Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:43

Японія все ніяк не подолає своє воєнне минуле


Японія все ніяк не подолає своє воєнне минуле

Прага, 15 серпня 2001 — Японія відзначила в середу 56 роковини своєї капітуляції в Другій світовій війні формальним висловленням каяття за страждання поневолених нею країн — але Азія все одно гнівається на візит Прем’єр-міністра Японії до суперечливого храму пам’яті загиблих у війні японців. І не тільки на це.

Демонстрації протесту пройшли в середу всією Азією, більша частина південного сходу якої була окупована в часи Другої світової японськими військами: не тільки в Південній Кореї й Малайзії, на Тайвані чи в Гонконзі, а й у кількох містах власне Китаю, де демонстрації взагалі — річ практично небачена; сили правопорядку, які зазвичай миттєво ліквідовують будь-які зібрання, цього разу мовчки спостерігали, а офіційне китайське агентство новин, вочевидь на ознаку владного схвалення, повідомило про них на весь світ.

Підстава для протестів мешканців, ба й урядів колишніх жорстоко поневолених імперською Японією країн, що почалися ще в понеділок, самозрозуміла: японський Прем’єр-міністр Дзюн’їтіро Коїдзумі відвідав токійський храм Ясукуні — храм, у якому поряд із іменами майже 2 з половиною мільйонів загиблих в останніх війнах японців іще 1978 року було таємно освячено й імена понад тисячі японських воєнних злочинців, серед них і чотирнадцяти найголовніших; храм, який багато хто бачить як символ японського войовничого націоналізму. Відвідав ще в понеділок — у середу таки утримався. Але суті це не змінило. Тим паче що в середу п’ятеро міністрів його уряду й майже двісті депутатів парламенту таки вклонилися в храмі всім загиблим — а отже, й злочинцям.

Коїдзумі натомість у середу вшанував день пам’яті біля меморялу невідомих воїнів — а потім на офіційній церемонії згадав і про тих, хто постраждав від японського мілітаризму. «Минулої війни Японія спричинила неймовірні страждання народам багатьох країн, особливо азійських… Як представник японського народу, хочу ще раз висловити глибоке каяття й щире співчуття всім народам, які стали жертвами», – сказав Коїдзумі.

Спостерігачі помітили, що вперше японський керівник прямо назвав Японію як причину страждань її сусідів. Але так само звертають увагу й на те, що сам японський народ у цій країні теж виставляється як жертва — чи то шалених військових командувачів, що їхні накази всі були змушені виконувати, чи то мілітаристської держави, — а чи й просто як жертва «системи». Аналітики зауважують принципову й різку різницю між повоєнною Японією й Німеччиною: коли друга змогла щиро визнати своє минуле й подолати його, то перша досі не може розібратися зі своєю відповідальністю за війну.

Іще одним свідченням цього і ще однією причиною численних протестів в азійських країнах став шкільний підручник новітньої історії, офіційно схвалений урядом ще в квітні — підручник, де окупація Японією інших азійських держав є зовсім не «вторгнення», а «просування японської імператорської армії на південь, що дало поштовх азійським країнам швидше здобути незалежність» від тодішніх європейських колоніяльних господарів; де применшено значення Нанкінської різанини 1937 року в Китаї, коли японське військо винищило принаймні 300 тисяч цивільних мешканців, чи використання сотень тисяч азійських жінок як «сексуальних рабинь» для японських окупантів. Ревізіоністський підручник став настільки одіозний, що в самій Японії його погодилися використовувати наразі лише кілька лічених шкіл, — але про його існування і схвалення в Азії не забувають.

І західним експертам залишається тільки розчаровано констатувати: міжнародна спільнота змушена скептично ставитися до можливості зближення з Японією — в той час, коли сама Японія так уперто не бажає прийняти свою історію як вона є.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG