Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:08

Чого навчило нас минуле?


Чого навчило нас минуле?

Прага, 12 жовтня 2001 – Хтось сказав досить слушну фразу, «чим більша цифра жертв, тим менше звертають на це увагу пересічні обивателі». І дійсно, щодо України добре відомо, що вона втратила унаслідок комуністичного терору десятки мільйонів людей але чи стало це уроком для народу, хоча б для нових поколінь? Судячи з найбільшої у парламенті комуністичної фракції, ні! Або ж народ генетично зруйнований, або ж дуже повільно долає у собі генетичне забуття. Тому сьогодні згадуємо ще раз про те, як нищили цвіт української нації на Соловках.

Порівняно з десятками мільйонів українців, загублених московським режимом за весь час радянської влади, число розстріляних на Соловках у кінці жовтня –на початку листопада 1937 року мізерне, всього-на-всього якихось кількасот людей, точніше – тисяча одинадцять осіб… Але лише перші імена вражають: Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Матвій Яворський, уславлений театральний діяч, чудовий драматург, геніальний перекладач, поет, академік-історик…

Сьогодні «винахіливість» зброєносців з держбезпеки Кремля вже не викликає здивування. Зрозуміло, чи не весь склад соловецької групи з тисячі одинадцяти українців, татарів, євреїв, поляків, циган з України це цвіт, верхівка народу. Окрім поетів і академіків у цьому переліку 20 татарських політиків з Криму, чотири православні єпископи, 30 римо-католицьких священників і навіть один циганський король. Тоталітарні злочинці вміло завдавали смертельного удару у саме серце народу, знищували у одному списку саме тих, хто складав становий хребет, генетичний код нації. І не стомилася рука капітана Матвеєва, котрий щоденно «заганяв» у землю соловецького урочища Сандормох з револьвера не менше двохсот приречених. А потім прийшла черга й на самого Матвеєва…

Характерно, що у розстрілюваних, переважно в українських комуністів, тліли якісь ілюзії, бо вони ще думали, що їх нищення – це провакація лютих ворогів радянської влади… Але не було таких наївностей у колишнього ортодокасльного марксиста-історика Матвія Яворського, до фабрикування справи котрого був свого часу втягнутий, як вважають деякі дослідники, і його науковий антипод Михайло Грушевський. Яворський у відповідь на прохання одного із в’язнів допомогти з написанням заяви про помилування сказав: «Щиро вам раджу не принижуватися перед червоними варварами. Все одно не помилують, а якщо і помилували б, то коли б я був на вашому місці, я б відмовився від цієї пільги….Я не хочу перебувати на волі, знаючи, що кращі сини України знемагають у соловецькому мішку. Я поділяю з ними чашу горя до кінця як вірний син своєї неньки-України». А один із в’язнів Соловків, Ю.Самборський ще напередодні - у грудні 1935-го, резюмував:«переслідування всього українського здійснюється з математичною планомірністю… Україна не перестає бути об’єктом чистки, що не припиняється». Комуністична тоталітарна машина ситематично перемелювала всіх українських лідерів- церковних, комуністичних, націоналістичних, інтелектуальних. Для режиму, особливо для Сталіна, йшлося про викорінення навіть самого поняття Україна. Недарма Микита Хрущов, який сам доклав до репресій чимало, писав про січень 1938 року: «По Україні ніби татарський хан Мамай пройшов…Людей тоді на Україні просто « тягнули» у «вороги»». А справа тисячі одинадцяти жертв капітана Матвеєва є цьому яскравим документальним свідченням.

Навесні 1937 року один із в’язнів Соловків Юрій Машкевич з Вінничини сказав своїм друзям: «З часом на Соловки будуть значно більше приїздити, ніж до Італії. Приїздитимуть для того, щоб подивитися на ті місця, де голі люди замерзали, а голодні вмирали». Машкевич ще не міг знати про розстріл тисячі одинадцяти. До цього варто додати, що у одному із донесень британського дипломата про організований голод і репресії в Україні 30-х останній вражений відсутністю народного опору систематичному нищенню. Це немов би переклакається із сучасними публікаціями у лондонській «Файненшел Таймс», котра дивується сучасному довготерпінню українців, котрих оббирають лазаренки, жердицькі, а інші зкорумповані верхи скуповують собі лазурні береги в тій же Італії за рахунок нащадків жертв Соловків, Магаданів та сотень інших катівень…Невже лише цей урок безмежної терплячості до зла винесли в Україні із власного кривавого минулого? Тоді правий історик, котрий сказав: «Народ, полишений почуття організованого самозахисту, приречений…».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG