Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 15:04

4 вересня виповнюється 16 років від загибелі українського поета Василя Стуса


4 вересня виповнюється 16 років від загибелі українського поета Василя Стуса

Київ, 29 серпня 2001 – Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення Донецького педагогічного інституту він викладав у сільській школі. Двадцяти одного року він опублікував свої перші вірші.

4 вересня 1965 року Стус узяв участь в акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» проти арештів української інтелігенції, за що через два тижні був виключений із аспірантури Інституту літератури. А 12 січня 1972 року він сам був заарештований і 7 вересня засуджений на 5 років ув’язнення і 3 роки заслання за видання в Брюсселі книжки своїх віршів та читання забороненої літератури. Стус писав вірші і в ув’язненні, тож у травні та червні 1976 року співробітники держбезпеки конфіскували в нього і знищили понад шістсот віршів та переклади з Рільке, Ґете, Кіплінґа, Бодлера. У мордовському концтаборі поет відмовився від радянського громадянства.

У серпні 1979 року Стус був звільнений і повернувся до Києва, де через два місяці вступив до Української Гельсінської Групи. Вже 14 травня наступного року він був заарештований вдруге і наприкінці вересня як особливо небезпечний рецидивіст засуджений до 10 років спец-табору та 5 років заслання. У січні 1982 року за передачу на волю зошита з власними віршами Стус був на рік ув’язнений в одиночній камері.

1985 року німецький письменник Генрих Белль висунув творчість Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня на знак протесту проти дій адміністрації табору Стус оголосив безстрокове сухе голодування. Він помер у карцері Кучинського концтабору Пермської області Росії в ніч на 4 вересня 1985 року.

Поезія Василя Стуса засвідчує моральну самодостатність будь-якого спротиву злу. Вона давала поетові сили вибудовувати «із себе» найнеобхідніше для життя: «вічну Україну» та Бога, – навіть у радянському таборі смерті. І вже саме протистояння тому морокові стало для Стуса основою людської гідності: «Як добре те, що смерті не боюсь я / і не питаю, чи тяжкий мій хрест».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG