Київ, 19 вересня 2001 - Виборці голосують за ті чи інші політичні сили, виходячи з чотирьох головних чинників. Перший – це ідеологія, приваблива для певної категорії електорату; другий – наявність високоінтелектуальних та високоморальних особистостей; третій – уплив на виборця з боку мас-медіа; четвертий – суто ірраціональні моменти, які назвати важко самому виборцеві. В Україні до цих чинників додається ще й т.зв. “адмінресурс”, чи, як тлумачить це слово професор Олег Білий, незаконні дії з боку влади під час виборчої кампанії і голосування.
Специфікою наступних парламентських виборів, на думку політолога Володимира Полохала, є те, що президентська адміністрація і наближені до неї фінансово-політичні угрупування докладають усіх можливих зусиль, аби політичний спектр наступного парламенту охоплював виключно наближені до верхівки влади клани та “офіційну опозицію”, себто комуністів, котрі не мають жодного шансу здобути владу чи навіть похитнути владну систему. Для досягнення цієї мети використовуються різні чинники. Так, аби здобути якнайбільше голосів, блок ТУНДРА (об‘єднання “трудовиків”, народних демократів, реґіоналів та аґраріїв) може використати адмінресурс та мас-медіа; об‘єднані соціал-демократи роблять ставку на привабливу ідеологію та яскраві особистості, але не забувають і про телеканал “Інтер” та “Динамо-Київ”; партія “Єдність” робить ставку на харизматичного київського мера Олександра Омельченка. Що стосується “Нашої України” Віктора Ющенка, то цей блок поки що схожий одночасно і на фантом, керований владою, і на потенційно провідного політичного гравця у наступному парламенті, оскільки єдиний має всі необхідні складники для успіху у виборців.
На думку низки аналітиків, уособленнями реальної опозиції наразі є Форум національного порятунку Юлії Тимошенко та Соцпартія Олександра Мороза. Вони мають і свого виборця, і яскраві постаті, і навіть певну ідеологію. Але от адмінресурс щосили вже працює проти них. Причому йдеться здебільшого про “чорний пі-ар”, тобто суміш цинізму оцінок з фальшуванням фактів. Натомість у численних мас-медіа йде “розкрутка” квазіопозиціонерів, що, як за радянського часу, дуже сміливо критикують “окремі недоліки” влади та пропонують “заходи з подальшого вдосконалення” курсу реформ.
У цій ситуації навряд чи йтиметься про бодай елементарну моральність під час виборчої кампанії. Вельможні володарі адмінресурсу, цинічні квазіопозиціонери і засмикані “опозиціонери справжні” однаково не матимуть часу на такий розкіш, як оцінку поточної ситуації з погляду довічних моральних норм.
Специфікою наступних парламентських виборів, на думку політолога Володимира Полохала, є те, що президентська адміністрація і наближені до неї фінансово-політичні угрупування докладають усіх можливих зусиль, аби політичний спектр наступного парламенту охоплював виключно наближені до верхівки влади клани та “офіційну опозицію”, себто комуністів, котрі не мають жодного шансу здобути владу чи навіть похитнути владну систему. Для досягнення цієї мети використовуються різні чинники. Так, аби здобути якнайбільше голосів, блок ТУНДРА (об‘єднання “трудовиків”, народних демократів, реґіоналів та аґраріїв) може використати адмінресурс та мас-медіа; об‘єднані соціал-демократи роблять ставку на привабливу ідеологію та яскраві особистості, але не забувають і про телеканал “Інтер” та “Динамо-Київ”; партія “Єдність” робить ставку на харизматичного київського мера Олександра Омельченка. Що стосується “Нашої України” Віктора Ющенка, то цей блок поки що схожий одночасно і на фантом, керований владою, і на потенційно провідного політичного гравця у наступному парламенті, оскільки єдиний має всі необхідні складники для успіху у виборців.
На думку низки аналітиків, уособленнями реальної опозиції наразі є Форум національного порятунку Юлії Тимошенко та Соцпартія Олександра Мороза. Вони мають і свого виборця, і яскраві постаті, і навіть певну ідеологію. Але от адмінресурс щосили вже працює проти них. Причому йдеться здебільшого про “чорний пі-ар”, тобто суміш цинізму оцінок з фальшуванням фактів. Натомість у численних мас-медіа йде “розкрутка” квазіопозиціонерів, що, як за радянського часу, дуже сміливо критикують “окремі недоліки” влади та пропонують “заходи з подальшого вдосконалення” курсу реформ.
У цій ситуації навряд чи йтиметься про бодай елементарну моральність під час виборчої кампанії. Вельможні володарі адмінресурсу, цинічні квазіопозиціонери і засмикані “опозиціонери справжні” однаково не матимуть часу на такий розкіш, як оцінку поточної ситуації з погляду довічних моральних норм.
