Київ, 24 вересня 2001 - Містечко Бучач на Тернопільщині – економічний, культурний та освітній центр району – проживає восьме століття. Після тривалих дебатів було вирішено урочисто відзначити все ж не 800, а 750 років міста. Хоч архівні дані свідчать, що Бучач – іще давніший. А перші поселення в його околицях сягають часів Геродота.
Успішно переживши польську, австро-угорську та радянську влади, турецько-татарське руйнування, пожежі та світові війни, Бучач залишився квітучим містом. Його вузенькі вулички бережуть безліч давніх таємниць, дихають історією. Місто-музей впевнено чується у двадцять першому столітті, відновлює храми, навчає дітей у школах, студентів – у агроколеджі, в Інституті аудиту і менеджменту, інших закладах. Тут працюють цукрозавод, спиртозавод, сир-завод, десятки комбінатів, цехів, підприємств. Давнина і сучасність органічно переплелися в місті, не подібному до жодного іншого в Україні.
В умовний день (у вересні) святкування 750-ліття Бучача над містом не вщухали зливи. Неочікувана стихія не відмінила ні свята на міському стадіоні, ані відкриття краєзнавчого музею, ані виставки квітів. Тільки виставку малюнків на асфальті довелося перенести на сухіші часи.
Місто з шістнадцятого століття мало магдебурзьке право, пережило кілька влад і виробило в собі якийсь дивовижний імунітет до різного роду катаклізмів. Щось є в Бучачі від вічного міста - яке залишає в собі тільки те, що вічне. Вічні цінності людські, вічні муровані оборонні стіни. Церква святого Миколая стоїть тут з 1610 року. Її вікна не раз служили бійницями. У церкві зберігся барокковий іконостас 18 століття. Старовинна ратуша прикрашена скульптурами Пінцеля. (Саме він творив славетні скульптури собору святого Юра у Львові).
Церква Святої Покрови архітектора Меретина, церква святих Отців Василіян 18 століття, з монастирем і василіянською гімназією, названою в ті часи Місійним науково-виховним інститутом, двісті років були оплотом патріотизму в Бучачі.
Літературний Бучач відомий іменами Володимира та Степана Масляків, отця Василя Мельника, Осипа Назарука, Михайла Островерхи(Осики), Василя Тракала – лауреата премії імені братів Лепких та багатьох інших. Неподалік від Бучача народилася Соломія Крушельницька. Тут жили прадіди Фрейда. Звідси вирушив до Палестини Чачкес, нікому не відомий корінний бучацький єврей. За якийсь час він став лауреатом Нобелівської премії. Один і героїв Агнона каже :”Я й не знав, що наше місто таке гарне”. Ціле місто прийшло на берег Стрипи прощатися з сусідами-іудеями, які від”їздили на Святу Землю. Пили воду з Криниці, з якої пив поляк Собеський, коли переможцем вертався з війни. Древній Бучач гармонійно поєднав у собі життя кількох епох. Українське місто великодушно дало притулок дітям інших націй, які завжди шанували його звичаї та закони. Місто намагалися закабалити то о6дні, то інші, але ні місто, ні міщани не давалися. Традиції передавалися з роду в рід. Свята залишалися з правіку, і їх святкують досі. За часів радянської влади тут час від часу вивішувався жовто-синій прапор зухвальцями, яких ніхто не міг знайти. А пам”ятника Лєніну тут ніколи не було…
У майже всіх творах Агнона присутній світ Бучача, названий письменником “Загаченою водою”. Це глибока вода, у якій вирують пристрасті, віками живуть поряд українці, поляки, євреї, греки, вірмени. Люди, які вміють розмовляти не тільки з людьми, а й із тінями - людей, вулиць, замків, будинків і скитів. Образ глибокої загаченої води відповідає образу міста. Бо назва “Бучач” якраз означає “корінна вода, весняна глибінь, бистрина при букових гаях”.
750 літ Бучач живе з упевненістю, що ніхто не відбере в нього ні минулого, ні майбутнього. Добрий дух міста, як вітер, блукає під місяцем вузькими брукованими вуличками. А вдень куйовдить голівки чорнобривців, рясно насіяних по всіх усюдах. Або щось вичитує на старовинних фасадах. До речі, сорок таких фасадів в місті відремонтовано до 750-ліття. Відновлено архіректурні пам”ятники і пам”ятки. Майже все – силами людей, трудящих і бізнесменів, парафіянами церков.
І, хоч злива трохи й заважала слухати доповідь мера міста Тараса Пивощука, проголошувану ним з нагоди 750-ліття Бучача, хоч заважала всім, хто прийшов і приїхав на свято, настрою вона нікому не зіпсувала. Недарма кажуть, що гарний настрій робить терпимим будь-що. А тут – така дата!
Успішно переживши польську, австро-угорську та радянську влади, турецько-татарське руйнування, пожежі та світові війни, Бучач залишився квітучим містом. Його вузенькі вулички бережуть безліч давніх таємниць, дихають історією. Місто-музей впевнено чується у двадцять першому столітті, відновлює храми, навчає дітей у школах, студентів – у агроколеджі, в Інституті аудиту і менеджменту, інших закладах. Тут працюють цукрозавод, спиртозавод, сир-завод, десятки комбінатів, цехів, підприємств. Давнина і сучасність органічно переплелися в місті, не подібному до жодного іншого в Україні.
В умовний день (у вересні) святкування 750-ліття Бучача над містом не вщухали зливи. Неочікувана стихія не відмінила ні свята на міському стадіоні, ані відкриття краєзнавчого музею, ані виставки квітів. Тільки виставку малюнків на асфальті довелося перенести на сухіші часи.
Місто з шістнадцятого століття мало магдебурзьке право, пережило кілька влад і виробило в собі якийсь дивовижний імунітет до різного роду катаклізмів. Щось є в Бучачі від вічного міста - яке залишає в собі тільки те, що вічне. Вічні цінності людські, вічні муровані оборонні стіни. Церква святого Миколая стоїть тут з 1610 року. Її вікна не раз служили бійницями. У церкві зберігся барокковий іконостас 18 століття. Старовинна ратуша прикрашена скульптурами Пінцеля. (Саме він творив славетні скульптури собору святого Юра у Львові).
Церква Святої Покрови архітектора Меретина, церква святих Отців Василіян 18 століття, з монастирем і василіянською гімназією, названою в ті часи Місійним науково-виховним інститутом, двісті років були оплотом патріотизму в Бучачі.
Літературний Бучач відомий іменами Володимира та Степана Масляків, отця Василя Мельника, Осипа Назарука, Михайла Островерхи(Осики), Василя Тракала – лауреата премії імені братів Лепких та багатьох інших. Неподалік від Бучача народилася Соломія Крушельницька. Тут жили прадіди Фрейда. Звідси вирушив до Палестини Чачкес, нікому не відомий корінний бучацький єврей. За якийсь час він став лауреатом Нобелівської премії. Один і героїв Агнона каже :”Я й не знав, що наше місто таке гарне”. Ціле місто прийшло на берег Стрипи прощатися з сусідами-іудеями, які від”їздили на Святу Землю. Пили воду з Криниці, з якої пив поляк Собеський, коли переможцем вертався з війни. Древній Бучач гармонійно поєднав у собі життя кількох епох. Українське місто великодушно дало притулок дітям інших націй, які завжди шанували його звичаї та закони. Місто намагалися закабалити то о6дні, то інші, але ні місто, ні міщани не давалися. Традиції передавалися з роду в рід. Свята залишалися з правіку, і їх святкують досі. За часів радянської влади тут час від часу вивішувався жовто-синій прапор зухвальцями, яких ніхто не міг знайти. А пам”ятника Лєніну тут ніколи не було…
У майже всіх творах Агнона присутній світ Бучача, названий письменником “Загаченою водою”. Це глибока вода, у якій вирують пристрасті, віками живуть поряд українці, поляки, євреї, греки, вірмени. Люди, які вміють розмовляти не тільки з людьми, а й із тінями - людей, вулиць, замків, будинків і скитів. Образ глибокої загаченої води відповідає образу міста. Бо назва “Бучач” якраз означає “корінна вода, весняна глибінь, бистрина при букових гаях”.
750 літ Бучач живе з упевненістю, що ніхто не відбере в нього ні минулого, ні майбутнього. Добрий дух міста, як вітер, блукає під місяцем вузькими брукованими вуличками. А вдень куйовдить голівки чорнобривців, рясно насіяних по всіх усюдах. Або щось вичитує на старовинних фасадах. До речі, сорок таких фасадів в місті відремонтовано до 750-ліття. Відновлено архіректурні пам”ятники і пам”ятки. Майже все – силами людей, трудящих і бізнесменів, парафіянами церков.
І, хоч злива трохи й заважала слухати доповідь мера міста Тараса Пивощука, проголошувану ним з нагоди 750-ліття Бучача, хоч заважала всім, хто прийшов і приїхав на свято, настрою вона нікому не зіпсувала. Недарма кажуть, що гарний настрій робить терпимим будь-що. А тут – така дата!
