Київ, 27 серпня 2001 – Інваліди в Україні вважаються найбільш скривдженою верствою населення. І не тільки через недостатній соціальний захист. Українські інваліди позбавлені головного — можливості спілкуватися і самореалізуватися.
У сьогоднішній програмі “Соціум” ідеться про нові форми співпраці громадських організацій та органів влади задля покращення соціального становища інвалідів та їхньої інтеграції в суспільство, а саме про діяльність київської асоціації інвалідів – водіїв автомобілів із ручним керуванням ІВАР, яка намагається надати можливість інвалідам самостійно пересуватись і з цією метою створила першу в Україні автошколу для інвалідів і майстерню для ремонту їхніх машин.
На Заході інвалідів називають “особами з особливими потребами”. Там це такі ж люди, як усі. І держава намагається створювати інвалідам такі умови, щоб ці “особливі потреби” було враховано якнайповніше. За останні кілька років чимало держав здійснили ривок у сфері працевлаштування інвалідів. Цьому сприяли державні програми “селфімплойменту”, тобто самостійного працевлаштування інвалідів і підтримки великих виробничих центрів, де інваліди мають можливість перенавчитися і по тому працювати. Перше, на що там акцентують увагу, — що людина, яка до інвалідності заробляла на хліб технічною чи фізичною працею, повинна усвідомити, що вона стала не гіршою, а просто іншою. Таким чином суспільство вирішує соціальну проблему і водночас само морально одужує: звільняється від старих догм і упереджень.
В Україні проблема працевлаштування інвалідів поки що не зсунулася з мертвої точки. Дещо, звісно, зроблено, але багато проектів не можуть бути втілені в життя через відсутність не тільки грошей, але й бажання. Саме через це українські інваліди, особливо ті, хто втратив здатність пересуватися, вважають себе зайвими в суспільстві.
Стереотип непридатності був зумовлений радянською практикою, коли державі вигідніше було надати інвалідові “подачку”, а не можливість самому реалізувати себе за допомогою праці. Як виняток, існували однотипні спеціалізовані підприємства для інвалідів із вадами зору, слуху чи мови, де люди виконували однорідну роботу на замовлення. Інваліди, які не здатні самостійно пересуватись, а, отже, виконувати посильну роботу, вважалися неповноцінними.
“Змінити такий стереотип у ставленні до інвалідів можливо, лише надавши їм можливість реалізуватися самостійно, а це означає — самостійно пересуватися і не бути тягарем для інших”, – уважає голова асоціації інвалідів – водіїв автомобілів із ручним керуванням ІВАР Ігор Дудник.
Асоціацію створено 9 років тому, щоб допомагати інвалідам вирішувати проблеми транспорту — обслуговування, ремонту та використання. “У зв’язку з тим, що 5-6 років тому були ліквідовані автошколи для інвалідів, де навчалися керувати машинами з ручним управлінням, ми вирішили створити таку автошколу. Вона існує вже декілька років, за цей час чимало інвалідів отримали можливість нормально жити, бо змогли самостійно пересуватися, отримали можливість доступу до роботи. Передусім ідеться про інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату. Це ті інваліди, які за рішенням Вищої атестаційної комісії повинні бути забезпечені автомобілями з ручним керуванням. Згідно з законом, таких осіб держава повинна забезпечувати спеціальними автомобілями”.
У зв’язку зі скороченням видатків на потреби інвалідів гостро постала проблема нестачі таких транспортних засобів для інвалідів. Далеко не кожен інвалід може отримати машину в соцзабезі на пільгових умовах, оскільки не в змозі зібрати суму грошей, необхідну для придбання авта.
Наразі в Києві інвалід змушений вистояти тисячну чергу, щоб отримати транспортний засіб. Минулого року за сприяння київської мерії, столичні інваліди отримали 150 автомобілів. Але фактично в Києві понад півтори тисячі інвалідів гостро потребують автомашин і стоять у черзі. Однак держава і органи соцзахисту не здатні забезпечити всіх інвалідів засобами пересування. Крім цього, такі засоби не відповідають призначенню. Наприклад, свого часу “Автозаз–ДЕУ” обіцяв створювати такі авта, але з’ясувалося, що якість їхніх машин для інвалідів не найкраща. У “Тавріях” для інвалідів не передбачено місця для візка, відсутні спеціальні двері, щоб полегшити інвалідові самообслуговування.
Ще складніше інвалідові здійснювати технічний догляд за машиною через відсутність спеціалізованих майстерень. Таким чином, асоціація ІВАР узяла на себе розв’язання частини тих питань, які важко вдається вирішити державним органам. Ідеться про створення першої в Україні автошколи, де інваліди, які не можуть пересуватися самостійно, але в змозі керувати автомобілем, можуть отримати водійські права. Пізніше організували станцію технічного обслуговування для автомобілів інвалідів, де працюють самі інваліди. Розповідає Ігор Дудник: “Це дало нам можливість ремонтувати автомобілі не тільки автошколи, де займаються інваліди, а також авта інших інвалідів. Ми виграли ґрант донорської організації і змогли обладнати нашу техстанцію сучасним діагностичним і ремонтним обладнанням. Крім цього, ми розбираємо старі непридатні для використання авта, які нам надає соцзабез, і таким чином отримуємо запчастини для наших потреб”.
Після появи закону “Про гуманітарну допомогу” в інвалідів з’явилася можливість отримати автомобіль як гуманітарну допомогу. Тепер інвалід може і придбати транспорт за власні кошти, і здобути його як гуманітарну допомогу. Тому йдеться про безпосередній пошук спонсора чи партнера, який зможе надавати інвалідам такі авта. У зв’язку з цим асоціація, за словами Ігоря Дудника, зараз намагається відшукати партнера для створення спеціальної мережі забезпечення інвалідів транспортними засобами: “Пошук партнера для нас особливо важливий, бо інваліди фактично позбавлені інформації про те, що в них існує така можливість. Ми хотіли б налагодити процес постачання транспорту через нашого партнера. Ми плануємо не тільки безкоштовне обслуговування інвалідів, але також створення і продаж для населення потриманих авт. Ми згодні співпрацювати з певною компанією і ремонтувати авта не тільки для інвалідів, але й для інших замовників. Плануємо створити каталог таких послуг, щоб кожен міг зорієнтуватися”, – каже пан Дудник.
Цей зініційований асоціацією ІВАР український варіант “селфімплойменту” — перший крок до самореалізації інвалідів, які не можуть самостійно пересуватися. Завдяки ідеї Ігоря Дудника та його колег чимало осіб із різними вадами збагнули, що вони — не гірші, вони — просто інші.
У сьогоднішній програмі “Соціум” ідеться про нові форми співпраці громадських організацій та органів влади задля покращення соціального становища інвалідів та їхньої інтеграції в суспільство, а саме про діяльність київської асоціації інвалідів – водіїв автомобілів із ручним керуванням ІВАР, яка намагається надати можливість інвалідам самостійно пересуватись і з цією метою створила першу в Україні автошколу для інвалідів і майстерню для ремонту їхніх машин.
На Заході інвалідів називають “особами з особливими потребами”. Там це такі ж люди, як усі. І держава намагається створювати інвалідам такі умови, щоб ці “особливі потреби” було враховано якнайповніше. За останні кілька років чимало держав здійснили ривок у сфері працевлаштування інвалідів. Цьому сприяли державні програми “селфімплойменту”, тобто самостійного працевлаштування інвалідів і підтримки великих виробничих центрів, де інваліди мають можливість перенавчитися і по тому працювати. Перше, на що там акцентують увагу, — що людина, яка до інвалідності заробляла на хліб технічною чи фізичною працею, повинна усвідомити, що вона стала не гіршою, а просто іншою. Таким чином суспільство вирішує соціальну проблему і водночас само морально одужує: звільняється від старих догм і упереджень.
В Україні проблема працевлаштування інвалідів поки що не зсунулася з мертвої точки. Дещо, звісно, зроблено, але багато проектів не можуть бути втілені в життя через відсутність не тільки грошей, але й бажання. Саме через це українські інваліди, особливо ті, хто втратив здатність пересуватися, вважають себе зайвими в суспільстві.
Стереотип непридатності був зумовлений радянською практикою, коли державі вигідніше було надати інвалідові “подачку”, а не можливість самому реалізувати себе за допомогою праці. Як виняток, існували однотипні спеціалізовані підприємства для інвалідів із вадами зору, слуху чи мови, де люди виконували однорідну роботу на замовлення. Інваліди, які не здатні самостійно пересуватись, а, отже, виконувати посильну роботу, вважалися неповноцінними.
“Змінити такий стереотип у ставленні до інвалідів можливо, лише надавши їм можливість реалізуватися самостійно, а це означає — самостійно пересуватися і не бути тягарем для інших”, – уважає голова асоціації інвалідів – водіїв автомобілів із ручним керуванням ІВАР Ігор Дудник.
Асоціацію створено 9 років тому, щоб допомагати інвалідам вирішувати проблеми транспорту — обслуговування, ремонту та використання. “У зв’язку з тим, що 5-6 років тому були ліквідовані автошколи для інвалідів, де навчалися керувати машинами з ручним управлінням, ми вирішили створити таку автошколу. Вона існує вже декілька років, за цей час чимало інвалідів отримали можливість нормально жити, бо змогли самостійно пересуватися, отримали можливість доступу до роботи. Передусім ідеться про інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату. Це ті інваліди, які за рішенням Вищої атестаційної комісії повинні бути забезпечені автомобілями з ручним керуванням. Згідно з законом, таких осіб держава повинна забезпечувати спеціальними автомобілями”.
У зв’язку зі скороченням видатків на потреби інвалідів гостро постала проблема нестачі таких транспортних засобів для інвалідів. Далеко не кожен інвалід може отримати машину в соцзабезі на пільгових умовах, оскільки не в змозі зібрати суму грошей, необхідну для придбання авта.
Наразі в Києві інвалід змушений вистояти тисячну чергу, щоб отримати транспортний засіб. Минулого року за сприяння київської мерії, столичні інваліди отримали 150 автомобілів. Але фактично в Києві понад півтори тисячі інвалідів гостро потребують автомашин і стоять у черзі. Однак держава і органи соцзахисту не здатні забезпечити всіх інвалідів засобами пересування. Крім цього, такі засоби не відповідають призначенню. Наприклад, свого часу “Автозаз–ДЕУ” обіцяв створювати такі авта, але з’ясувалося, що якість їхніх машин для інвалідів не найкраща. У “Тавріях” для інвалідів не передбачено місця для візка, відсутні спеціальні двері, щоб полегшити інвалідові самообслуговування.
Ще складніше інвалідові здійснювати технічний догляд за машиною через відсутність спеціалізованих майстерень. Таким чином, асоціація ІВАР узяла на себе розв’язання частини тих питань, які важко вдається вирішити державним органам. Ідеться про створення першої в Україні автошколи, де інваліди, які не можуть пересуватися самостійно, але в змозі керувати автомобілем, можуть отримати водійські права. Пізніше організували станцію технічного обслуговування для автомобілів інвалідів, де працюють самі інваліди. Розповідає Ігор Дудник: “Це дало нам можливість ремонтувати автомобілі не тільки автошколи, де займаються інваліди, а також авта інших інвалідів. Ми виграли ґрант донорської організації і змогли обладнати нашу техстанцію сучасним діагностичним і ремонтним обладнанням. Крім цього, ми розбираємо старі непридатні для використання авта, які нам надає соцзабез, і таким чином отримуємо запчастини для наших потреб”.
Після появи закону “Про гуманітарну допомогу” в інвалідів з’явилася можливість отримати автомобіль як гуманітарну допомогу. Тепер інвалід може і придбати транспорт за власні кошти, і здобути його як гуманітарну допомогу. Тому йдеться про безпосередній пошук спонсора чи партнера, який зможе надавати інвалідам такі авта. У зв’язку з цим асоціація, за словами Ігоря Дудника, зараз намагається відшукати партнера для створення спеціальної мережі забезпечення інвалідів транспортними засобами: “Пошук партнера для нас особливо важливий, бо інваліди фактично позбавлені інформації про те, що в них існує така можливість. Ми хотіли б налагодити процес постачання транспорту через нашого партнера. Ми плануємо не тільки безкоштовне обслуговування інвалідів, але також створення і продаж для населення потриманих авт. Ми згодні співпрацювати з певною компанією і ремонтувати авта не тільки для інвалідів, але й для інших замовників. Плануємо створити каталог таких послуг, щоб кожен міг зорієнтуватися”, – каже пан Дудник.
Цей зініційований асоціацією ІВАР український варіант “селфімплойменту” — перший крок до самореалізації інвалідів, які не можуть самостійно пересуватися. Завдяки ідеї Ігоря Дудника та його колег чимало осіб із різними вадами збагнули, що вони — не гірші, вони — просто інші.
