Київ, 18 жовтня 2001 - Інформаційні, комп’ютерні технології, і зокрема Інтернет, відчинили двері до небачених досі можливостей для обміну інформацією і висловлювання думок. В тім, поряд із величезними вигодами, вони також несуть і багато загроз. Ці досягнення прогресу, як і усі попередні, використовуються не лише для добра, а й у злочинних цілях. Законодавство зарубіжних країн, перш за все тих, у яких інформаційні технології досягли високого розвитку, вибудовують супроти цього відповідні перепони. Національне законодавство України також намагається не відставати.
Звичайно, розвиток національного законодавства щодо інформаційних технологій й надалі орієнтуватиметься на законодавство європейське, котре також удосконалюється.
Нові (інформаційні) комп’ютерні технології породжують і нові злочини. Проблема боротьби з ними стоїть надзвичайно гостро перед багатьма державами. Причому настільки, що Рада Європи на початку 90-х років вже ухвалила декілька рекомендацій, скерованих на боротьбу з ними. Отже, що таке комп’ютерний злочин? Це - поведінка, яка потенційно шкідлива і має стосунок до пристроїв, пов’язаних із комп’ютерами з точки зору зберігання передачі і обробки даних.
Від часу ухвалення рекомендацій Ради Європи щодо боротьби із комп’ютерними(інформаційними технологіями) минуло більше 10 років, майже епоха у розвитку інформаційних технологій, тому назріла нагальна потреба в оновленні Європейського законодавства, нових підходів до проблеми. Регулятивним документом для кримінального переслідування злочинів у сфері телекомунікацій, зокрема в Інтернеті, на думку правників –міжнародників, повинна стати Конвенція Ради Європи з електронної злочинності, розробка котрої завершується .
Поряд із визначенням мінімальних стандартів стосовно складу злочину Конвенція містить специфічні процедурні питання щодо проведення слідчих дій, пов’язаних із доступом до комп’ютерних систем та збиранням даних у міжнародній мережі. Передбачається розробка важливих правил співпраці з країнами не членами Ради Європи. І це питання, на думку багатьох експертів буде чи не найважчим. Поки що інформаційне суспільство надто далеке від готовності до загальносвітового консенсусу з цих питань. Адже традиції, християнського, ісламського, будистського та інших релігійних, культурних і суспільних світів у багатьох сферах є не лише різними, а часто антагоністичними. Не всі держави можуть погодитися на обмеження стосовно меж свободи висловлювання думки, але її межі у надзвичайних ситуаціях все-таки можуть бути встановлені.
Зважаючи на традиційну заангажованість української преси від різних фінансово-політичних груп, а також на недосконалість національного законодавства, що стосується комп’ютерних технологій, відносною свободою втішається українська преса електронна. Не виключено, що під шумок боротьби із електронними злочинами, її також можуть дещо обмежити. В тім, це вже тема іншої розмови.
Звичайно, розвиток національного законодавства щодо інформаційних технологій й надалі орієнтуватиметься на законодавство європейське, котре також удосконалюється.
Нові (інформаційні) комп’ютерні технології породжують і нові злочини. Проблема боротьби з ними стоїть надзвичайно гостро перед багатьма державами. Причому настільки, що Рада Європи на початку 90-х років вже ухвалила декілька рекомендацій, скерованих на боротьбу з ними. Отже, що таке комп’ютерний злочин? Це - поведінка, яка потенційно шкідлива і має стосунок до пристроїв, пов’язаних із комп’ютерами з точки зору зберігання передачі і обробки даних.
Від часу ухвалення рекомендацій Ради Європи щодо боротьби із комп’ютерними(інформаційними технологіями) минуло більше 10 років, майже епоха у розвитку інформаційних технологій, тому назріла нагальна потреба в оновленні Європейського законодавства, нових підходів до проблеми. Регулятивним документом для кримінального переслідування злочинів у сфері телекомунікацій, зокрема в Інтернеті, на думку правників –міжнародників, повинна стати Конвенція Ради Європи з електронної злочинності, розробка котрої завершується .
Поряд із визначенням мінімальних стандартів стосовно складу злочину Конвенція містить специфічні процедурні питання щодо проведення слідчих дій, пов’язаних із доступом до комп’ютерних систем та збиранням даних у міжнародній мережі. Передбачається розробка важливих правил співпраці з країнами не членами Ради Європи. І це питання, на думку багатьох експертів буде чи не найважчим. Поки що інформаційне суспільство надто далеке від готовності до загальносвітового консенсусу з цих питань. Адже традиції, християнського, ісламського, будистського та інших релігійних, культурних і суспільних світів у багатьох сферах є не лише різними, а часто антагоністичними. Не всі держави можуть погодитися на обмеження стосовно меж свободи висловлювання думки, але її межі у надзвичайних ситуаціях все-таки можуть бути встановлені.
Зважаючи на традиційну заангажованість української преси від різних фінансово-політичних груп, а також на недосконалість національного законодавства, що стосується комп’ютерних технологій, відносною свободою втішається українська преса електронна. Не виключено, що під шумок боротьби із електронними злочинами, її також можуть дещо обмежити. В тім, це вже тема іншої розмови.
