Доступність посилання

ТОП новини

Десять років без кордону…


Десять років без кордону…

Прага, 21 серпня 2001 – Відомо, що кордон – це офіційно визначена межа, що окреслює територію, на яку тільки й поширюється влада конкретної держави. Якщо “Декларація про державний суверенітет України” була ухвалена Верховною Радою УРСР ще в липні 1990 року, а сама незалежність проголошена Києвом у серпні 1991 року, то кордони держави, особливо східні, ще й до сьогодні є ефемерними. Такого в державній практиці європейських країн ХХ століття й пошукати важко.

Як не парадоксально, але факт, що в умовах ліквідації кордонів у Європі Україна мусить конче вирішити одну з головних проблем свого суверенітету – визначити чіткі державні кордони на Сході, тобто з Росією. Та й узагалі, значно підняти рівень цивілізованості своїх кордонів, порівняно з Заходом. Бо історія підтверджує той факт, що Україна впродовж ХХ століття неодноразово страждала внаслідок хаотичної зміни своїх кордонів.

Від Брестського до Паризького мирного договорів 1918 – 1920 років державний кордон України зазнав кількох насильницьких змін, котрі означали не лише втрату суверенітету, але захоплення сусідами значних територій України. Згадайте втрату Галичини, насильницьке встановлення чужої українцям радянської влади на Великій Україні і долю українців Закарпаття, котрим Прага так і не надала обіцяної в Парижі автономії. Не кажемо вже про українців Румунії, сотні тисяч яких були асимільовані впродовж ХХ століття, або ж розкиданих історичною долею українців Польщі. Та загадкове зникнення понад 3 мільйонів українців Кубані в 30 роки також не слід забувати. І це все ставалося завдяки тому, що кордони України переважно визначали чужі українцям диктатори, завойовники…

У цивілізованій Західній Європі, де вже звикли до шенґенського безкордоння, інколи згадують про український кордон не без остраху. І цьому є низка своїх причин. Особливо для тих гостей України, хто хоч раз за своє життя посидів кілька годин літньої пори в авті на соломоновському мості між Угорщиною та Україною в очікуванні на милість допитливих українських прикордонників і ще не знаючи того, що його чекає не одна година приємних співбесід із українськими митниками. Після такого перетину кордону з Україною в більшості західних туристів назавжди відпадає бажання скористатится своєрідною українською гостинністю. Зате враження про ментальність пересічних українців після цього також закріпиться навіки.

І що парадоксально: незважаючи на таку зайнятість і пильність українських охоронців західного кордону, він є страшним для європейців ще й багатотонним потоком наркотиків, тисячами незаконних міґрантів та іншими контрабандними сюрпризами. Зате благо поки що на Сході. Українське сало можна вивозити до Росії, чи ще десь, майже безкарно, це стосується й азовської тарані та багатьох інших, у тому числі й стратегічних, українських товарів. А тисячі незаконних утікачів із Азії використовують цей прозорий східний рубіж України для проникнення далі, на Захід. У Москві ж досить своєрідно трактують цю “прозорість” російсько-українського кордону. Там уважають, що державні межі повинні не роз’єднувати, а з’єднувати народи. Таке «з’єднання» коштувало Україні лише за минуле століття дуже дорого.

Ось і останні заяви українських верхів напередодні 10-ї річниці незалежності держави саме в міністерстві закордонних справ скромно обходять питання кордонів республіки. У них ідеться про що завгодно: про наступні парламентські вибори, про прорив у ХХІ століття, про зміни в дипломатичних місіях, – але тільки не про десятирічне безкордоння, і то саме з того боку, звідки завжди була реальна загроза державності України. А нещодавно посол із особливих доручень українського МЗС Олександр Купчишин, можливо, сам того не розуміючи, озвучив було домовленості Леоніда Кучми і Володимира Путіна, сказавши, що президенти домовилися: «у зв’язку з історичною специфікою кордон буде відкритим». Коли ж ця заява викликала бурю протестів в Україні, глава МЗС відговорився тим, що пожурив Купчишина і відправив його в відпустку.

Стара філософія імперського безкордоння завжди закінчувалася в минулому трагічно для України. Як то буде в ХХІ столітті?

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG