Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:09

Перефразувавши анекдот, можна стверджувати: Нобелівська премія для письменників – це як скрипка Страдіварі для скрипалів чи маузер товариша Дзержинського для чекістів


Перефразувавши анекдот, можна стверджувати: Нобелівська премія для письменників – це як скрипка Страдіварі для скрипалів чи маузер товариша Дзержинського для чекістів

Київ, 18 жовтня 2001 - Це найвища відзнака письменницької праці, уособлена не лише визнанням і славою, а й чеком на кругленьку сумму в мільйон доларів. Щоправда, Томас Еліот стверджував: будь-яка премія для митця рівнозначна похоронам за життя. Але, попри такий похмурий афоризм великого англо-американця, “нобелівка” залишається мрією тисяч і тисяч “інженерів людських душ” з усього світу. Звісно, для більшості – недосяжною.

Мріють про премію імені пана Нобеля і в Україні. Тим більше, що жоден з українських майстрів пера поки що так і не був удостоєний високого звання лауреата. Зі скрушними зітханнями – мовляв, були б і ми, Химко, люди, якби не зла доля та підступні воріженьки, - згадуються імена Винниченка, Самчука, Багряного, які, буцімто, реально претендували на найвищу нагороду. Не знаю, може це й справді так. Особисто мені видається більш слушною думка про те, що найпотенційнішим українським нобеліантом в ХХ-му сторіччі був Василь Стус, постать, в котрій поєднався і неперебутній талант, і доля – трагічна й висока водночас. Але, як відомо, Стусові судився не фрак на урочистостях в Стокгольмі, а зеківська куфайка і могила на табірному цвинтарі в Кучино. Розмови ж про Нобелівську премію для українського автора тривають...

Особливо посилились вони за останні часи, в період Незалежності. Йдеться про те, що присудження премії стало б своєрідним міжнародним визнанням української літератури, якого вона не мала і не могла мати за часів бездержавності. Премії ж на кшталт імені Миколи Островського в світі не котуються. Отож, “доколє?” Натерпілись, мовляв, давай премію. Вже й кандидати є. Колишній голова спілки письменників Юрій Мушкетик висунув на здобуття “нобелівки” Ліну Костенко, яка, втім, з обуренням відкинула спілчанську ініціативу. Високочолі критики накручують кола довкруж інших імен: Валерій Шевчук, Ігор Калинець, Микола Вінграновський. Як “потенційні кандидати”, згадуються Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Євген Пашковський. А один молодий “львівшький” поет власноруч надіслав листа до нобелівського комітету з проханням повідомити умови висунення на премію. Кажуть, комітет відповів...

А ще кажуть, що Нобелівська премія давно перестала визначати справжню якість літературного твору, більше віддзеркалюючи політичну та інші кон”юнктури. Та й таке сказати – ну не мав Тичина премії від Нобеля, але що від того змінилося: навіть попри вірнопіддані “трактори”, котрі “дир-дир-дир” і “партію”, котра “веде”, він залишається одним з провідних, космічних поетів минулого сторіччя.

Тож крім дозвільних розмов про нобеліантство, котре забарилося, непогано було б організувати повноцінні переклади на провідні іноземні мови кращих здобутків сучасного українського “красного слова”. Та й з книговиданням “порішати” питання з книго розповсюдженням. Багато з чим...

А “нобель” прийде. Або не прийде. Бо говорять ще й так: коли гора не йде до Магомета, значить той Магомет горі поки що не дуже потрібний...

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG