Київ, 13 вересня 2001 - На думку соціологів, вісім років - достатньо тривалий відтинок часу, аби визначити сучасний стан і перспективи розвитку українського суспільства, простежити зміни суспільної свідомості і з’ясувати соціальне самопочуття населення. Нещодавно Інститут соціології НАН України, фірма “Соціс” і Фонд “Демократичні ініціативи” презентували широкомасштабне дослідження громадської думки, до якого увійшли дані восьми загальноукраїнських опитувань 1994- 2001 років. Вибірка репрезентує доросле населення України і охоплює всі області України та Автономної Республіки Крим. Яким же є портрет українського суспільства перших років незалежності і часів правління чинного Президента?
Якщо проаналізувати потужний масив даних восьми загальноукраїнських опитувань, то приблизний портрет пересічного українського громадянина зразка 2001 року виглідає так: це заміжня українка віком від 30 до 54 років, виховує кількох дітей, не належить до жодної з релігійних конфесій і політичних партій, має середню освіту, мешкає у селі або селищі міського типу, тимчасово не працює, малозабезпечена, стан свого здоров’я вважає задовільним. Їй вистачає щастя у сімейному житті, проте бракує стабільності у державі та суспільстві, сучасних науково-технічних знань, модного одягу і... автомобіля; вона не довіряє ВР, президенту, міліції і Комуністичній партії, натомість вірить у Бога і у саму себе. Боїться безробіття і голоду, схвалює розвиток приватного підприємництва і певною мірою цікавиться політикою. У вільний час читає художню літературу і дивиться телевізор; якщо і читає газети, то переважно міські і обласні. Як стверджує директор інституту соціології НАН України Валерій Ворона, населення України сприймає життя радше матеріально, ніж духовно, що притаманне здебільшого бідним державам. Для порівняння – якщо у 1994 році кількість респондентів, котрі були не задоволені своїм життям загалом, складала 17 відсотків, то у 2001 році ця цифра зросла до 25 відсотків. Змінилося і ставлення українців до земельного питання: у 1994 році 35 відсотків опитанних вважали, що в Україні можна дозволити купівлю-продаж землі, у 1996 році ця цифра сягнула найвищої позначки – 39 відсотків, потім вона поступово знижувалась і у 2001 році виявилася найнижчою за весь період проведення опитування: у цьому році лише 32 відсотка громадян України схвалюють купівлю-продаж землі. Як засвідчили результати опитування, за вісім років рівень політичної свободи відчутно зменшився. У 1994 році більше половини, а саме 55 відсотків респондентів вважали, що вони можуть вільно висловлювати свої політичні погляди і переконання, у 2001 році цей показник зменшився майже у два рази. На думку президента соціологічної асоціації Миколи Шульги, вражає соціальна апатія і відсутність позиції громадян у захисті своїх прав і свобод. У 2001 році лише п’ять відсотків опитаних вдалися б до активних дій на захист своїх прав. 64 відсотка зайняли пасивну позицію. До позитивних тенденцій соціологи відносять зростання інтересу людей до політики і читання газет.
Якщо проаналізувати потужний масив даних восьми загальноукраїнських опитувань, то приблизний портрет пересічного українського громадянина зразка 2001 року виглідає так: це заміжня українка віком від 30 до 54 років, виховує кількох дітей, не належить до жодної з релігійних конфесій і політичних партій, має середню освіту, мешкає у селі або селищі міського типу, тимчасово не працює, малозабезпечена, стан свого здоров’я вважає задовільним. Їй вистачає щастя у сімейному житті, проте бракує стабільності у державі та суспільстві, сучасних науково-технічних знань, модного одягу і... автомобіля; вона не довіряє ВР, президенту, міліції і Комуністичній партії, натомість вірить у Бога і у саму себе. Боїться безробіття і голоду, схвалює розвиток приватного підприємництва і певною мірою цікавиться політикою. У вільний час читає художню літературу і дивиться телевізор; якщо і читає газети, то переважно міські і обласні. Як стверджує директор інституту соціології НАН України Валерій Ворона, населення України сприймає життя радше матеріально, ніж духовно, що притаманне здебільшого бідним державам. Для порівняння – якщо у 1994 році кількість респондентів, котрі були не задоволені своїм життям загалом, складала 17 відсотків, то у 2001 році ця цифра зросла до 25 відсотків. Змінилося і ставлення українців до земельного питання: у 1994 році 35 відсотків опитанних вважали, що в Україні можна дозволити купівлю-продаж землі, у 1996 році ця цифра сягнула найвищої позначки – 39 відсотків, потім вона поступово знижувалась і у 2001 році виявилася найнижчою за весь період проведення опитування: у цьому році лише 32 відсотка громадян України схвалюють купівлю-продаж землі. Як засвідчили результати опитування, за вісім років рівень політичної свободи відчутно зменшився. У 1994 році більше половини, а саме 55 відсотків респондентів вважали, що вони можуть вільно висловлювати свої політичні погляди і переконання, у 2001 році цей показник зменшився майже у два рази. На думку президента соціологічної асоціації Миколи Шульги, вражає соціальна апатія і відсутність позиції громадян у захисті своїх прав і свобод. У 2001 році лише п’ять відсотків опитаних вдалися б до активних дій на захист своїх прав. 64 відсотка зайняли пасивну позицію. До позитивних тенденцій соціологи відносять зростання інтересу людей до політики і читання газет.
