, аморальне, непатріотичне. Приховати цей стан за вуаллю розмов та міркувань про національну ідею не вдається навіть тій так званій еліті, яка нібито в Україні існує.

І не тільки економічна криза – всьому вина. Не такі вже й статки потрібні, щоб щоб вірити в Бога, по-християнськи ставитися до ближнього, любити Батьківщину.

Воістину пророчі слова сказав недавно Віктор Ющенко – “Коли ми станемо перед Богом на коліна, то Україна підніметься з колін”.

Але Україною сьогодні править, за влучним зауваженням одного аналітика, “дніпропетровсько-солнцевська субкультура, маргінальна і аморальна”. Спостерігаючи за виступами та діями українських урядовців, щодо маргінальності та аморальності сумнівів не виникає. Але ж, враховуючи історично надвагому роль держави в суспільстві , ця аморальність та маргінальність проектується на все суспільство, дощенту руйнуючи залишки духовності та моральності. Хіба колишні світочі інституту марксизму-ленінізму можуть навчати патріотизму або опрацьовувати нову національну ідею України?.

Хай це питання залишається відкритим.

Не слід також забувати, що крім внутрішніх, є й зовнішні чинники. Великої шкоди національній українській ідеї завдає процес новітньої русифікації України, явно чи ні підтримуваний на найвищих рівнях. Можна було б говорити і про засилля голлівудської поп-культури та тому подібне.

Національну ідею в кабінетах не напишуть. Хоч і ходять Україною чутки про те, буцім має бути створена певна комісія з розвитку національної ідеї при Президенті України.

Та, як свідчить та ж історія, національна ідея твориться світлим генієм народу, його світочами. Вона є в Україні давно – в усвідомлені себе українцями, в прагненні творити державу вільну, незалежну, в любові до рідної землі, на якій уявляється сповнене радощів життя. В певності того, що таке життя маьтимуть і діти, і правнуки – сила національної ідеї тих українців, які в нинішній Україні в неї вірять. Вони сильні, бо відстоюють сильну ідею.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG