Київ, 19 вересня 2001 - 18 вересня Кабінет міністрів України ухвалив постанову про передачу Німеччині, так званого, “архіву Баха” – оригінальних партитур 18-19 сторіч, які від часів 2-ї світової війни зберігалися у Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва, що у Києві.
Влітку 99-го року у цьому українському архіві їх віднайшов американський дослідник Крістоф Вольф. Від того часу за долею архіву Баха стежить не лише наукова та мистецька, а й політична еліта багатьох країн.
Постанові уряду України передував жест доброї волі українського президента, який у січні цього року підписав міжурядовий протокол і передав один том з архіву - канцлеру Німеччини Герхарду Шрьодеру. Тоді українська опозиція розцінила цей жест Леоніда Кучми як відкуп і залицяння до Німеччини у загостреній внутрішньо політичній ситуації, а саме у розпал касетного скандалу.
Нині Державний комітет архівів України готується до передачі архіву Баха. Ситуацію коментує заступник голови Державного комітету – Геннадій Боряк:
З боку України це, безперечно, акт доброї волі, оскільки ми повертаємо до Німеччини те, що нам не належить. Передаємо те, що складає національну культурну спадщину і гордість німецького народу. З іншого боку, це виконання Україною міжнародних зобов’язань. І, зокрема, угоди про культурне співробітництво між Україно і Німеччиною1993 року. З точки зору українського законодавства ця акція регулюється законом України про ввезення та вивезення культурних цінностей 1999 року.
Коли буде офіційно передано “архів Баха”, нам не відомо. Це планувалося зробити під час зустрічі на найвищому рівні під час візиту до України канцлера ФРН. Візит, як вам відомо, був відкладений.
В Україні залишається повний комплект копій: мікрофільми, зроблені за рахунок німецької сторони. Крім того в Україні залишається дуже важливий, так би мовити, “слов’янський” блок цього архіву. Це рукописи українських композиторів.
І стосовно можливих кроків Німеччини у відповідь на повернення “архіву Баха”, то я не можу сказати, що це односторонні акції України. Ми маємо прецеденти, коли кілька років тому було повернуто довоєнний фото архів – це значна колекція, яка до 2-ої світової війни зберігалася в Україні і під час війни потрапила до Німеччини. Тобто з боку німецької сторони ми спостерігаємо відповідні акції. Це обопільний процес.
Доктор мистецтвознавства, професор Дмитро Степовик теж розцінює передачу архіву як жест доброї волі України. Однак має особливу точку зору щодо того – що саме треба передавати: оригінали партитур чи їхні копії. Дмитро Степовик далі:
На загал це гуманне, потрібне і правильне рішення щодо повернення народам їхніх культурних цінностей, які в результаті воєн або інших катастроф були переміщені через кордони цієї держави. Але 2-га світова війна має той виняток, що з України були вивезені численні культурні цінності з музеїв (і не тільки мистецьких музеїв, а й історичних). Наші цінності розкидані по всій Європі і ніхто їх нам не повертає.
Такі багатства просто повернути, подарувати Німеччині – не можна. Хіба в обмін на інші якісь визначні українські цінності. Повертати оригінали, я думаю, що такої практики немає. Я думаю, що ми повинні такою практикою відносин користуватися.
Отже, підсумовуючи я повинен сказати, що копії можна повертати, але не оригінали.
Влітку 99-го року у цьому українському архіві їх віднайшов американський дослідник Крістоф Вольф. Від того часу за долею архіву Баха стежить не лише наукова та мистецька, а й політична еліта багатьох країн.
Постанові уряду України передував жест доброї волі українського президента, який у січні цього року підписав міжурядовий протокол і передав один том з архіву - канцлеру Німеччини Герхарду Шрьодеру. Тоді українська опозиція розцінила цей жест Леоніда Кучми як відкуп і залицяння до Німеччини у загостреній внутрішньо політичній ситуації, а саме у розпал касетного скандалу.
Нині Державний комітет архівів України готується до передачі архіву Баха. Ситуацію коментує заступник голови Державного комітету – Геннадій Боряк:
З боку України це, безперечно, акт доброї волі, оскільки ми повертаємо до Німеччини те, що нам не належить. Передаємо те, що складає національну культурну спадщину і гордість німецького народу. З іншого боку, це виконання Україною міжнародних зобов’язань. І, зокрема, угоди про культурне співробітництво між Україно і Німеччиною1993 року. З точки зору українського законодавства ця акція регулюється законом України про ввезення та вивезення культурних цінностей 1999 року.
Коли буде офіційно передано “архів Баха”, нам не відомо. Це планувалося зробити під час зустрічі на найвищому рівні під час візиту до України канцлера ФРН. Візит, як вам відомо, був відкладений.
В Україні залишається повний комплект копій: мікрофільми, зроблені за рахунок німецької сторони. Крім того в Україні залишається дуже важливий, так би мовити, “слов’янський” блок цього архіву. Це рукописи українських композиторів.
І стосовно можливих кроків Німеччини у відповідь на повернення “архіву Баха”, то я не можу сказати, що це односторонні акції України. Ми маємо прецеденти, коли кілька років тому було повернуто довоєнний фото архів – це значна колекція, яка до 2-ої світової війни зберігалася в Україні і під час війни потрапила до Німеччини. Тобто з боку німецької сторони ми спостерігаємо відповідні акції. Це обопільний процес.
Доктор мистецтвознавства, професор Дмитро Степовик теж розцінює передачу архіву як жест доброї волі України. Однак має особливу точку зору щодо того – що саме треба передавати: оригінали партитур чи їхні копії. Дмитро Степовик далі:
На загал це гуманне, потрібне і правильне рішення щодо повернення народам їхніх культурних цінностей, які в результаті воєн або інших катастроф були переміщені через кордони цієї держави. Але 2-га світова війна має той виняток, що з України були вивезені численні культурні цінності з музеїв (і не тільки мистецьких музеїв, а й історичних). Наші цінності розкидані по всій Європі і ніхто їх нам не повертає.
Такі багатства просто повернути, подарувати Німеччині – не можна. Хіба в обмін на інші якісь визначні українські цінності. Повертати оригінали, я думаю, що такої практики немає. Я думаю, що ми повинні такою практикою відносин користуватися.
Отже, підсумовуючи я повинен сказати, що копії можна повертати, але не оригінали.
