Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 15:06

Дипломатія – декларації чи реальні кроки?


Дипломатія – декларації чи реальні кроки?

Прага, 11 вересня 2001 - Термін “дипломатія” походить від грецького “діплома” – аркуш складений навпіл. Бо дипломатом вважають особу, котра має такий аркуш, котрий засвідчує його державні повноваження, мета яких – здійснення зовнішньої політики країни дипломата мирними засобами. Що розуміється, як єдність слів та дій держави на міжнародній арені. Нинішній самміт ЄС – Україна у Ялті актуалізував деякі висловлювання і декларації київських дипломатичних верхів.

За доби Відродження встановлюють практику постійних дипломатичних служб країн світу, формується професійний корпус дипломатів. Починаючи від ХІХ століття поруч з двосторонньою дипломатією поширюються багатосторонні контакти, проводяться міжнародні конференції, утворюються постійні дипломатичні, економічні, культурні міжнародні організації.

Зараз дипломатією називається офіційна діяльність держав, урядів, інших повноважених осіб, органів та установ, які здійснюють зовнішні зносини держави, проводять певну міжнародну політику, репрезентують інтереси держави за кордоном, у міжнародних, міждержавних організаціях.

Дипломатію вважають мистецтвом ведення переговорів, досягнення порозуміння з іншими державами, здійснення цілей держави на міжнародній арені. Дипломатія є надзвичайно витонченою технікою спонукання, використання різноманітних чинників впливу. Навіть використання сили, що є вагомим аргументом і в сучасній міжнародній політиці, також потребує чималих дипломатичних зусиль, бо інкаше це загрожує проблемами й наслідками, які потім важко поправити тими ж дипломатичними засобами. Недарма іронізують, що коли дипломат каже “так”, він натякає що“може бути”; коли дипломат каже “може бути”, він має на увазі що “ні”; коли дипломат каже “ні”, він не дипломат.

Українська дипломатія за ХХ століття зазнала важких процесів свого становлення й тяжких фіаско. Згадайте лишень Паризькі мирні переговори щодо наслідків Першої світової війни. На них проявилася вся слабкість саме незалежної української дипломатії і тому не вдалося досягти міжнародного визнання справжньої суверенної України. Потім був довгий процес так званої підневільної, радянсько-української дипломатії з указки Кремля. Що відчувається й нині, бо Київ так і не визначив до кінці своїх незалежницьких стратегічних пріоритетів. Недарма на нинішній зустрічі керівництва ЄС з крівництвом України у Ялті головуючий у спільноті бельгійський прем’єр Гі Вергофстад заявив, що Україна має не просто декларувати свій європейський вибір, а розвивати принципи співпраці, котрі є загальноприйнятими у Європі. Але чималий відсоток сподівань у Києві на російський варіант співпраці свідчить про своєрідний, так би мовити кутузівський, синдром українських дипломатів. Хоча навряд чи можна посилатися на невдалі способи ведення війни колонізаторами України, як на сучасну дипломатію. Бо здача росіянам своєї столиці Наполеону у 1812 році була не проявом дипломатії, а, як оцінював російський полководець Кутузов, військовою трагедією, проявом військового безсилля. А з приводу військових порівнянь українського лідера дипломатії можна сказати лише одне - недарма ж кажуть, коли говорять гармати – дипломатія просто мовчить. А коли вона посилається на військові аргументи, то це і є проявом її безсилля та хитань. Що й і є актуальним для сьогоднішньої зовнішньої політики України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG