Бєлград, 4 жовтня 2001 – На початку минулої осенi Сербiя кипiла. 24 вересня вiдбулися президентськi й парламентськi вибори. Кандидат Демократичної опозицiї Воїслав Коштунiца уже в першому турi дiстав бiльше половини голосiв. Проте, правляча Соцiалiстична партiя вiдмовилася визнати результати виборiв. Центральна виборча комiсiя й представники уряду зволiкали з оприлюдненням офiцiйних результатiв або повiдомляли, що необхiдно провести другий тур голосування. Це викликало обурення громадскостi. Розпочалися масовi протести.
28 вересня оголошено страйк на шахтi Колубара, яка постачає вугiлля для найбiльшої теплоелектростанцiї у Сербiї. Коли шахту оточила полiцiя, на допомогу страйкарям прибуло кiлька тисяч громадян. 2 жовтня у Белградi та ще принаймнi у двадцятьох мiстах громадяни заблокували шляхи, залiзничнi шляхи й вiадуки й мости. Мiста Крагуєвац, Ужiце, Чачак, Пожега, Крушевац, Шабац та iншi були фактично вiдрiзанi вiд свiту. Розпочалися страйки працiвникiв десяткiв великих заводiв, лiкарiв, таксистiв, акторiв, адвокатiв, приватних пiдприємцiв.
Учнi початкових й середнiх шкiл покинули шкiльнi будинки й збиралися на майданах або довгими колонами проходили вулицями блокуючи транспорт й закликаючи громадян приєднатися до протестiв. З усiх сторiн лунало “З ним покiнчено”, маючи на увазi президента Слободана Мiлошевича.
Десятки мiсцевих радiо-станцiй вiдмовилися транслювати програму державного радiо. Працiвники звiльнили директорiв призначених правлячою партiєю й вперше передавали нецензуровану програму, повiдомляючи про протести та вимоги Демократичної опозицiї. Звичайно, були й такi, хто заявляв про готовнiсть захищати Мiлошевича i його команду до останньої краплини кровi. Тому Сербiя нагадувала Румунiю з грудня 1989 року.
5 жовтня Конституцiйний суд Югославiї несподiвано й без пояснення скасував вибори. Опозицiя таке рiшення назвала фарсом й закликала владу визнати результати виборiв до 15 години. До Бєлграда вранцi рушили десятки тисяч громадян з усiх областей республiки. Колони очолювани вантажiвками й бульдозерами розбивали полiцейськi барикади на шляхах. О 12-iй годинi розпочався мiтинг перед будинком парламенту у Бєлградi. Полiцiя застосувала сльозоточивий газ. До столицi тим часом прибували новi колони з провiнцiї. О 15-iй годинi на вулицях було уже пiвмiльйона, до вечора аж мiльйон манiфестантiв. Коли полiцiя вдруге застосувала сльозоточивий газ, це був знак для масової атаки на будинок парламенту. Його пiдпалено, як також i будинок державного телебачення. В iнших мiстах громадяни також захоплювали державнi будинки й примiщення правлячої партiї.
Пiсля 16-ої години полiцiя почала здавати зброю манiфестантам. Мiлошевич дав наказ армiї придушити демонстрацiї. Вiйськовослужбовцi вiдмовилися застосувати силу. З кiлькох казарм виїхали колони танкiв й бронемашин. Проте, вони рушили не до мiста, а до околиць столицi. Саме в той час ми повiдомляли: “Хоча ще рано для прогноз, немає сумнiву, що це не бунт опозицiї, але народне повстання. Обставини мiняються кожної хвилини. Однi уже радiють, iншi бояться темної балканської ночi, котра могла б стати союзником диктатора.”
Це був кiнець Мiлошевича. Пiсля одинадцятої години вечора 5 жовтня до громадян по телебаченню звернувся Воїслав Коштунiца, уже як глава держави. Сербiя тої ночi не спала. Кiлька мiльйонiв людей до ранку прославляли перемогу. Вранцi 6 жовтня газети вийшли пiд заголовками надрукованими жирним шрифтом: “Свобода”, “Перемога” та “Добридень, демократiє”. Мiлошевич вiдiйшов в минуле.
Учнi початкових й середнiх шкiл покинули шкiльнi будинки й збиралися на майданах або довгими колонами проходили вулицями блокуючи транспорт й закликаючи громадян приєднатися до протестiв. З усiх сторiн лунало “З ним покiнчено”, маючи на увазi президента Слободана Мiлошевича.
Десятки мiсцевих радiо-станцiй вiдмовилися транслювати програму державного радiо. Працiвники звiльнили директорiв призначених правлячою партiєю й вперше передавали нецензуровану програму, повiдомляючи про протести та вимоги Демократичної опозицiї. Звичайно, були й такi, хто заявляв про готовнiсть захищати Мiлошевича i його команду до останньої краплини кровi. Тому Сербiя нагадувала Румунiю з грудня 1989 року.
5 жовтня Конституцiйний суд Югославiї несподiвано й без пояснення скасував вибори. Опозицiя таке рiшення назвала фарсом й закликала владу визнати результати виборiв до 15 години. До Бєлграда вранцi рушили десятки тисяч громадян з усiх областей республiки. Колони очолювани вантажiвками й бульдозерами розбивали полiцейськi барикади на шляхах. О 12-iй годинi розпочався мiтинг перед будинком парламенту у Бєлградi. Полiцiя застосувала сльозоточивий газ. До столицi тим часом прибували новi колони з провiнцiї. О 15-iй годинi на вулицях було уже пiвмiльйона, до вечора аж мiльйон манiфестантiв. Коли полiцiя вдруге застосувала сльозоточивий газ, це був знак для масової атаки на будинок парламенту. Його пiдпалено, як також i будинок державного телебачення. В iнших мiстах громадяни також захоплювали державнi будинки й примiщення правлячої партiї.
Пiсля 16-ої години полiцiя почала здавати зброю манiфестантам. Мiлошевич дав наказ армiї придушити демонстрацiї. Вiйськовослужбовцi вiдмовилися застосувати силу. З кiлькох казарм виїхали колони танкiв й бронемашин. Проте, вони рушили не до мiста, а до околиць столицi. Саме в той час ми повiдомляли: “Хоча ще рано для прогноз, немає сумнiву, що це не бунт опозицiї, але народне повстання. Обставини мiняються кожної хвилини. Однi уже радiють, iншi бояться темної балканської ночi, котра могла б стати союзником диктатора.”
Це був кiнець Мiлошевича. Пiсля одинадцятої години вечора 5 жовтня до громадян по телебаченню звернувся Воїслав Коштунiца, уже як глава держави. Сербiя тої ночi не спала. Кiлька мiльйонiв людей до ранку прославляли перемогу. Вранцi 6 жовтня газети вийшли пiд заголовками надрукованими жирним шрифтом: “Свобода”, “Перемога” та “Добридень, демократiє”. Мiлошевич вiдiйшов в минуле.
