Варшава, 24 серпня 2001 – Проголошення незалежної України деять років тому тодішній прем’єр-міністр Республіки Польща записав до найкращих сторінок польської історії. Польща стала першою державою, яка визнала незалежність України, і першою, яка протягом цих десяти років, як могла, підтримувала демократичні процеси в ній. Що ж сьогодні, в десяту річницю цієї дати, думають польські політики про Україну і її суспільство, демократію, державу і перспективу?
«Не нам належить повчати наших українських сусідів, як мають вони будувати свою державу, – написав 24 серпня Адам Міхнік. – Із власного досвіду, одначе, знаємо, – каже визнаний у світі авторитет, один із “батьків польської демократії”, – що тим краще служиться батьківщині, чим наполегливіше відстоюється право, правда і свобода».
«У день їхнього свята, – пише Міхнік, – зичимо нашим українським приятелям держави вільної і такої, що свободу гарантує, такої, в якій ніхто безкарно не зможе вбивати журналістів, у якій дефіцит демократії буде постійно зменшуватися».
«А для мабутнього Європи питання, аби така українська держава досягла успіху, є питанням фундаментальним». Так написав Адам Міхнік 24 серпня цього року, даючи тими словами, сповненими напруги і стриманих емоцій, зрозуміти, що його особисте ставлення до України, приятелем якої він завжди був, є водночас доброзичливим і твердим.
Адам Міхнік належить до когорти польських політиків, які мають право в такий спосіб, із такими інтонаціями говорити про Україну і про її свято. Міхнік разом із Богданом Борусєвичем, Яцеком Куронем, пригадую, сиділи в лівому ряду на першому з’їзді Народного руху України, який, власне, був передвісником того засідання Верховної Ради, на якому була проголошена незалежність. Ці та багато інших польських державних мужів формували політику вільної Польщі стосовно новопосталої незалежної України. Це вони в основу цієї політики поклали колись висловлене Пілсудським гасло «Без незалежної України нема незалежної Польщі». Це вони переконували польське суспільство, що історичний факт проголошення незалежної України назавжди закриє питання про те, кому – Польщі чи Росії – належить Україна: Україна належить собі, сказали польські політики.
І коли ми чуємо нині фразу «Это наш общий праздник», то хочеться розшифрувати її зміст саме в такому трактуванні факту десятиріччя української незалежності, яке подають політики Польщі: Україна належить собі.
Україна має в особі Польщі справжнього приятеля. І про це промовляє й той факт, що польські політичні еліти відверто і щиро говорять українцям навіть у день їхнього великого свята про те, що поряд із досягненнями видно також і поразки – серед яких особливе місце обіймає дефіцит демократії.
Демократія – це як костюм, казав іще так недавно, в апогей політичної кризи в Україні, президент Квасьнєвський своєму українському колезі, президентові Кучмі; він може бути погано скроєний, можна бути невдоволеним тим, як його пошив кравець – але його не можна зняти. Бо залишишся голим...
Це були жорсткі слова, сказані в присутності журналістів, – але такі слова можна почути лише від справжнього друга. Того, який не везе в подарунок троянського коня і не виголошує двозначних фраз, що їх невідомо як треба трактувати. Це слова відкриті і принципові. І таким залишається нині ставлення польських еліт до факту десятиліття незалежності України.
«Не нам належить повчати наших українських сусідів, як мають вони будувати свою державу, – написав 24 серпня Адам Міхнік. – Із власного досвіду, одначе, знаємо, – каже визнаний у світі авторитет, один із “батьків польської демократії”, – що тим краще служиться батьківщині, чим наполегливіше відстоюється право, правда і свобода».
«У день їхнього свята, – пише Міхнік, – зичимо нашим українським приятелям держави вільної і такої, що свободу гарантує, такої, в якій ніхто безкарно не зможе вбивати журналістів, у якій дефіцит демократії буде постійно зменшуватися».
«А для мабутнього Європи питання, аби така українська держава досягла успіху, є питанням фундаментальним». Так написав Адам Міхнік 24 серпня цього року, даючи тими словами, сповненими напруги і стриманих емоцій, зрозуміти, що його особисте ставлення до України, приятелем якої він завжди був, є водночас доброзичливим і твердим.
Адам Міхнік належить до когорти польських політиків, які мають право в такий спосіб, із такими інтонаціями говорити про Україну і про її свято. Міхнік разом із Богданом Борусєвичем, Яцеком Куронем, пригадую, сиділи в лівому ряду на першому з’їзді Народного руху України, який, власне, був передвісником того засідання Верховної Ради, на якому була проголошена незалежність. Ці та багато інших польських державних мужів формували політику вільної Польщі стосовно новопосталої незалежної України. Це вони в основу цієї політики поклали колись висловлене Пілсудським гасло «Без незалежної України нема незалежної Польщі». Це вони переконували польське суспільство, що історичний факт проголошення незалежної України назавжди закриє питання про те, кому – Польщі чи Росії – належить Україна: Україна належить собі, сказали польські політики.
І коли ми чуємо нині фразу «Это наш общий праздник», то хочеться розшифрувати її зміст саме в такому трактуванні факту десятиріччя української незалежності, яке подають політики Польщі: Україна належить собі.
Україна має в особі Польщі справжнього приятеля. І про це промовляє й той факт, що польські політичні еліти відверто і щиро говорять українцям навіть у день їхнього великого свята про те, що поряд із досягненнями видно також і поразки – серед яких особливе місце обіймає дефіцит демократії.
Демократія – це як костюм, казав іще так недавно, в апогей політичної кризи в Україні, президент Квасьнєвський своєму українському колезі, президентові Кучмі; він може бути погано скроєний, можна бути невдоволеним тим, як його пошив кравець – але його не можна зняти. Бо залишишся голим...
Це були жорсткі слова, сказані в присутності журналістів, – але такі слова можна почути лише від справжнього друга. Того, який не везе в подарунок троянського коня і не виголошує двозначних фраз, що їх невідомо як треба трактувати. Це слова відкриті і принципові. І таким залишається нині ставлення польських еліт до факту десятиліття незалежності України.
