Київ, 1 жовтня 2001 - Впродовж 10 років Незалежності земля є предметом заповзятих суперечок у Верховній Раді України, через спроби законодавчо закріпити земельні відносини. Найперше йдеться про те, чи стане земля товаром, чи ні. Від того, яким буде Земельний Кодекс України, як проходитимуть реформи на селі, залежить на загал і успіх реформ у державі. В тім, навіть у ситуації, коли земельні відносини юридично не виписані, селянин, маючи можливість реально володіти землею, доводить переваги приватного господарювання.
У першій половині 90-х років 67% сільськогосподарських угідь було роздержавлено і передано у колективну недержавну власність, 17% землі отримали фермери, решта залишилася під опікою держави. Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (1994 р.) фактично започаткував розпаювання земель. Члени КСП та їхні сім’ї почали отримувати земельні сертифікати, якими позначалося їхнє право володіти паями. Проте новий Земельний Кодекс не ухвалено, і законодавство на загал не встигало за новими відносинами на селі. Проте всюди, як завжди, встигали “ділки”, котрі скористались юридичною невизначеністю і заходилися скуповувати за безцінь земельні сертифікати у селян.
На перепоні новим “латифундистам” став закон про призупинення продажу земельних паїв до ухвалення Земельного Кодексу. Сам же Земельний Кодекс уже пройшов стадію першого читання; у другому читанні він представляє собою документ, який визначає землю предметом купівлі - продажу, але із відстрочкою цього процесу Перехідними положеннями на кілька років. Всупереч свого давнього демагогічного гасла, “землю - селянам” активними противниками приватної власності на землю, а значить і ухвалення нового Земельного Кодексу, є ліві політичні сили. Поява реального власника на селі послабить їхній контроль над аграрним електоратом. Значна частина колишніх голів колгоспів також належать до цієї категорії, адже приватна власність і їх позбавляє влади. Значна частина селян не пенсійного віку, а також приватний бізнес, який побачив реальні перспективи на селі і уже виявляє тут певну активність, є реальними локомотивами нових аграрних відносин на основі приватної власності. Хоча новий Земельний Кодекс ще не затверджено і юридично відносини на селі ще не закріплено, проте де-факто селяни є власниками землі.
Своєрідним поштовхом до радикальних змін на селі став грудневий - 1999-го року - Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” та січневий минулорічний Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора”. Ці документи стали основою для революційних змін на селі. Впродовж незначного періоду було реформовано колишні КСП. Зміни на селі не безпідставно пов’язують із діяльністю уряду Віктора Ющенка, котрий затвердив програму “Зерно 2001-2004”. Цьогорічний рекордний урожай зернових, а також те, що сільське господарство вперше за багато років перестало бути збитковим, стало вагомим плюсом реформаторському урядові Ющенка. Реальні зрушення на селі - вагомий аргумент, проти якого, очевидно, Верховна Рада не встоїть, і Земельний Кодекс таки буде ухвалено. Навіть якщо з якихось причин цього не станеться, то все одно, попри усі труднощі, господар-власник й надалі утверджуватиметься на селі, іншої альтернативи у даній ситуації у нього просто-таки немає.
У першій половині 90-х років 67% сільськогосподарських угідь було роздержавлено і передано у колективну недержавну власність, 17% землі отримали фермери, решта залишилася під опікою держави. Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (1994 р.) фактично започаткував розпаювання земель. Члени КСП та їхні сім’ї почали отримувати земельні сертифікати, якими позначалося їхнє право володіти паями. Проте новий Земельний Кодекс не ухвалено, і законодавство на загал не встигало за новими відносинами на селі. Проте всюди, як завжди, встигали “ділки”, котрі скористались юридичною невизначеністю і заходилися скуповувати за безцінь земельні сертифікати у селян.
На перепоні новим “латифундистам” став закон про призупинення продажу земельних паїв до ухвалення Земельного Кодексу. Сам же Земельний Кодекс уже пройшов стадію першого читання; у другому читанні він представляє собою документ, який визначає землю предметом купівлі - продажу, але із відстрочкою цього процесу Перехідними положеннями на кілька років. Всупереч свого давнього демагогічного гасла, “землю - селянам” активними противниками приватної власності на землю, а значить і ухвалення нового Земельного Кодексу, є ліві політичні сили. Поява реального власника на селі послабить їхній контроль над аграрним електоратом. Значна частина колишніх голів колгоспів також належать до цієї категорії, адже приватна власність і їх позбавляє влади. Значна частина селян не пенсійного віку, а також приватний бізнес, який побачив реальні перспективи на селі і уже виявляє тут певну активність, є реальними локомотивами нових аграрних відносин на основі приватної власності. Хоча новий Земельний Кодекс ще не затверджено і юридично відносини на селі ще не закріплено, проте де-факто селяни є власниками землі.
Своєрідним поштовхом до радикальних змін на селі став грудневий - 1999-го року - Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” та січневий минулорічний Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора”. Ці документи стали основою для революційних змін на селі. Впродовж незначного періоду було реформовано колишні КСП. Зміни на селі не безпідставно пов’язують із діяльністю уряду Віктора Ющенка, котрий затвердив програму “Зерно 2001-2004”. Цьогорічний рекордний урожай зернових, а також те, що сільське господарство вперше за багато років перестало бути збитковим, стало вагомим плюсом реформаторському урядові Ющенка. Реальні зрушення на селі - вагомий аргумент, проти якого, очевидно, Верховна Рада не встоїть, і Земельний Кодекс таки буде ухвалено. Навіть якщо з якихось причин цього не станеться, то все одно, попри усі труднощі, господар-власник й надалі утверджуватиметься на селі, іншої альтернативи у даній ситуації у нього просто-таки немає.
