Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:38

Українська жінка за кордоном


Українська жінка за кордоном

Івано-Франківськ, 29 жовтня 2001 - Це явище нікого не дивує. В Західній Україні виїзд жінок на так звані заробітки став масовим явищем. Мало яка з родин на Галичині може похвалитися тим, що всі дорослі працюють у рідній державі. І все ж заробітчанами переважно залишаються жінки. Зчаста такі поїздки приводять не лише до драматичних, але й трагічних наслідків.

На Івано-Франківщині упродовж останніх років не минає і тижня, щоб місцева преса не надрукувала чергового матеріалу про перебування галичан за кордоном: аналітичні статті журналістів, розпачливі сповіді жінок та чоловіків, повідомлення про черговУ смерть у чужім краю. Здебільшого ж розповіді все ж таки ведуться про долю жінок. Саме на їхню працю, переважно як прислугу, існує попит у сусідніх європейських країнах. Чоловіків, як правило, приймають лише за будівельними спеціальностями. Ринок цей швидко наповнюється. Отож і особливої пропозиції на вітчизняну чоловічу робочу силу за кордоном не існує. Рахунок емігрантів в пошуках роботи на Галичині вже пішов на сотні тисяч. Відвідавши минулого тижня польське місто Жешув, я зустрів цІлу колонію українців на місцевому ринку. Лише одне з сіл Івано-Франківщини в Коломийському районі булО представлено в цьому польському місті ста п’ятдесятьма працівниками. Понад сотня з них – жінки. Жінки працюють за кордоном упродовж років. Про те, як виглядають їхні мами, забувають діти. Вони забувають їхні обличчя, їхній голос. Вістки від мам передає час од часу лише вестерн-юніон у вигляді американських доларів. Спершу я планував узяти інтерв’ю у когось з тих чоловіків, чиї дружини, сестри або ж матері працюють за кордоном. Але подумав, що це буде своєрідним парадоксом, якщо моя рідна старша сестра вже 4 роки працює в Греції. А відповідно двоюрідна спершу працювала 3 роки в Туреччині, а вже понад 5 років також у Греції. Їхні долі майже однакові. Чоловіки практично втратили роботу і відвідують її лише за звичкою. Переконати їх щось змінити у своєму житті неможливо. Моя сестра Дарка – вчитель за професією. Вона все життя викладала в школі. Зрозумівши, що в родині можна сподіватися лише на себе, вона несподівано, принаймні для всіх близьких, поїхала до Греції. Про те, як починалось її життя на чужій землі, вона сказала, що не розповість ніколи й нікому. Не знаю, що під цим розуміти. Перший рік вона працювала і практично не виходила за межі подвір’я господарів. З одного боку – щоб не спіймала поліція і не депортувала. З іншого боку, вона практично не розуміла жодного слова грецькою. Я розмовляла лише з собакою, розказувала вона під час свого першого приїзду додому. Але ж наскільки наші жінки талановиті. Після трьох років життя в Греції, прислуговуючси старим та немічним жінкам і чоловікам, виконуючи всю можливу роботу в будинку, вона вивчила мову, навчилась читати і писати. Врешті вона знайшла роботу у старої самотньої жінки, колишнього адвоката і навіть заприятелювала з нею. По трьох роках перебування в Греції цьогорічного Різдва вона врешті вперше приїхала додому. З Греції їй телефонували практично щодня: «Повертайся». Самотня жінка кликала її до себе. Вона запропонувала і свєму чоловікові поїхати до Греції, але він відмовився і продовжує відвідувати свій завод, який уже практично не працює. Сестра ж повернулась до Греції. У кожному із сіл та містечок Галичини таких історій тисячі. У деяких з них жінок залишилось настільки мало, що чоловіки фактично стали мамами. От тільки п’ють вони не так, як жінки. А ніби заливають своє горе оковитою, якщо насправді воно є таким. Я не знаю, коли моя сестра повернеться додому. За нею сумують старенькі батьки, за нею сумую я. Я не можу збагнути, чому чоловіки в цій державі не можуть відстояти долі своїх жінок. Багато з них так і ніколи не повертається з чужих країв. Дехто виходить там заміж. Дехто не хоче повертатись. Хтось гине, а хтось просто зникає, розчинившись у чужому бутті. Якщо говорити про те, що нинішня доля значної частини жінок Західної України – це трагедія, це, без перебільшення, не сказати нічого. Їхня доля у руках численних турагентств, або як їх ще називають, агентств з работоргівлі, що ледве не щодня вивозять живий товар, який слухняно і приречено шикується для того, щоб завантажитись в автобуси з іноземними номерами.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG