Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 13:59

Русифікація і навколо


Русифікація і навколо

Київ, 3 жовтня 2001 - Іван Дзюба у праці “Інтернаціоналізм чи русифікація?” у середині 60-х років показав, що за русифікацією в СРСР стоїть російський шовінізм і колоніалізм, зодягнений у фразеологію “інтернаціоналізму”, “братньої допомоги великого російського народу” тощо. Автор доводив, що навіть з точки зору марксистсько-ленінської ідеології немає виправдання русифікації, асиміляції народів, до яких вдавалася Москва знищуючи інші мови та культури на радянських просторах. Попри десятиліття української Незалежності праця Івана Дзюби продовжує бути актуальною в Україні, адже українська мова, культура, потребує не просто державної підтримки, а хоча би захисту.

Як засвідчує досвід багатьох народів, розвій тієї чи іншої культури, мови, економіки найбільш сприятливий у своїй національній державі. То ж природно, що кращі сини та дочки українського народу впродовж століть виборювали свободу, державність, щоб нарешті таки стати господарями у своїй хаті. Коли ж прийшла нарешті воля, то очікуваного ренесансу не відбулося. Так, звичайно, є зміни на краще, у порівнянні з радянським минулим, але те, що навіть на десятому році Незалежності доводиться відстоювати державний статус української мови, який, щоправда, існує швидше на формальному чи то юридичному рівні, спонукає багатьох українців говорити про недостатній національний суверенітет і все частіше питати: наскільки українською є Україна, і чому подібне відбувається? Відповіді на більшість із подібних запитань ще у середині 60-х дав Іван Дзюба у праці “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. У ній розкривається природа і суть , так званих “інтернаціоналістів, а насправді прихильників і послідовників російського шовінізму, котрі досить добре почуваються і нині. То ж праця “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і в самостійній Україні, обтяженій посткомуністичною номенклатурою, залишається актуальною. Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів, котрий свого часу редагував, поширював і перекладав працю Івана Дзюби і піддавався переслідуванням за свою діяльність, відзначає важливість дослідження свого колеги і для сьогодення, коли маємо українську державу.

Очевидно, у жодній країні так не ігнорують національні інтереси, як у нас в Україні. Адже чим інакше можна пояснити, що український читач отримує 80% видань на російській мові і лише 20-українською. Навіть в УРСР у 80-х роках цей відсоток був вищим на 4 позиції. А ось і економічний аспект цієї проблеми. В Україну минулого року було незаконно ввезено 40 млн. книг, виданих у Росії. Як результат, українська скарбниця недорахувалася близько 700 млн. Грн. Тираж російськомовної періодики в Україні за роки незалежності також зріс і становить 1 млрд. 850 млн. примірників. Із 40 зареєстрованих інформаційних агентств лише 3 є виключно україномовними. І подібних прикладів можна наводити багато. Таку ситуацію деякі політики і державні мужі намагаються видати за демократизм і за успішну роботу у ринкових умовах.

Насправді це пояснюється духовною бідністю і національною байдужістю владної еліти. Як наслідок - зростаюча економічна залежність України від Східного сусіда. Історія відродження багатьох народів, наприклад, після Другої світової війни пояснюється найперше національною згуртованістю, національною духовністю, що мало позитивний вплив на економічні досягнення. Доречно у цьому зв’язку згадати про японське, німецьке та інші “дива”. В Україні стикаємося із “дивом” зовсім іншим. У такій ситуації українцям залишається й надалі боротися за свої національні інтереси і в незалежній державі, “на нашій, не своїй землі”. То ж поки що питання “Інтернаціоналізм чи русифікація?” поставлене Іваном Дзюбою у шістдесятих роках, залишається відкритим для українців у 21-му столітті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG