Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 20:46

Батьківщина


Батьківщина

Прага, 24 серпня 2001 – Ще в XVI столітті французький філософ Жан Боден дав класичне визначення незалежності. І коли порівнювати два основні начала державного суверенітету – верховенство влади всередині держави і її незалежність від влади будь-якої іншої держави – то, звичайно, українська незалежність поки що більше формальна, аніж реальна. Особливо що стосується верховенства внутрішнього, яке розуміється насамперед як рівність усіх громадян перед законом і віра в його здатність захистити особистість від насильств і чиновничого свавілля… Але надією на реальне наповнення суверенітету є наявність такого почуття громадян, як батьківщина, котре народ відчуває своїм нутром.

Можна сперечатися з приводу архітектурного стилю 62-метрового пам’ятника на столичній площі Незалежності – але, незважаючи на певне естетичне безладдя та всі незгоди і нещастя останніх років, усе ж таки є містичне почуття живучості духу народного в Україні. Навіть у тих сухих цифрових звітах громадських опитувань, де йдеться і про людське почуття ганьби за недобудований суверенітет, відчувається наростання творчого незадоволення людськості тим, що на українському пустирі пасуться всі… Бо саме цим відкритим висловлюванням власної ганьби підкреслюється – чи не досить?!.

Століття боротьби, мільйонні жертви, але й сила інстинкту самозбереження повертає до життя націю. Тяжко, з почуттям власної вини, м’якості характеру, замкнутості і довготривалого розбрату, – але повертає. Бо недарма весь степ кістками засіяний і на кожному хресті придорожному розіп’ято біль і припонтійських степів породи Месію, а над землею постає Мадонна Диких Піль. Може, той дух та інстинкт підштовхнув автора проекту і він, сам того не розуміючи, підняв її в київське небо навпроти Лядських воріт?

Із початком ери Водолія встане Сарматія, і забуяє розквітом її земля на здивування світів – із далеких глибин середньовіччя прорік Нострадамус ці слова. Чи не є нинішнє диво врожаю нечуваного, багате колосіння українських хлібних нив ознакою першого кроку України в нову двотисячолітню космічну еру, щасливу для неї? Бо почуття батьківщини живе в душі кожної людини, навіть тієї, яка, здавалося б, померла духовно. А на цьому, живому ще геологічно кристалічному щиті б’ється, правда, поки що не в лад, майже п’ятдесят мільйонів сердець… І нехай навіть десята частина – але чує нутром своїм, що іще не все, ще не вмерла батьківщина… Стоїть вона перед їхнім духовним зором у вогні, як неопалима купина…

Батьківщина – це не любов до держави, яка може бути такою, якою вона є… Це, як зауважив філософ, духовне почуття рідності своєї землі, своїх чагарів, бур’янів, боліт, озер і рік, дідівських і батьківських могил, схожених босніж стежок… І якщо воно є хоч в однієї людини цієї безкордоннної території, то є й надія на її справжню незалежність… Люди з таким почуттям обов’язково рано чи пізно скажуть, що досить ваксувати чужі чоботи, бо немає другого Дніпра і на чужому кумачеві власної самостійності не вишити… Нарешті час борні, немов Ізраїлю, привів до волі із полону, а новий Вавілон загинув. Відкрийте очі, в кого серце б’ється ще, ви на свободі, на власнім пустирі…

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG