Прага, 17 серпня 2001 ― Із незалежністю України у світі зріс інтерес до її культури, мови, історії, і звичайно, сучасних проблем. Україністика перестала бути тінню сов’єтології, праці вчених-україністів виявилися потрібні сучасним політикам, які будують стосунки своїх країн із Україною. На думку гостя нашої сьогоднішньої передачі, головне досягнення україністів за ці десять років полягає в тому, що на Україну перестали дивитися крізь призму сприйняття інших країн, зокрема Росії. До вашої уваги розмова Марії Щур із ученим Гарвардського університету, президентом Американської асоціації україністів Робертом де Лоссою.
«Кількість книжок про Україну та кількість учених, що займаються українською тематикою, значно зросла з часу незалежності України, однак, відверто кажучи, інтерес до України почався із Чорнобильською катастрофою, коли світ усвідомив, що Україна – це важлива складова Радянського Союзу, котрий сам не є Росією. Але з незалежністю українська тематика стала приваблювати вчених, які побачили тут нові можливості для наукової кар’єри. За цей час відбулися і якісні зміни. Нові вчені стали дивитися на Україну через призму її власної історії та літератури, а не через призму історії інших країн, скажімо Росії чи Польщі».
Із публікацій в англомовній пресі складається враження, що репутація України якщо не зруйнована, то їй завдано серйозної шкоди. Чи не відохочує це науковців від українських справ?
«Будь-яка зріла країна має свої проблеми. Візьміть хоча б Вотерґейтський скандал в Америці. Ніхто тоді не відвертався від Америки і не намагався судити про ціле суспільство на підставі цього скандалу. З іншого боку, потрібно бути реалістами – скандал викликав інтерес преси, якого перед тим Україна ніколи не знала. І тепер у вчених, які займаються українською тематикою, з’явилася зацікавлена аудиторія журналістів, які слідкують за українською тематикою, і від нас зараз залежить, чи зможемо ми спрямувати їхній інтерес до інших сторін українського життя.
І це вже відбувається. З’являються статті про українське сільске господарство у Вол Стріт Джорнал, люди починають усвідомлювати, що проект запуску супутників Морський Старт базується на українських технологіях, візит Папи Римського в Україну показав Україну в зовсім іншому позитивному світлі.
З іншого боку, політичні оглядачі в Америці почали усвідомлювати, що розпад Радянського Союзу – це не казка зі щасливим кінцем, і Україна не могла вийти з-під його уламків повністю сформованою зрілою демократичною країною».
Чи мають українознавці в Америці вплив на формування політичної думки та політики щодо України?
«Традиційно цими питаннями займалася українська діаспора через різні свої громадські організації, але ситуація почала змінюватись, особливо протягом останнього року. Журналісти та політики дедалі більше дослухаються до того, що кажуть учені-україністи».
Упродовж десятиліть україністикою займалися в основному люди українського походження, і це позначалося на тематиці та підходах щодо висвітлення українських проблем. Їх часто звинувачували у тенденційності та до схильності висвітлювати українську історію у мученицькому ключі. Як виглядає ситуація зараз?
«Це узагальнення багато в чому правильне, але не на всі 100 відсотків. Були вчені, такі як Джон Армстронґ чи Роберт Конквест, які не мали українського коріння, але зробили великий внесок у розвиток україністики в минулому. Із часу незалежності з’явилося багато людей, включно зі мною, які не є українського походження, але цікавляться українськими проблемами з не меншим ентузіазмом. Я пригадую слова мого колеґи – директора Центру російських досліджень, який якось підійшов до мене і сказав, що він би хотів, щоб люди у русистиці були настільки ж віддані і настільки любили б свою справу, як україністи.
Перші покоління вчених-україністів заклали важливі підвалини для всіх подальших досліджень. А щодо захисної реакції у їхніх працях, то нам досі доводиться долати неґативне ставлення до україністики, яке існувало впродовж десятиліть у славістиці, і особливо в сов’єтології. Ми не повинні недооцінювати працю тих українських учених, які, опинившись за кордоном у 40-і та 50-і роки, захищали свою культуру, мову, релігійну конфесію, які планомірно знищувалися в Україні. Добре відомо, як радянська влада намагалася поставити під контроль українську думку та асимілювати її до російсько-радянської централізованої культури».
Що привело особисто вас до української тематики?
«Я прийшов до Гарвардського університету вивчати російську мову і літературу, і мене зацікавила рання російська лірична поезія доби Московії. Якби це не був Гарвард, я б, мабуть, так і вивчав її, але тут мені сказали, що цією темою неможливо займатися, не знаючи української мови, бо вся рання московська лірична поезія походить із України. Коли я зайнявся українською тематикою, вона зацікавила мене більше, ніж те, що я робив раніше. Я вивчив українську мову, і мені здається, що що американцям легко це зробити – її вимова і мелодія мені здалися дуже близькими».
Далі Роберт де Лосса продовжив українською: «Я не єдиний, хто вивчив українську мову. Є багато тих, хто вивчив українську мову, не будучи українського походження. Україна є держава в Європі, і я вважаю, що це цілком нормально, що людина тут в Америці бажає вивчити українську мову та історію України».
«Кількість книжок про Україну та кількість учених, що займаються українською тематикою, значно зросла з часу незалежності України, однак, відверто кажучи, інтерес до України почався із Чорнобильською катастрофою, коли світ усвідомив, що Україна – це важлива складова Радянського Союзу, котрий сам не є Росією. Але з незалежністю українська тематика стала приваблювати вчених, які побачили тут нові можливості для наукової кар’єри. За цей час відбулися і якісні зміни. Нові вчені стали дивитися на Україну через призму її власної історії та літератури, а не через призму історії інших країн, скажімо Росії чи Польщі».
Із публікацій в англомовній пресі складається враження, що репутація України якщо не зруйнована, то їй завдано серйозної шкоди. Чи не відохочує це науковців від українських справ?
«Будь-яка зріла країна має свої проблеми. Візьміть хоча б Вотерґейтський скандал в Америці. Ніхто тоді не відвертався від Америки і не намагався судити про ціле суспільство на підставі цього скандалу. З іншого боку, потрібно бути реалістами – скандал викликав інтерес преси, якого перед тим Україна ніколи не знала. І тепер у вчених, які займаються українською тематикою, з’явилася зацікавлена аудиторія журналістів, які слідкують за українською тематикою, і від нас зараз залежить, чи зможемо ми спрямувати їхній інтерес до інших сторін українського життя.
І це вже відбувається. З’являються статті про українське сільске господарство у Вол Стріт Джорнал, люди починають усвідомлювати, що проект запуску супутників Морський Старт базується на українських технологіях, візит Папи Римського в Україну показав Україну в зовсім іншому позитивному світлі.
З іншого боку, політичні оглядачі в Америці почали усвідомлювати, що розпад Радянського Союзу – це не казка зі щасливим кінцем, і Україна не могла вийти з-під його уламків повністю сформованою зрілою демократичною країною».
Чи мають українознавці в Америці вплив на формування політичної думки та політики щодо України?
«Традиційно цими питаннями займалася українська діаспора через різні свої громадські організації, але ситуація почала змінюватись, особливо протягом останнього року. Журналісти та політики дедалі більше дослухаються до того, що кажуть учені-україністи».
Упродовж десятиліть україністикою займалися в основному люди українського походження, і це позначалося на тематиці та підходах щодо висвітлення українських проблем. Їх часто звинувачували у тенденційності та до схильності висвітлювати українську історію у мученицькому ключі. Як виглядає ситуація зараз?
«Це узагальнення багато в чому правильне, але не на всі 100 відсотків. Були вчені, такі як Джон Армстронґ чи Роберт Конквест, які не мали українського коріння, але зробили великий внесок у розвиток україністики в минулому. Із часу незалежності з’явилося багато людей, включно зі мною, які не є українського походження, але цікавляться українськими проблемами з не меншим ентузіазмом. Я пригадую слова мого колеґи – директора Центру російських досліджень, який якось підійшов до мене і сказав, що він би хотів, щоб люди у русистиці були настільки ж віддані і настільки любили б свою справу, як україністи.
Перші покоління вчених-україністів заклали важливі підвалини для всіх подальших досліджень. А щодо захисної реакції у їхніх працях, то нам досі доводиться долати неґативне ставлення до україністики, яке існувало впродовж десятиліть у славістиці, і особливо в сов’єтології. Ми не повинні недооцінювати працю тих українських учених, які, опинившись за кордоном у 40-і та 50-і роки, захищали свою культуру, мову, релігійну конфесію, які планомірно знищувалися в Україні. Добре відомо, як радянська влада намагалася поставити під контроль українську думку та асимілювати її до російсько-радянської централізованої культури».
Що привело особисто вас до української тематики?
«Я прийшов до Гарвардського університету вивчати російську мову і літературу, і мене зацікавила рання російська лірична поезія доби Московії. Якби це не був Гарвард, я б, мабуть, так і вивчав її, але тут мені сказали, що цією темою неможливо займатися, не знаючи української мови, бо вся рання московська лірична поезія походить із України. Коли я зайнявся українською тематикою, вона зацікавила мене більше, ніж те, що я робив раніше. Я вивчив українську мову, і мені здається, що що американцям легко це зробити – її вимова і мелодія мені здалися дуже близькими».
Далі Роберт де Лосса продовжив українською: «Я не єдиний, хто вивчив українську мову. Є багато тих, хто вивчив українську мову, не будучи українського походження. Україна є держава в Європі, і я вважаю, що це цілком нормально, що людина тут в Америці бажає вивчити українську мову та історію України».
