Київ, 14 серпня 2001 - Перец Маркіш народився 25 листопада 1895 року у містечку Полонному на Волині. Він рано залишив батьківський дім, кілька років жив у Одесі, звідти був 1916 року призваний до російської армії і відправлений на фронт. Отримавши поранення, він був 17-го року демобілізований і переїхав до Катеринослава.
З сімнадцяти років Маркіш писав вірші російською мовою, згодом перейшов на ідиш, а друкуватися почав у двадцять два роки. 18-го року у Києві вийшла його перша збірка оповідань «Своє», а 19-го року – книга віршів «Пороги». Його рання поезія сповнена українськими реаліями, у ній Дніпро «хлюпоче в серце» поетові і б’є хвилями «в небесну баню».
Від 21-го року Маркіш упродовж п’яти років мешкав у Варшаві та Парижі, відвідав Лондон, Берлін та Єрусалим, збирався до Америки, але повернувся до Радянського Союзу і оселився у Москві. Невдовзі він став провідним в СРСР єврейським поетом, романістом, драматургом та критиком, а 39-го року єдиний серед єврейських письменників був нагороджений орденом Леніна. Наступного року він опублікував обов’язковий для тодішніх радянських поетів твір – «Поема про Сталіна».
Попри своє щире захоплення соціалістичним культурним будівництвом, комуніст Маркіш постійно звинувався у «сіоністській контрабанді» та «національній обмеженості». Коли ж у середині 40-х років антисемітизм став радянською державною політикою, Маркіш опинився серед перших жертв комуністичної боротьби з «безродним космополітизмом». У його ліриці тих років замилування світом поєднується з передчуттям погрому: «Земля криваво кригою взялась, / І ангел смерті ковзається млисто».
У ніч на 28 січня 49-го року Маркіш був заарештований за звинуваченням у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, а його родину невдовзі вислано до Середньої Азії. Після трирічного ув’язнення Перец Маркіш був розстріляний разом з іншими двадцятьма чотирма членами Єврейського антифашистського комітету 12 серпня 52-го року у Лефортовській в’язниці міста Москви.
З сімнадцяти років Маркіш писав вірші російською мовою, згодом перейшов на ідиш, а друкуватися почав у двадцять два роки. 18-го року у Києві вийшла його перша збірка оповідань «Своє», а 19-го року – книга віршів «Пороги». Його рання поезія сповнена українськими реаліями, у ній Дніпро «хлюпоче в серце» поетові і б’є хвилями «в небесну баню».
Від 21-го року Маркіш упродовж п’яти років мешкав у Варшаві та Парижі, відвідав Лондон, Берлін та Єрусалим, збирався до Америки, але повернувся до Радянського Союзу і оселився у Москві. Невдовзі він став провідним в СРСР єврейським поетом, романістом, драматургом та критиком, а 39-го року єдиний серед єврейських письменників був нагороджений орденом Леніна. Наступного року він опублікував обов’язковий для тодішніх радянських поетів твір – «Поема про Сталіна».
Попри своє щире захоплення соціалістичним культурним будівництвом, комуніст Маркіш постійно звинувався у «сіоністській контрабанді» та «національній обмеженості». Коли ж у середині 40-х років антисемітизм став радянською державною політикою, Маркіш опинився серед перших жертв комуністичної боротьби з «безродним космополітизмом». У його ліриці тих років замилування світом поєднується з передчуттям погрому: «Земля криваво кригою взялась, / І ангел смерті ковзається млисто».
У ніч на 28 січня 49-го року Маркіш був заарештований за звинуваченням у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, а його родину невдовзі вислано до Середньої Азії. Після трирічного ув’язнення Перец Маркіш був розстріляний разом з іншими двадцятьма чотирма членами Єврейського антифашистського комітету 12 серпня 52-го року у Лефортовській в’язниці міста Москви.
