Прага, 23 жовтня 2001 – Сьогоднішні школярі в Україні навряд чи знають значення прислів’я «Оце тобі, бабусю, Юр’їв день» але колишні учні радянських шкіл добре знають з історії СРСР, що згадане прислів’я пов’язане із забороною переходів селян від феодала до феодала і остаточним закріпаченням селянства в Московії кінця ХУІ століття, а це кріпацтво потім, після ліквідації Катериною Другою в 1775 році Запорізької Січі, було поширене і в Україні. Подібно, за радянських часів тоталітарний режим Кремля запровадив свої заборони у пресуванні громадян, ввівши інститут обов’язкової прописки за місцем проживання особи.
Одне з останніх удосконалень в обмеженні пересування громадян в Україні було введене на основі ухвали уряду СРСР від 28 серпня 1974 року. Хоча прописка і паспортний режим існували, з деякими перервами пов’язаними з війною, вже у перші роки радянської влади. А початок сімдесятих я пам’ятаю добре, бо мусів вишукувати можливість отримати паспорт після закінчення сільської школи. А це було дуже не просто. З нестачею робочої сили в колгоспах і після масових втеч сільської молоді , насильно забраної органами внутрішніх справ на роботи в шахти Донбасу, влада ввела низку нових обмежень на прописку і на видачу паспортів у сільській місцевості. Голова колгоспу кинув мені паспорт на стіл у конторі лише після солідної, з круглою гербовою печатко, довідки з університету, де я склав вступні іспити. А потім були процедури прописки в гуртожитку, а після вигнання з нього, на приватній квартирі і це робилося прискіпливо, бо навчався я в прикордоній зоні, де прописка громадян була обмежена. Від горезвісного фіолетового штампика у паспорті російською «пропісан» залежала, та й сьогодні також пов’язана, доля людини: без цього квадратика не можна було стати в чергу на житло, не можна було купити помешкання в конкретній місцевості, не кажучи вже про право пересування країною. До нині не скасовані статті кримінального кодексу, де вказана міра покарання за порушення правил прописки.
Спробуєте сьогодні, навіть у Києві, купити житло, а потім прописатися- скільки нервів і часу у вас це забере, а за оперативну прописку в столиці певні особи беруть кругленьку суму у доларах, бо без цього клятого терміну в паспорті ви не людина, з вами не захочуть розмовляти ні в абонентно-телефонній службі, ні у відділі соціального забезпечення, не кажу вже про міліцію, де й існує штатно чисельний відділ з прописки і виписки громадян. У зв’язку з пропискою ви можете на деякий час перестати існувати для держави. Наприклад, в одному місці виписалися, а у другому ще не встигли прописатися, це ж не так просто, якщо ви бачили кільканадцять пунктів довідок про прописку й виписку. Такій людині хоч ґвалт кричи до тих чи інших бюрократів з держустанов, вони й слухати не хочуть про те, що вам потрібна та чи інша бомага, а тим більше компенсація; і кажуть штамповано: «без прописки нє положено». Вас у цей, від «випісан» до «пропісан», час немає на світі і стражі порядку можуть таку людину тримати під арештом та ще й знущатися фізично: «для вияснєнія лічності», так би мовити.
На зорі незалежності з’явилася надія на скасування цієї тоталітарно-кріпосницької системи обмеження свободи просування громадян але не тут-то було. Пам’ятаю, як нещодавно поневірявся із закордонним паспортом, який також майже неможливо отримати без клятої прописки, а мій шкільний товариш згадав мені при цьому, пам’ятаєш «Оце тобі, бабусю, Юр’їв день!» Немов би вже й демократія але з гачком - «нє положено».
Одне з останніх удосконалень в обмеженні пересування громадян в Україні було введене на основі ухвали уряду СРСР від 28 серпня 1974 року. Хоча прописка і паспортний режим існували, з деякими перервами пов’язаними з війною, вже у перші роки радянської влади. А початок сімдесятих я пам’ятаю добре, бо мусів вишукувати можливість отримати паспорт після закінчення сільської школи. А це було дуже не просто. З нестачею робочої сили в колгоспах і після масових втеч сільської молоді , насильно забраної органами внутрішніх справ на роботи в шахти Донбасу, влада ввела низку нових обмежень на прописку і на видачу паспортів у сільській місцевості. Голова колгоспу кинув мені паспорт на стіл у конторі лише після солідної, з круглою гербовою печатко, довідки з університету, де я склав вступні іспити. А потім були процедури прописки в гуртожитку, а після вигнання з нього, на приватній квартирі і це робилося прискіпливо, бо навчався я в прикордоній зоні, де прописка громадян була обмежена. Від горезвісного фіолетового штампика у паспорті російською «пропісан» залежала, та й сьогодні також пов’язана, доля людини: без цього квадратика не можна було стати в чергу на житло, не можна було купити помешкання в конкретній місцевості, не кажучи вже про право пересування країною. До нині не скасовані статті кримінального кодексу, де вказана міра покарання за порушення правил прописки.
Спробуєте сьогодні, навіть у Києві, купити житло, а потім прописатися- скільки нервів і часу у вас це забере, а за оперативну прописку в столиці певні особи беруть кругленьку суму у доларах, бо без цього клятого терміну в паспорті ви не людина, з вами не захочуть розмовляти ні в абонентно-телефонній службі, ні у відділі соціального забезпечення, не кажу вже про міліцію, де й існує штатно чисельний відділ з прописки і виписки громадян. У зв’язку з пропискою ви можете на деякий час перестати існувати для держави. Наприклад, в одному місці виписалися, а у другому ще не встигли прописатися, це ж не так просто, якщо ви бачили кільканадцять пунктів довідок про прописку й виписку. Такій людині хоч ґвалт кричи до тих чи інших бюрократів з держустанов, вони й слухати не хочуть про те, що вам потрібна та чи інша бомага, а тим більше компенсація; і кажуть штамповано: «без прописки нє положено». Вас у цей, від «випісан» до «пропісан», час немає на світі і стражі порядку можуть таку людину тримати під арештом та ще й знущатися фізично: «для вияснєнія лічності», так би мовити.
На зорі незалежності з’явилася надія на скасування цієї тоталітарно-кріпосницької системи обмеження свободи просування громадян але не тут-то було. Пам’ятаю, як нещодавно поневірявся із закордонним паспортом, який також майже неможливо отримати без клятої прописки, а мій шкільний товариш згадав мені при цьому, пам’ятаєш «Оце тобі, бабусю, Юр’їв день!» Немов би вже й демократія але з гачком - «нє положено».
