Прага, 9 жовтня 2001 – Терор – страх, залякування. Форма політичного екстремізму із застосуванням найжорстокіших методів насильства, включаючи і фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей у міжнародних відносинах. Терористичні акти, як правило, мають чітко виражені міжнародні наслідки. Міжнародній тероризм виростає, як не парадоксально, на інтернаціоналізації життя, на досягненнях науково-технічної революції. Сьогодні зрозуміло, що терористичні організації стали небачено агресивними і виношують глобальні плани з метою розбурхання світового протистояння на міжрелігійній основі. Демократичний світ докладає максимум зусиль по запобіганню зла міжнародного тероризму.
Дійсно, розвиток новітньої технології озброєнь, телебачення, засобів масової інформації, транспортних мереж мимоволі сприяють тому, що міжнародний тероризм набуває небаченої сили. Він почав особливо активізовуватися у 60-і роки і набирає все більших масштабів, перетворюючись на суттєвий фактор міжнародної політики. Останнім часом терористичні організації світу почали поширювати свої акції з розрахунку на максимальний міжнародний резонанс і провокування країн Заходу. Певні сили використовують тероризм з метою прискореного вирішення стосунків між політичними силами і державами. І вважають, що чим більше жертв та масштаби таких акцій, тим більші їхні політичні успіхи.
Пошуки ефективних засобів боротьби проти міжнародного тероризму особливо посилилися після подій у вересні 1972 року, коли під час Олімпіади у Мюнхені був здійснений напад терористів на спортивну команду Ізраїлю. У грудні 1972 року був створений спеціальний комітет ООН з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав з трьома підкомітетами повного складу. На початок 1995 року Генеральна асамблея ООН одностайно ухвалила Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. Останні події показали, що попередні ухвали міжнародної спільноти виявилися недостатніми для об’єднаних зусиль супроти екстремістських формувань світу. Сьогодні витворюється широка міжнародна коаліція держав, котрі сповнені рішучості завдати смертельних ударів по терористичних центрах і ці країни розуміють що таки війна може потривати роки та охопити не лише Афґаністан, а більш широкий реґіон. Перший же удар США та Великобританії по талібських військових центрах і таборах терористів фактично підтримали близько 40 країн світу, у тому числі Росія та Китай.
За останні роки вироблено понад десять конвенцій і протоколів з питань боротьби проти міжнародного тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів утруднюють вироблення чіткого з точки зору міжнародного права визначення такого злочину, як «міжнародний тероризм», тому до наших днів немає універсальної конвенції щодо запобігання актам міжнародного тероризму та покарання за їх здійснення. Терористичні акти 11 вересня 2001 року у Вашінґтоні та Нью-Йорку підтвердили, що лише об’єднаними міжнародними зусиллями можливо значно зменшити наслідки цього світового лиха. Останні події вказують на певне запізнення світової спільноти у адекватних акція супроти міжнародних терористичних центрів. Які набрали воєнної, фінансової і технологічної потужності та окопалися у багатьох реґіонах світу, підпорядкувавши собі уряди деяких країн та чимало політичних партій, зокрема, у мусульманському світі. Тому боротьба проти тероризму, яка сьогодні розпочалася, триватиме, мабуть, не один рік і вимагатиме чималої концентрації сил цивілізованих країн.
Дійсно, розвиток новітньої технології озброєнь, телебачення, засобів масової інформації, транспортних мереж мимоволі сприяють тому, що міжнародний тероризм набуває небаченої сили. Він почав особливо активізовуватися у 60-і роки і набирає все більших масштабів, перетворюючись на суттєвий фактор міжнародної політики. Останнім часом терористичні організації світу почали поширювати свої акції з розрахунку на максимальний міжнародний резонанс і провокування країн Заходу. Певні сили використовують тероризм з метою прискореного вирішення стосунків між політичними силами і державами. І вважають, що чим більше жертв та масштаби таких акцій, тим більші їхні політичні успіхи.
Пошуки ефективних засобів боротьби проти міжнародного тероризму особливо посилилися після подій у вересні 1972 року, коли під час Олімпіади у Мюнхені був здійснений напад терористів на спортивну команду Ізраїлю. У грудні 1972 року був створений спеціальний комітет ООН з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав з трьома підкомітетами повного складу. На початок 1995 року Генеральна асамблея ООН одностайно ухвалила Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. Останні події показали, що попередні ухвали міжнародної спільноти виявилися недостатніми для об’єднаних зусиль супроти екстремістських формувань світу. Сьогодні витворюється широка міжнародна коаліція держав, котрі сповнені рішучості завдати смертельних ударів по терористичних центрах і ці країни розуміють що таки війна може потривати роки та охопити не лише Афґаністан, а більш широкий реґіон. Перший же удар США та Великобританії по талібських військових центрах і таборах терористів фактично підтримали близько 40 країн світу, у тому числі Росія та Китай.
За останні роки вироблено понад десять конвенцій і протоколів з питань боротьби проти міжнародного тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів утруднюють вироблення чіткого з точки зору міжнародного права визначення такого злочину, як «міжнародний тероризм», тому до наших днів немає універсальної конвенції щодо запобігання актам міжнародного тероризму та покарання за їх здійснення. Терористичні акти 11 вересня 2001 року у Вашінґтоні та Нью-Йорку підтвердили, що лише об’єднаними міжнародними зусиллями можливо значно зменшити наслідки цього світового лиха. Останні події вказують на певне запізнення світової спільноти у адекватних акція супроти міжнародних терористичних центрів. Які набрали воєнної, фінансової і технологічної потужності та окопалися у багатьох реґіонах світу, підпорядкувавши собі уряди деяких країн та чимало політичних партій, зокрема, у мусульманському світі. Тому боротьба проти тероризму, яка сьогодні розпочалася, триватиме, мабуть, не один рік і вимагатиме чималої концентрації сил цивілізованих країн.
