Прага, 19 вересня 2001 — Сполучені Штати Америки офіційно ще не звинуватили нікого в минулотижневих терористичних актах — але непрямі свідчення, як випадає, наводять на думку про найпершого, так би мовити, потенційного супротивника США в очікуваних відплатних ударах: Афганістан і владний у ньому режим Талебан, що дав притулок підозрюваному в організації терактів Осамі бин Лядинові. Із ким же, можливо, доведеться воювати американцям?
Дрібний, завалось би, епізод часів жорстокого протистояння афганських польових командирів поміж собою після відступу радянських військ став початком одного з найжорсткіших режимів у сьогоднішньому світі: група студентів ісламської релігійної школи під проводом нікому не знаного мулли Омара взялася за зброю й розгромила загін, що вчинив напад на їхнє селище. Успіх наснажив їх — і таліби, учні релігійних шкіл, пішли країною наводити порядок, приєднуючи до своїх лав усе нових прихильників.
Дійсно, в ті часи в Афганістані не було ладу, пояснює пакистанський журналіст і дослідник руху Талебан, Ахмед Рашид: «Талебан прийшов як очищувальна сила, що мала встановити закон і порядок, змести польових командирів і запровадити іслам — і це вони й робили. І спершу були через це доволі популярні».
Політично недосвідчена молодь, та й її провідники, зауважує Ахмед Рашид, ніколи не досягли б вершини влади без підтримки й спрямування більш зрілих політичних сил — а саме Пакистану, Саудівської Аравії й держав Перської затоки, які навчали талібів і надали їм першу фінансову підпору. За іронією, талібам симпатизували тоді й Сполучені Штати — в пошуках союзника в протистоянні Іранові.
Головним рушієм, що різко радикалізував ідеологію талібів, став, на думку дослідника, Осама бин Лядин, який здобув притулок в Афганістані — і в відповідь поновив їхні сили чималими грішми й тисячами бійців – своїх прихильників із арабських країн. Як уважає фахівець, саме на вимогу Осами бин Лядина таліби відкрили цілу низку тренувальних таборів для ісламських екстремістів по всьому Близькому Сході, в Африці й Азії.
Іслам сам по собі не виправдовує переховування злочинців, кажуть знавці цієї релігії. Але до її радикального різновиду в Афганістані додається традиційний моральний кодекс пуштунів — найчисленнішого етносу країни, що й становить основу руху Талебан. Паштунвалі, або Пахтунвалі — цього неписаного закону тамтешні люди зобов’язані дотримуватися навіть ціною власного життя; порушники ж і їхні нащадки будуть зневажені на багато поколінь.
Одна з основ цього «Шляху пуштунів» — гостинність і обов’язок захистити кожного, хто про це попрохає — навіть якщо прохач є злочинець.
Конфронтація США з талібами випадає наразі доволі ймовірна. Але оглядачі зауважують, що афганці спровадили зі своєї землі вже не одного нападника: Британія, Іран, колишній СРСР, та й Пакистан уже знають, що втручання в справи Афганістану приносить лише приниження.
І хоча за військово-технічними здатностями таліби й близько не рівня американському війську, повітряний напад на них не дасть помітного результату: в країні просто немає інфраструктури, що її виведення з ладу могло б серйозно зашкодити можливостям талібів; бомбардування чи то міст, а чи гір і пустель ні до чого не приведе, крім можливої загибелі цивільного населення і нового спалаху патріотизму в Афганістані й антиамериканських настроїв у всьому світі. І наземний наступ в Афганістані, як свідчить історія, теж нічого не дасть: афганці чудово опанували партизанську тактику бою; американські ж війська, кажуть розвідницькі джерела в сусідньому Пакистані, не протримаються за тамтешніх умов і п’яти хвилин.
Тож якщо Сполучені Штати дійсно вирішать завдати удару по талібах, на них чекатиме неймовірно складна, небезпечна й малорезультативна кампанія.
Дрібний, завалось би, епізод часів жорстокого протистояння афганських польових командирів поміж собою після відступу радянських військ став початком одного з найжорсткіших режимів у сьогоднішньому світі: група студентів ісламської релігійної школи під проводом нікому не знаного мулли Омара взялася за зброю й розгромила загін, що вчинив напад на їхнє селище. Успіх наснажив їх — і таліби, учні релігійних шкіл, пішли країною наводити порядок, приєднуючи до своїх лав усе нових прихильників.
Дійсно, в ті часи в Афганістані не було ладу, пояснює пакистанський журналіст і дослідник руху Талебан, Ахмед Рашид: «Талебан прийшов як очищувальна сила, що мала встановити закон і порядок, змести польових командирів і запровадити іслам — і це вони й робили. І спершу були через це доволі популярні».
Політично недосвідчена молодь, та й її провідники, зауважує Ахмед Рашид, ніколи не досягли б вершини влади без підтримки й спрямування більш зрілих політичних сил — а саме Пакистану, Саудівської Аравії й держав Перської затоки, які навчали талібів і надали їм першу фінансову підпору. За іронією, талібам симпатизували тоді й Сполучені Штати — в пошуках союзника в протистоянні Іранові.
Головним рушієм, що різко радикалізував ідеологію талібів, став, на думку дослідника, Осама бин Лядин, який здобув притулок в Афганістані — і в відповідь поновив їхні сили чималими грішми й тисячами бійців – своїх прихильників із арабських країн. Як уважає фахівець, саме на вимогу Осами бин Лядина таліби відкрили цілу низку тренувальних таборів для ісламських екстремістів по всьому Близькому Сході, в Африці й Азії.
Іслам сам по собі не виправдовує переховування злочинців, кажуть знавці цієї релігії. Але до її радикального різновиду в Афганістані додається традиційний моральний кодекс пуштунів — найчисленнішого етносу країни, що й становить основу руху Талебан. Паштунвалі, або Пахтунвалі — цього неписаного закону тамтешні люди зобов’язані дотримуватися навіть ціною власного життя; порушники ж і їхні нащадки будуть зневажені на багато поколінь.
Одна з основ цього «Шляху пуштунів» — гостинність і обов’язок захистити кожного, хто про це попрохає — навіть якщо прохач є злочинець.
Конфронтація США з талібами випадає наразі доволі ймовірна. Але оглядачі зауважують, що афганці спровадили зі своєї землі вже не одного нападника: Британія, Іран, колишній СРСР, та й Пакистан уже знають, що втручання в справи Афганістану приносить лише приниження.
І хоча за військово-технічними здатностями таліби й близько не рівня американському війську, повітряний напад на них не дасть помітного результату: в країні просто немає інфраструктури, що її виведення з ладу могло б серйозно зашкодити можливостям талібів; бомбардування чи то міст, а чи гір і пустель ні до чого не приведе, крім можливої загибелі цивільного населення і нового спалаху патріотизму в Афганістані й антиамериканських настроїв у всьому світі. І наземний наступ в Афганістані, як свідчить історія, теж нічого не дасть: афганці чудово опанували партизанську тактику бою; американські ж війська, кажуть розвідницькі джерела в сусідньому Пакистані, не протримаються за тамтешніх умов і п’яти хвилин.
Тож якщо Сполучені Штати дійсно вирішать завдати удару по талібах, на них чекатиме неймовірно складна, небезпечна й малорезультативна кампанія.
