Прага, 20 серпня 2001 ― Через кілька днів уся Україна відзначатиме десяту річницю проголошення незалежності. Для одного це буде великим святом, для іншого, може, не дуже. Один радітиме, бо вважає, що це перш за все свято духа, інший буде сумувати. А може, й розсердиться, бо живеться йому не так уже й добре.
Століття – зморшка на чолі землі, – писав свого часу Іван Драч. Що ж тоді говорити про 10 років, які виглядають просто миттю? Це так, і не так. Особливо коли йдеться про десятиріччя незалежності, котре стало для України і доленосною віхою, підмурівком для нової доби, і періодом неабияких випробувань. То що ж таке незалежність і якими бачаться результати її перших десяти років? Із такими питаннями ми звернулися до митців та інтелігенції, людей творчих, котрі, як завжди, найгостріше відчувають будь які історичні й суспільні процеси і яким не байдужа доля України.
Своїми думками поділився з Радіо Свобода Сергій Комісаренко – академік, директор Інституту біохімії Національної Академії наук, колишній віце-прем’єр із гуманітарних питань, колишній посол України в Великобританії. Для нього це 10 років руйнації і абсолютно неправильного, можна сказати, злого ставлення до людини.
Сергій Комісаренко сказав: «У 1991 році Україна мала чи не найкращі стартові умови для свого розвитку, порівнюючи з іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Виникає зрозуміле запитання: «Чому ми не використали ці можливості і чи є в нас майбутнє?»
У нас є майбутнє, якщо ми зараз почнемо інтенсивно його будувати. Але ми дійсно не використали всі ті можливості, які були в нашій країні. Я думаю, що вина в цьому – нашого керівництва країни. Чому?
У нашій державі так і не сформульовані пріоритети. І починати треба з людини. Воно звучить досить патетично, воно звучить нібито дуже загально, але ставлення до людини, пріоритети – людина як пріоритет – із цього потрібно починати.
Ставлення до людини створює умови для реального патріотизму. Воно створює умови для розкриття людського потенціалу: коли людина відчуває до себе увагу в суспільстві, вона починає розкриватися, починають працювати її позитивні риси.
За наших умов створилася атмосфера селекції негативних рис людини. Починають вигравати ті, хто має менше освіти, хто має менше порядності, хто має менше життєвих принципів.
Ми повинні зрозуміти, що Україна не є і не може бути ізольованим островом у світі. Світ зараз бурхливо міняється. Зрештою, я думаю, що відбувається становлення нового світового порядку. Бурхливий розвиток інформації зараз доносить відомості про все те, що відбувається у світі до найвіддаленіших куточків нашої планети. І Україна, яка географічно знаходиться в центрі Європи, ніяким чином не повинна ізолюватися.
Кажуть: «Чому ж ми ізолюємся? Ми весь час проголошуємо, що Україна є на шляху до інтеграції з Європою?»
Але проголошувати, декларувати – це зовсім інше, ніж реально рухатися в цьому напрямку.
Нам не потрібно нічого вигадувати – треба якнайшвидше і реально залучатися до світового досвіду.
Чи не парадокс це, що такі країни, які бідні на природні ресурси, – наприклад, Японія, Голандія, Данія, Швейцарія, – ці країни є серед країн, які є чи не найрозвиненішими в світі. Чому це так? Бідні на природні ресурси країни, вони роблять наголос на розвитку інтелектуальних ресурсів. І саме це зараз приносить багатства.
В Україні є зараз дві головні мотивації – це гроші і сила. Суспільство часто розділено на різні, інколи ворогуючі, групи – бідні – багаті, віруючі – невіруючі, україномовні – російськомовні, ліві – праві, – але забуваються при цьому державні приорітети, забувається те, що ми повинні створювати національну еліту.
В Україні немає ніякої державної тенденції на розвиток національної еліти, навпаки… І навіть серед людей, серед більшості в нашому суспільстві немає відчуття необхідності підтримки і створення національної еліти. Це дуже велика помилка, як на мене.
Тому я вважаю, що для порятунку України потрібні термінові і правильно спрямовані заходи на рівні законодавчої та виконавчої влади, а головне – інституції громадського суспільства. Ці заходи мають бути всеохоплюючими, щоб розірвати «порочне коло», яке в нас створилося, коли влада фактично сконцентрована в одному місці – на вулиці Банковій.
Нам треба зробити все, щоб терміново, стабілізуючи економіку, розвинути наше суспільне життя. З цього повинно початися оновлення України».
Століття – зморшка на чолі землі, – писав свого часу Іван Драч. Що ж тоді говорити про 10 років, які виглядають просто миттю? Це так, і не так. Особливо коли йдеться про десятиріччя незалежності, котре стало для України і доленосною віхою, підмурівком для нової доби, і періодом неабияких випробувань. То що ж таке незалежність і якими бачаться результати її перших десяти років? Із такими питаннями ми звернулися до митців та інтелігенції, людей творчих, котрі, як завжди, найгостріше відчувають будь які історичні й суспільні процеси і яким не байдужа доля України.
Своїми думками поділився з Радіо Свобода Сергій Комісаренко – академік, директор Інституту біохімії Національної Академії наук, колишній віце-прем’єр із гуманітарних питань, колишній посол України в Великобританії. Для нього це 10 років руйнації і абсолютно неправильного, можна сказати, злого ставлення до людини.
Сергій Комісаренко сказав: «У 1991 році Україна мала чи не найкращі стартові умови для свого розвитку, порівнюючи з іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Виникає зрозуміле запитання: «Чому ми не використали ці можливості і чи є в нас майбутнє?»
У нас є майбутнє, якщо ми зараз почнемо інтенсивно його будувати. Але ми дійсно не використали всі ті можливості, які були в нашій країні. Я думаю, що вина в цьому – нашого керівництва країни. Чому?
У нашій державі так і не сформульовані пріоритети. І починати треба з людини. Воно звучить досить патетично, воно звучить нібито дуже загально, але ставлення до людини, пріоритети – людина як пріоритет – із цього потрібно починати.
Ставлення до людини створює умови для реального патріотизму. Воно створює умови для розкриття людського потенціалу: коли людина відчуває до себе увагу в суспільстві, вона починає розкриватися, починають працювати її позитивні риси.
За наших умов створилася атмосфера селекції негативних рис людини. Починають вигравати ті, хто має менше освіти, хто має менше порядності, хто має менше життєвих принципів.
Ми повинні зрозуміти, що Україна не є і не може бути ізольованим островом у світі. Світ зараз бурхливо міняється. Зрештою, я думаю, що відбувається становлення нового світового порядку. Бурхливий розвиток інформації зараз доносить відомості про все те, що відбувається у світі до найвіддаленіших куточків нашої планети. І Україна, яка географічно знаходиться в центрі Європи, ніяким чином не повинна ізолюватися.
Кажуть: «Чому ж ми ізолюємся? Ми весь час проголошуємо, що Україна є на шляху до інтеграції з Європою?»
Але проголошувати, декларувати – це зовсім інше, ніж реально рухатися в цьому напрямку.
Нам не потрібно нічого вигадувати – треба якнайшвидше і реально залучатися до світового досвіду.
Чи не парадокс це, що такі країни, які бідні на природні ресурси, – наприклад, Японія, Голандія, Данія, Швейцарія, – ці країни є серед країн, які є чи не найрозвиненішими в світі. Чому це так? Бідні на природні ресурси країни, вони роблять наголос на розвитку інтелектуальних ресурсів. І саме це зараз приносить багатства.
В Україні є зараз дві головні мотивації – це гроші і сила. Суспільство часто розділено на різні, інколи ворогуючі, групи – бідні – багаті, віруючі – невіруючі, україномовні – російськомовні, ліві – праві, – але забуваються при цьому державні приорітети, забувається те, що ми повинні створювати національну еліту.
В Україні немає ніякої державної тенденції на розвиток національної еліти, навпаки… І навіть серед людей, серед більшості в нашому суспільстві немає відчуття необхідності підтримки і створення національної еліти. Це дуже велика помилка, як на мене.
Тому я вважаю, що для порятунку України потрібні термінові і правильно спрямовані заходи на рівні законодавчої та виконавчої влади, а головне – інституції громадського суспільства. Ці заходи мають бути всеохоплюючими, щоб розірвати «порочне коло», яке в нас створилося, коли влада фактично сконцентрована в одному місці – на вулиці Банковій.
Нам треба зробити все, щоб терміново, стабілізуючи економіку, розвинути наше суспільне життя. З цього повинно початися оновлення України».
