Прага, 21 вересня 2001 ― Сербський прем’єр міністр Зоран Джинджич висловив сподівання, що рівень свободи у таких країнах як Україна і Білорусь колись досягне того, що зараз панує у Югославії. З цією заявою сербський лідер виступив у стінах празької штаб квартири Радіо Свобода, де він побував в рамках свого офіційного візиту до Чехії. Яким же досвідом може поділитися колишня сербська опозиція у справі боротьби за владу?
Найперше, що має зробити кожна опозиція, яка хоче взяти владу в країні – це об’єднатися, говорить Зоран Джинджич, сербський прем’єр та один з лідерів Деомкратичної Опозиції Сербії, котра прийшла до влади в результаті виборів минулого вересня. Особисті амбіції лідерів опозиції повинні стати на другий план, говорить Зоран Джинджич. «Поки вони не знайдуть компроміс між собою, вони є лише частиною проблеми, а не її рішенням. Більшість диктатур базуються не на власній силі, а на слабкості опозиції. Ми мали ситуацію, коли уряд Мілошевіча спирався на підтримку народу, але цей період був короткий – з 89 по 92 рік, решту часу він тримався через слабкість опозиції. І коли стало зрозуміло, що більшість уже не підтримує уряд, настав шанс для опозиції», сказав Зоран Джинджич.
Далі сербський прем’єр зауважив, що диктатори люблять показати себе рятівниками нації та гарантами її незалежності та суверенності, в той час, як часто неназвані «вороги» сплітають змови проти них. У цьому випадку, на думку колишнього сербського опозиціонера, опозиційні лідери повинні показати людям, що диктатура веде до ізоляції від світу, а скорумпований режим бореться не за незалежність країни, а за збереження власних інтересів.
На переконання Зорана Джиджича, опозиція повинна навчитися розмовляти мовою, зрозумілою пересічним виборцям - вона повинна зуміти довести людям, щоб від перемоги опозиції виграють саме вони – пересічні виборці. В обставинах, коли існує брак інформації, і опозицію не допускають до джерел мас медіа, картина повинна бути чорнобілою. Тоді люди не вагатимуться з вибором.
Слабкою стороною сербської опозиції Джиджич вважає відсутність фахових економістів, які знали б, як довести людям, що вони житимуть краще від того, що саме ці фахівці прийдуть до влади. Для того, щоб збудувати підтримку суспільства до опозиції в цілому, потрібно залучити інституції, яким люди довіряють – церкву, експертів, міжнародні організації, авторитетних осіб у цій країні.
І на решті, з досвіду Югославії, Зоран Джинджич вважає, що недостньо переконати людей піти на вибори і проголосувати за опозицію, потрібно вміти захистити результи виборів. «Якщо йдеться про боротьбу з диктатурою, ви повинні бути готові до застосування сили. Уряд, поліція повинні усвідомлювати, що ризик великий, і опозиція боротиметься до кінця, в тому числі і силовими методами. Інакше, вони вважатимуть, що їхня стрільба по своїх громадянах – це лише підтримка порядку. Вони повинні знати, що вони також ризикують, і на їхнє насильство опозиція також відповість насильством».
Підводячи підсумок, Зоран Джинджич сказав, що кожна опозиція, яка хоче перемогти, повинна бути налаштована на перемогу, і знати, якими будуть її кроки. Підняти людей на вибори, забезпечити чесність самих виборів, отримати визнання у світі результатів цих виборів і нарешті захистити вибір людей у власній країні – це той шлях, яким пішла югославська опозиція, і цей досвід вона може передати Україні.
Найперше, що має зробити кожна опозиція, яка хоче взяти владу в країні – це об’єднатися, говорить Зоран Джинджич, сербський прем’єр та один з лідерів Деомкратичної Опозиції Сербії, котра прийшла до влади в результаті виборів минулого вересня. Особисті амбіції лідерів опозиції повинні стати на другий план, говорить Зоран Джинджич. «Поки вони не знайдуть компроміс між собою, вони є лише частиною проблеми, а не її рішенням. Більшість диктатур базуються не на власній силі, а на слабкості опозиції. Ми мали ситуацію, коли уряд Мілошевіча спирався на підтримку народу, але цей період був короткий – з 89 по 92 рік, решту часу він тримався через слабкість опозиції. І коли стало зрозуміло, що більшість уже не підтримує уряд, настав шанс для опозиції», сказав Зоран Джинджич.
Далі сербський прем’єр зауважив, що диктатори люблять показати себе рятівниками нації та гарантами її незалежності та суверенності, в той час, як часто неназвані «вороги» сплітають змови проти них. У цьому випадку, на думку колишнього сербського опозиціонера, опозиційні лідери повинні показати людям, що диктатура веде до ізоляції від світу, а скорумпований режим бореться не за незалежність країни, а за збереження власних інтересів.
На переконання Зорана Джиджича, опозиція повинна навчитися розмовляти мовою, зрозумілою пересічним виборцям - вона повинна зуміти довести людям, щоб від перемоги опозиції виграють саме вони – пересічні виборці. В обставинах, коли існує брак інформації, і опозицію не допускають до джерел мас медіа, картина повинна бути чорнобілою. Тоді люди не вагатимуться з вибором.
Слабкою стороною сербської опозиції Джиджич вважає відсутність фахових економістів, які знали б, як довести людям, що вони житимуть краще від того, що саме ці фахівці прийдуть до влади. Для того, щоб збудувати підтримку суспільства до опозиції в цілому, потрібно залучити інституції, яким люди довіряють – церкву, експертів, міжнародні організації, авторитетних осіб у цій країні.
І на решті, з досвіду Югославії, Зоран Джинджич вважає, що недостньо переконати людей піти на вибори і проголосувати за опозицію, потрібно вміти захистити результи виборів. «Якщо йдеться про боротьбу з диктатурою, ви повинні бути готові до застосування сили. Уряд, поліція повинні усвідомлювати, що ризик великий, і опозиція боротиметься до кінця, в тому числі і силовими методами. Інакше, вони вважатимуть, що їхня стрільба по своїх громадянах – це лише підтримка порядку. Вони повинні знати, що вони також ризикують, і на їхнє насильство опозиція також відповість насильством».
Підводячи підсумок, Зоран Джинджич сказав, що кожна опозиція, яка хоче перемогти, повинна бути налаштована на перемогу, і знати, якими будуть її кроки. Підняти людей на вибори, забезпечити чесність самих виборів, отримати визнання у світі результатів цих виборів і нарешті захистити вибір людей у власній країні – це той шлях, яким пішла югославська опозиція, і цей досвід вона може передати Україні.
