Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:50

Чим обернулася незалежність?


Чим обернулася незалежність?

Прага, 17 серпня 2001 ― Через кілька днів вся Україна відзначатиме десяту річницю проголошення незалежності. Для одного це буде великим святом, для іншого, може, не дуже. Один радітиме, бо вважає, що це перш за все свято духа, інший буде сумувати. А може й розсердиться, бо живеться йому не так вже і добре.

Століття – зморшка на чолі землі, – писав свого часу Іван Драч. Що ж тоді говорити про 10 років, які виглядають просто миттю? Це так, і не так. Особливо коли йдеться про десятиріччя незалежності, котре стало для України і доленосною віхою, підмурівком для нової доби, і періодом неабияких випробувань. То що ж таке незалежність і якими бачаться результати її перших десяти років? З такими питаннями ми звернулися до митців та інтелігенції, людей творчих, котрі, як завжди, найгостріше відчувають будь які історично суспільні процеси і яким, не байдужа доля України.

10 років з часу проголошення незалежності – чималий часовий відтинок для окремого людського життя. Для історичної епохи – це менше ніж крапля. Для відомого культуролога Романа Корогодського міркування з приводу цієї дати народжують болісно іронічні настрої, думки водночас печальні і повчальні. Такі настрої, до речі, поділяє майже кожний учасник нашої програми.

Говорить Роман Корогодський. «Чуюсь ошуканим. Звідси – гризоти сумління. Брав скромну участь у процесі унезалежнення: писав, виступав, агітував перед грудневим референдумом.

Тепер мені пригадується Франц Кафка. Десь 1922-го року він сказав, що, мовляв, у Росії у 1917-му маси вийшли на вулиці і майдани бурхливим потоком і їм здавалося, що вони – господарі життя. А за ними вже йшли партійні султани, що опанували цей розлив і повели стрункими рядами, переслідуючи чи досягаючи власну вузькопартійну мету.

Якщо зробити перенос, то майже через 75 років ситуація повторилася як історичний факт – розлилися, дружно вперед за наш прапор, за наш Тризуб, за самостійну Україну. Султани сказали: «Прошу, от вам прапор, Тризуб, ось самостійна Україна,однак господарями у вашій незалежній Україні будемо ми».

Ми – це колективний розум Банкової, що випестував ще Леонід Кравчук. Тоді і почалася «прихватизація» і султани стали в законі. А що в законі – те модне. Утворилася мода на султанів і на їхню челядь, що творять закони не для посполитих, а для тих самих султанів, які у зв’язку з нашим суперєвропейським вибором були означені красним грецьким словом – «оліґарх».

Та дідько з ними, з тими оліґархами і султанами, сатрапами, мене цікавлять наші, рідні патріоти чистої кровиці. Тут вам, скажу, вже є для невеликого оповідання.

Всі ж моляться: «Боже, нам єдність подай!» – і тут же конвеєр постійних ротацій, замін і розколів. Іван Дніпровський у листі до Аркадія Любченка нарікав на наших отаманів, що загатять дорогу до Європи. То було 1925 року.

За 75 років та сама сутнісна картина. Змінилися тільки декорації. І паралітично застиглий Рух зі своїми млявими, зате «голосистими євнухами-провідниками».

Як не згадати В’ячеслава Чорновола – динамічного кришталево чистого політика. Як не згадати його точні прогнози і вміння розбиратися у компромісах, в павутинні, що плетуть павуки з Банкової.

Бийте тулумбаси, литаври… Народне дійство у незалежній Україні біля «емпаєр колони» на знак тої самої потворно створеної квазі-незалежності України. Бийте, тулумбаси! Хай світом проноситься грім литаврів і саксофон шепоче мелодію любові президента до зовсім простого народу, що заслуговує кращого життя.

І життя покращується з року в рік, як покращується площа Незалежності колонами. І через 10 років пенсіонери не збиратимуть пляшки, як сьогодні, бо завтра пиво продаватиметься в металевій упаковці. Європа…, одне слово.

Сумно думати про свято, сумно згадувати лицарську жертовність на вівтар Незалежності. Особисто знав тих героїв, скромних мучеників, людей високого духу, незламної сили волі.

І коли ляльковіді з урядової трибуни гукне: «Слава героям!» і, завчасне, тричі зазвучить «Героям слава!», знайте – оті святі борці за Незалежність нічого спільного не мають із тим маскарадом, коли силовики турбуються, аби ненароком люди не зірвали маску – і тоді б султанів, як непотріб, знесли б на виставку воскових фігур, що користується великим попитом. Поспішайте на вулицю Богдана Хмельницького, 15».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG