Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:27

Тема: 60-річчя трагедії в Бабіному Яру і КПУ


Тема: 60-річчя трагедії в Бабіному Яру і КПУ

Прага, 03 жовтня 2001 - Кінець вересня в Україні пройшов під знаком вшанування жертв Бабиного Яр – страшної трагедії, яка розпочалася 60 років тому, тривала 103 тижні поспіль і забрала приблизно чверть мільйона життів. Відбулися траурні урочистості, в яких 30 вересня взяло участь і найвище керівництво України. Велику увагу цій трагедії присвятили засоби масової інформації України.

По-своєму, скромненько, щоправда, під гучною назвою згадала про трагедію в Бабиному Яру і газета КПУ “Комуніст”.

Заголовок статті в газеті “Комуніст” звучить переконливо: “Бабин Яр: без права на забуття”.

Висновок автора статті також правильний: “Попіл сотень тисяч жертв Бабиного Яру, мільйонів жертв інших ярів часів Другої світової війни не дає нам права на забуття”. Зміст статті, однак, не співпадає із цими своєрідними заклинаннями. Автор подав дуже скромну і далеко не повну інформацію про трагедію в Бабиному Яру. Він лише наводить, що нацисти почали з розстрілів осіб єврейської національності – за перші два дні, за його даними там було розстріляно майже 34 тисяч євреїв, а відтак і людей інших національностей – українців, росіян, циган, в тому числі й військовополонених, активістів руху антифашистського опору, комуністів. Виникає враження, що автор скористався річницею трагедії в Бабиному Яру для того аби згадати про українських поліцаїв, які були на службі нацистів під час розстрілів у Бабиному Яру, Зрештою, присутність і причетність українських поліцаїв під час розстрілів у Бабиному Яру доведена і не слід на цей факт заплющувати очі або замовчувати його. Складається враження, що головна мета статті була не так данина пам”яті жертвам цієї трагедії, як нагода писати, власне, за словами автора статті про “націоналістичний набрід”, отже про ОУН-УПА. Саме тому автор не наважився згадати про те, що в лютому 1942 року нацисти розстріляли в Бабиному Яру і групу активістів ОУН на чолі з поетесою Оленою Телігою. Замовчавши про це автор, таким чином уникнув потреби пояснити читачеві газети “Комуніст” чому фашисти знищували у Бабиному Яру і своїх (у лапках) “коляборантів”, тобто українських націоналістів.

Закінчується стаття констатацією, що за останні десять років молох капіталістични реформ з”їв “понад три мільйони наших співгромадян”. Що має спільного демографічна ситуація нинішньої України з трагедією в Бабиному Яру ніяк не второпаєш!

Прочитавши цю, дуже дивного змісту статтю в газеті “Комуніст”, що займає одну п’яту частину сторінки газети доходиш висновку, що з історичною пам’яттю нинішніх комуністів України не все гаразд, вона, як за часів Сталіна-Брежнєва залишається вибірковою.

Звернім увагу на заголовок статті: “Бабин Яр: без права на забуття”. Одразу треба сказати, що в країні, в якій, наче зіпсований патифон комуністичні пропагандисти повторювали, ЩО “ніхто не забутий і ніщо не забуто” про трагедію в Бабиному Яру було вирішено і наказано мовчати, тобто – забути. Українського композитора Дмитра Клебанова за симфонію “Бабин Яр” 1949 року було затавровано як космополіта. Ну добре, це був час полювання кривавого Торквемади-Сталіна на так званих космополітів, лікарів – євреїв, скаже слухач.

А як пояснять нинішні комуністи України, наприклад, долю роману Анатолія Кузнєцовва “Бабин Яр” ? Чому радянські цензори піддали “обрізанню” цей роман-документ, автор якого сам був свідком трагедії? А коли роман Кузнєцова в нецензурованому вигляді вийшов друком на Заході комуністичні цербери СРСР вдалися до випробуваних, примитивних засобів – чіпляти письменнику ярлик “зрадника” і “антисовєтчика”.

Ще задовго до появи роману Кузнєцова, в двадцять п’яту річницю трагедії в Бабиному Яру- 22 вересня 66-го року - виступав на місці злочину Іван Дзюба . Варто нагадати дещо з його виступу:

“Цю трагедію приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а закінчується знищенням людини, знищенням народів – але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру.

Закликавши до співпраці між українцями та євреями Іван Дзюба продовжував:

“Ми, українці повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми, Ви, євреї, вів Іван Дзюба далі, виступаючи у Бабиному Яру у вересні 66-го року, повинні в своєму середовищі боротися з тими, хто не поважає української людини, українську культуру, українську мову, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві прихованого антисеміта”.

Забув автор статті в газеті “Комуніст” згадати цей мужній на той час виступ Івана Дзюби мабуть тому, бо його також нинішні комуністи України ладні зарахувати до “націоналістичного сміття”.

Звернім увагу на висновок статті “Бабин Яр: без права на забуття”, що його опубліковано в газеті “Комуніст”. Автор пише: “Попіл сотень тисяч жертв Бабиного Яру, мільйони жертв інших ярів Другої світової війни не дає нам права на забуття”.

Правильно! Але чому обмежуватися лише злочинами нацистів часів Другої світової війни? Чи можна забувати, що перші концтабори в СРСР створено за наказом Леніна? Що саме він домагався застосування безпощадного терору до явних і уявних ворогів більшовицької влади? А жертви голодомору? А такі поняття як Сандормох, Катинь, Биківня? А хіба ж маємо право забути жертви радянських Гулагів? Йдеться про мільйони жертв, що були громадянами СРСР. Хіба ж є різниця між нацистською та радянською людиноненависницькою системами , коли йдеться про масові злочини, скоєні цими двома режимами та кількістю жертв?

На початку восьмої сесії Верховної Ради України депутатська фракція комуністів оприлюднила заяву, в якій оголошується, що компартія України готова взяти на себе відповідальність за стан, вивести країну з кризи і – слухайте уважно - “встановити в країні справжню демократію”.

На милість Бога, скажіть мені, шановний слухачу, в якій країні комуністи, захопивши владу, встановили “справжню демократію”? Кому адресована така безпросвітня демагогія?

Радянська влада майже півстоліття приховувала правду про злочини нацистів у Бабиному Яру. Замовчування правди, це також вбивство. Вбивство пам”яті. Це брудне ремесло продовжували радянські керівники та їхні слуги й після смерті кровожадного тирана Сталіна. Тому обіцянку нардепів-комунісів України, що вони ладні встановити в Україні “справжню демократію” слід сприймати як нахабство і цинізм політиків, які продовжують замовчувати правду про діла криваві і неправедні своїх ідеологічних виховників.

Лише після краху комунізму, в умовах незалежної України, починаючи від 1991-го року стало можливим відзначати трагедію Бабиного Яру в міжнародних масштабах.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG