Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:40

Демократії в Середній Азії, можливо, не буде ніколи


Демократії в Середній Азії, можливо, не буде ніколи

Прага, 22 серпня 2001 ― У країнах Середньої Азії з часу розвалу Радянського Союзу відбувається «примітивізація» держави. Швидко деґрадує система освіти, охорони здоров’я, інфраструктура та індустріальне виробництво, створене за роки радянської імперії. Ці країни стають на шлях авторитаризму та ізоляції, і єдиною країною, яка може кардинально впливати на їхній розвиток, є Росія, вважає автор дослідження, що його вміщує журнал Eurasia View.

Країни колишнього Радянського Союзу є зовсім не перехідними в розумінні переходу від командної економіки і тоталітаризму до ринку і демократії. Вони розвиваються за власними траєкторіями, причому на сході євразійського простору вони повертаються до своїх традиційних державних систем, які не мають нічого спільного з демократичним перетвореннями, говорить Фіона Гілл, авторка дослідження про перспективи демократії на пострадянському просторі.

У Казахстані, Туркменистані, Узбекистані населення великою мірою здобуває на прожиття примітивною сільскогосподарською працею та торгівлею. Держава перестала дбати про освіту та охорону здоров’я, що було відносним здобутком радянських часів. Лідери пострадянських країн Середньої Азії повернулися до традиційних форм управління, вони придушили прояви опозиції і фактично «приватизували» свої держави. У жодній із середньоазійських держав за десять порадянських років не відбулося демократичного переходу влади в результаті виборів, а в Туркменістані навіть можливість нових виборів усунено, оскільки президента Сапармурата Ніязова було проголошено пожиттєвим президентом та батьком усіх туркменів.

«Дуже малоймовірно, що ми побачимо становлення демократичних систем у Середній Азії протягом нашого життя», – говорить американська дослідниця Фіона Гілл. Із боку Заходу було наївно очікувати, що економічна реформа та політична лібералізація моментально перетворять країни Радянського Союзу на, так би мовити, «нормальні» країни. В їхній історії не було політичного досвіду демократії, на який можна було б спиратися, а економічний розвиток навіть самої Росії відставав від Заходу на багато десятиліть ще на час жовтневого перевороту; що ж до середньоазійських країн, то вони пройшли стадію урбанізації лише за радянських часів, якщо не брати до уваги стародавні культурні центри, такі, як Хіва, Самарканд та Бухара в Узбекистані.

Але зараз більшість із цих країн, особливо Узбекистан та набагато більшою мірою Туркменистан, стали на шлях самоізоляції. Вплив на них інших країн реґіону можливий, але ані Росія, ані Китай, і ще менше Іран та Афганістан, не впливатимуть на них у бік розвитку демократії. Оточення вже зіграло свою неґативну роль у випадку найдемократичнішої з усіх держав реґіону – Киргизстану. У перші пострадянські роки президент країни Аскар Акаєв проводив прозахідну демократичну політику, але згодом він не зміг, та мабуть, і не схотів її продовжувати через ворожість до цієї політики сусідніх держав та малий інтерес із боку Заходу.

Авторка дослідження, що його публікує американський журнал Eurasia View, вважає, що єдина держава реґіону, яка має шанс на демократичний розвиток, – це Росія, і від неї та від її вибору залежатиме доля сусідніх середньоазійських країн, які поки що перетворюються на новітні ханства, структури державного правління, які, здавалося б, уже давно мали бути здобутком історії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG