Київ, 17 серпня 2001 - Незалежність моєї держави – це те, за що віками йшли на смерть покоління кращих синів мого народу. І водночас це щось таке двозначне, абстрактне, розмите, незбагненне. Незалежність від СРСР, незалежність від Росії, від кремлівських “розборок”, від війни у Чечні, від російських дефолтів (вистачить з нас і своїх), від нафти й газу з одного боку, від ядерної зброї – з іншого. Незалежність від старих зужитих ідеологічних догм і водночас – від нерозпрацьованих і неокріплих нових.
Та це та незалежність, яка вже є. Задовольняє вона нас, чи ні, але вона вже тут, поряд, навколо нас. Тож хотілося б сказати про ту незалежність, якої нема, яку нам ще належить здобувати і будувати.
Хочеться незалежної влади. Для цього потрібні незалежні вибори, в яких би брали участь цілковито незалежні виборці. А вже їхні обранці – депутати нехай залишаються максимально залежними від тих, хто їх обирав. Бо на сьогодні маємо все навпаки.
Хочеться незалежних судів. Незалежних і справедливих, і щоб винесений вирок виконувався, але завжди залишалась можливість врятувати невинного, засудженого помилково. Тому скасування кари на горло є безперечним досягненням України на цьому шляху. Але хочеться, щоб люди повірили у можливість чесного суду. Та поки-що найчесніший у світі американський суд вже вкотре переніс розгляд справи Павла Лазаренка.
Хочеться незалежної преси. Можливо, вона вже існує, можливо хтось вже читає цілком незалежні видання. Прошу повідомити мені назви цих видань та їх передплатний індекс. Бо поки-що мене охоплює нестримний сміх, коли я бачу, як злітає весь сарказм та іронія з наших газет, щойно вони у якомусь із матеріалів згадують про свого власного спонсора-працедавця-годувальника.
Хочеться також мати незалежну армію. Можливо навіть невеличку. Але таку, яка вела б собі стрільби на незалежних полігонах, не маючи жодного шансу влучити ракетою в жилий будинок неподалік. Унезалежнимо ж армію від цивільних громадян!
Це ж саме стосується й міліції. Потрібна максимально незалежна міліція. Рядовий міліціонер (аж до старшого сержанта включно) повинен заробляти достатньо, щоб не залежати від бабусь, які торгують на імпровізованих базарчиках городиною, від їхніх гривень, які йому брати незручно, і він бере їх крадькома – бо брати прямо огірками чи морквою іще більш незручно.
А найперше нам усім потрібні незалежні Ми – Незалежний Народ. Незалежний від надмірного всеохопного контролю. Незалежний від свавілля чиновників. Незалежний від потрясінь та пертурбацій, які відбуваються у владних ешелонах. Такий народ вже, здається, є. І вже невдовзі, вже дуже скоро, буквально за кілька тижнів він активізується – одягнеться в найкращий свій костюм, візьме в одну руку портфелика, в другу – букета осінніх айстр та й піде собі в перший клас.
А ми почекаємо, доки він підросте...
Та це та незалежність, яка вже є. Задовольняє вона нас, чи ні, але вона вже тут, поряд, навколо нас. Тож хотілося б сказати про ту незалежність, якої нема, яку нам ще належить здобувати і будувати.
Хочеться незалежної влади. Для цього потрібні незалежні вибори, в яких би брали участь цілковито незалежні виборці. А вже їхні обранці – депутати нехай залишаються максимально залежними від тих, хто їх обирав. Бо на сьогодні маємо все навпаки.
Хочеться незалежних судів. Незалежних і справедливих, і щоб винесений вирок виконувався, але завжди залишалась можливість врятувати невинного, засудженого помилково. Тому скасування кари на горло є безперечним досягненням України на цьому шляху. Але хочеться, щоб люди повірили у можливість чесного суду. Та поки-що найчесніший у світі американський суд вже вкотре переніс розгляд справи Павла Лазаренка.
Хочеться незалежної преси. Можливо, вона вже існує, можливо хтось вже читає цілком незалежні видання. Прошу повідомити мені назви цих видань та їх передплатний індекс. Бо поки-що мене охоплює нестримний сміх, коли я бачу, як злітає весь сарказм та іронія з наших газет, щойно вони у якомусь із матеріалів згадують про свого власного спонсора-працедавця-годувальника.
Хочеться також мати незалежну армію. Можливо навіть невеличку. Але таку, яка вела б собі стрільби на незалежних полігонах, не маючи жодного шансу влучити ракетою в жилий будинок неподалік. Унезалежнимо ж армію від цивільних громадян!
Це ж саме стосується й міліції. Потрібна максимально незалежна міліція. Рядовий міліціонер (аж до старшого сержанта включно) повинен заробляти достатньо, щоб не залежати від бабусь, які торгують на імпровізованих базарчиках городиною, від їхніх гривень, які йому брати незручно, і він бере їх крадькома – бо брати прямо огірками чи морквою іще більш незручно.
А найперше нам усім потрібні незалежні Ми – Незалежний Народ. Незалежний від надмірного всеохопного контролю. Незалежний від свавілля чиновників. Незалежний від потрясінь та пертурбацій, які відбуваються у владних ешелонах. Такий народ вже, здається, є. І вже невдовзі, вже дуже скоро, буквально за кілька тижнів він активізується – одягнеться в найкращий свій костюм, візьме в одну руку портфелика, в другу – букета осінніх айстр та й піде собі в перший клас.
А ми почекаємо, доки він підросте...
