Київ, 25 жовтня 2001 - Користування Інтернетом спочатку справляє враження справді безмежних можливостей доступу до будь-якої інформації. І тільки згодом виявляються засадничі обмеження Системи, відтворювані у ній за будь-яких умов.
Мандрівки Світовим Павутинням не тільки приносять втіху від знайдення потрібної інформації, а і виявляють межі його технічних можливостей та професійної компетентності його творців. Українські портали без української мови; каталоги бібліотек без текстів самих творів. Сайти, не оновлювані роками; сервери, що відсилають на давно закриті сайти. Пошукові системи, які на запит, приміром, про письменника та художника Бруно Шульца пропонують роздільні посилання – на ім’я та на прізвище, а на додаток – ще і пошук товарів та анекдотів за цими словами.
Окрема тема – фільтри на ключові слова, що, як радянські цензори, нездатні відрізнити еротику від порнографії. Ба більше: набираєте, приміром, адресу сайту з біографією українського дисидента, а фільтр його блокує за категорією «секс». Звичайно, сексу в Інтернеті, як в Радянському Союзі, не повинно бути. Але цнотливі посмішки дівчат на екрані монітора чомусь видаються меншою загрозою для суспільної моралі, ніж приступні навіть дитині сайти російських націонал-соціалістів чи націонал-більшовиків. Або сайти ліберальних московських інституцій, на яких тавруються підступні спроби зіпсувати копітку працю російських військових з оволодіння південними морями.
Оскільки більшість сайтів призначені саме для масового користувача, парадоксальне визначення Інтернету як засобу ґлобалізації для пролетаріату виглядає близьким до істини. Але віртуальний серфінґ унаочнює не лише віддзеркалення у Світовому Павутинні стереотипів масової свідомості та світоглядних упереджень його розробників, технічні обмеження системи чи фахову недосвідченість веб-майстрів. Як витвір людського розуму Мережа – за визначенням, – ніколи не досягне досконалості свого творця, натомість завжди нестиме усі його вади. Подібно до того, як у самої людини інколи замість Галатеї виходить Поліграф Поліграфович Шариков.
Мандрівки Світовим Павутинням не тільки приносять втіху від знайдення потрібної інформації, а і виявляють межі його технічних можливостей та професійної компетентності його творців. Українські портали без української мови; каталоги бібліотек без текстів самих творів. Сайти, не оновлювані роками; сервери, що відсилають на давно закриті сайти. Пошукові системи, які на запит, приміром, про письменника та художника Бруно Шульца пропонують роздільні посилання – на ім’я та на прізвище, а на додаток – ще і пошук товарів та анекдотів за цими словами.
Окрема тема – фільтри на ключові слова, що, як радянські цензори, нездатні відрізнити еротику від порнографії. Ба більше: набираєте, приміром, адресу сайту з біографією українського дисидента, а фільтр його блокує за категорією «секс». Звичайно, сексу в Інтернеті, як в Радянському Союзі, не повинно бути. Але цнотливі посмішки дівчат на екрані монітора чомусь видаються меншою загрозою для суспільної моралі, ніж приступні навіть дитині сайти російських націонал-соціалістів чи націонал-більшовиків. Або сайти ліберальних московських інституцій, на яких тавруються підступні спроби зіпсувати копітку працю російських військових з оволодіння південними морями.
Оскільки більшість сайтів призначені саме для масового користувача, парадоксальне визначення Інтернету як засобу ґлобалізації для пролетаріату виглядає близьким до істини. Але віртуальний серфінґ унаочнює не лише віддзеркалення у Світовому Павутинні стереотипів масової свідомості та світоглядних упереджень його розробників, технічні обмеження системи чи фахову недосвідченість веб-майстрів. Як витвір людського розуму Мережа – за визначенням, – ніколи не досягне досконалості свого творця, натомість завжди нестиме усі його вади. Подібно до того, як у самої людини інколи замість Галатеї виходить Поліграф Поліграфович Шариков.
