Київ, 30 жовтня 2001 - Факт завжди голий, навіть якщо одягнути його за останньою модою. Запевняє Єжи Лєц на сторінках однієї з бібіліотек порталу Бігмір нет. Версія факту, як «вєщі упрямой» тішить лаконізмом та відсутністю, десь так на вічність, самого автора визначення. Ще більше оптимізму чаїть інформація про стосемилітню великобританку Джанет Торп, яка нещодавно закінчила курси опанування Інтернетом. Гаряче серце, світла голова та відсутність холестерину зробили її практично найстарішим користувачем «павутини». Тепер бабця може не виходячи з дому відвідувати віртуальну церкву Брюса Томсона, який нещодавно відкрив святий сайт 777live.com. Найближчим часом сайт запровадить прямі трансляції недільних служб та молитов у форматі потокового відео. В Україні, тим часом, політичні дядки докладають нелюдських зусиль, аби й без того недолугу незалежність зробити ще примарнішою. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
“Кореспондент-нет” повідомляє, що блок “Наша Україна” та КПУ тримають лідерство серед українських партій. Навіть сталася несподіванка. Результати опитування, проведені фірмою “Соціс” та фондом “Демократичні ініціативи” підводять до висновку: якби вибори до Верховної Ради відбувалися тепер, за “Нашу Україну” проголосував би двадцять один відсоток, а за КПУ – тільки двадцять. Якщо так і далі буде, парламенту загрожуватиме двопартійна система. Тим часом “вітчизняна надія” Віктор Ющенко подав до суду на “Файнейшенл таймз”. Про це пише “Українська правда”, посилаючись на “поінформоване та абсолютно адекватне джерело”. Причиною позову стала стаття півторарічної давності з доволі плутаною назвою: ”Америка бачить Москву з Києва”. Чому саме тепер вкипіло судитися? Що це, обурення чи передвиборчий прийомчик – про це розмірковують автори статті.
Російська “Нєзавісімая газета” публікує інтерв”ю голови Ради Національної Безпеки та Оборони Євгена Марчука. “Україна в оточенні ворогів”. Назву, мабуть, придумали журналісти. Однак йдеться в ньому про інше – нові світові реалії та необхідність відповідних змін у зовнішньому курсі України. Мається на увазі правовий та мілітарний аспекти. На думку Марчука, світ поставлено перед вибором: вирішувати численні організаційні міжнародно-правові проблеми у боротьбі з тероризмом, або ж чекати хаосу та політико-економічної нестабільності регіонів планети. “У нас, - зазначив Євген Марчук, - є політики, які не розуміють, що сталося одинадцятого вересня”. Так мислить секретар Ради національної безпеки та оборони.
Світ, тим часом вимацує нас крізь свої окуляри. “Форум Ю-Ей” передруковує рецензію з “Нейшенл Інтерест” на книгу Ендрю Уілсона “Українці: несподівана нація.”. Уілсон відзначає, що серед усіх слабких та напівнезалежних країн, що утворилися після розпаду СРСР, Україна стала найбільш вагомою і водночас – найбільш розчарувала. А ще Україна є найпроблемнішою. Останні десять років, окрім порожньої пихи можновладців та марнотратства нічого не принесли. Українці, пише автор, порівнюють своїх лідерів з продажними лідерами Конго.
Тим не менше, в сенсі проблемності ми не чемпіони. “Зе Індепендент”у своїх публікаціях вказував на російське авторство “сибірки”. Штами розробляли в секретних радянських лабораторіях, і саме в Росії соколи Бін Ладена кілька років тому спробували прикупити зарази. Нині цю версію спростовано. Побутує підозра, що спори американського походження. Може неонацисти. Антиглобалісти... ітд.
Казахстанський опозиційний сайт “Євразія” повідомляє про банківські операції з грошима Бін Ладена, прокручені в Алма-Атинських банках.
А молдовські Інтернет-медія в один голос покладають надію на Україну в справі розв”язання застарілого конфлікту з Придністров”ям, яке, хоч і спокійне, але поки що, і не дуже дослухається до кишинівських вказівок.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Від часу створення людини усі вдосконалення в її конструкції обмежуються протезами. - Запевняє нас Єжи Лєц. Якоюсь мірою сентенція майстра стосується виборчих процесів, які дедалі більше тяжіють до професіоналізації. Виборець керується не стільки ідейними переконаннями, скільки підказками політтехнологів. На жаль дедалі частіше український політикум потрапляє у залежність від російського чорного піару. Андрій Дуда. Політика на сайтах павутини.
Сайт aif.yaroslavl.ru класифікує чорні політтехнології на побутові, адміністративні та піарівські. Їх арсенал, різноманітний: нічні дзвінки виборцям, роздача продуктових наборів низької якості від імені конкурентів, безкоштовні обіди з мухами, звернення сексуальних меншин на підтримку конкуруючої сторони.
Особливу увагу “чорні технологи” виявляють до слабкостей людських. На сайті www.indem.ru йдеться про цікавий хід “піарщиків” у формуванні позитивного іміджу В.Путіна на президентських виборах 2000 року. Так, у Республіці Комі в місцевому додатку до “Комсомольської правди” було розміщено астрологічний прогноз, за яким після обрання Путін стосовно Чечні буде поводити себе “акуратно”, ну а суперники, відповідно, тільки погіршать військово-політичну ситуацію. В Україні ми можливо ще не раз побачимо подібний чорний PR. У нас вистачає Глоб, екстрасенсів і ворожок.
Наведений варіант чорних технологій розраховано на низький рівень поінформованості електорату. Феноменальний ефект на минулих парламентських виборах в Росії мало нейролінгвістичне програмування. Як повідомляється на сайті www.luzhkov-otechestvo.ru за результатами дослідження групи “Управління PR” у 1999 році, близько третини виборців змінили своє ставлення до Ю.Лужкова, Є.Примакова та блоку "Отєчєство – вся Росія" у гірший бік під впливом передач Сергія Доренка. Його технології оперували методом "повтору негативу", наклеювання ярликів тощо.
Звичайно, найвишуканішими є способи, які застосовуються на мажоритарках, зокрема відомий і дуже ефективний прийом з “двійниками”. Це коли кандидатами в депутати реєструють однофамільців кокурента. На веб-сторінці meteor.narod.ru/ розповідають, що у Російських виборчих кампаніях клонування сягало 4-5 однофамільців. Цей абсолютно законний “чорний” прийом на українських виборах-2002 року можливо теж буде популярним. Тим більше, що у нас ще свіжа пам’ять про 221-й зачарований округ.
Команди можуть працювати і на зрив виборів, якщо це вигідно певному кандидату. Так, на виборах у Нижньому Новгороді перед днем голосування було розклеєно листівки ніби-то від імені обласного управління внутрішніх справ, де виборцям не радили брати на виборчі дільниці дітей, повідомляє http://tema.ntv.ru/
Російські політтехнологи активно наповнюють український ринок подібними послугами. Є інформація, що вже кілька російських команд працюють з політичними групами та окремими українськими політиками на предмет майбутніх виборчих стратегій. Очевидно можна повірити прогнозу, що ця виборча кампанія буде чи не найбруднішою в новітній вітчизняній історії.
Андрій Дуда в “Інтернет-майдан”
Чи мають право людожери говорити від імені спожитих ними людей? Запитує Єжи Лєц, маючи на увазі безумовно екстремальні ситуації в житті людини. На щастя, а може й на жаль, ця, дещо гастрономічна форма радикалізму відійшла у світле минуле. Майбутнє, стрімко увірвавшись в будні маленької людини присмачує їх віртуальними спеціями. В тому числі й радикальними гормонами революційного романтизму та безумної відваги Інтернет-сновидінь. Виявляється всі ми “Рембо”! Варто тільки клапнути мишею. В потрібному місці. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Цікава все-таки штука комп”ютер: в потрібному місці клапнув мишею, і вже відчуваєш себе як не Рахмєтовим, то Камо. Та й як інакше, коли з монітора на тебе дихають полум”ям революції сайти численних радикальних формацій. На жаль чи на щастя, серед них не вдалося розшукати щось вітчизняне – українські радикали зайвий раз підтверджують віртуальну форму свого існування. Навіть УНА-УНСО не має власного сайту, не говорячи вже про всілякі ДСУ, ОУН в Україні та інші помоховілі абревіатури, що звучать як напівзабута байка.
В північно-східних сусідів градус революційності значно вищий. Про Націонал-більшовицьку партію Росії ми вже згадували минулого разу. Для “лимонівців” зараз настали важкі часи. Лідер, він же вождь, він же Едічка сидить в спецізоляторі ФСБ і збирається писати власну “Майн Кампф”. Схоже, він до цього дозріває. Принаймні, він уже не дисидент і антирадянщик, а “красний лімон”, про що й стверджує в однойменнім есе головний редактор газети “День” – органа російської опозиції Алєксандр Проханов. Але, як то кажуть росіяни, “свято мєсто пусто нє биваєт” – і революційний стяг, що був випав з витонченої руки естета-Едьки, підхоплює така собі Нова Революційна Альтернатива. Віртуальний фан-клуб НРА, наче бомба порохом, нашпигований всілякими екстремістськими заявами. Наприклад, повідомленням про майбутню організацію вбивства мера Москви Лужкова, а також закликами мочить – цитую- “товстомордих капіталістів”. Бойові групи нової революційної альтернативи беруть на себе відповідальність за деякі акці... Стоп-стоп, щось не те... Випадково натиснув мишею і з-під бомби на помаранчевому тлі – емблеми НРА,- проступила синя, наче погон “гебіста” заставка сайту ФСБ Росії. Симптоматичне сусідство... А офіційні повідомлення прес-служби ФСБ досить цікаві і присвячені, в основному, спец-опреаціям проти тих же радикалів, що змінили клавіші комп”ютера на винахід громадянина Калашникова... Але про це вже ми розкажемо іншим разом.
Павло ВОЛЬВАЧ, для “Інтернет-МАЙДАНУ”, Київ
Головний кібер-борець зі світовим екстремізмом, так і хочеться сказати, Бен Ладенством, німецький хакер-мільйонер Кім Шмітц, не так давно пропонував десять мільйонів доларів успішному полювальнику за “терористом номер один”. Нині хлопець на грані банкрутства. Банк, який провадить справи Шмітца сумнівається, що грошей мільйонера вистачить на покриття поточних боргів. Шмітц уникає інтерв’ю та коментарів. Хакер, який зламав персональний сайт невдахи, зобразив колегу у вигляді рожевого кролика. Такий собі варіант електронного тероризму. Випадок один з десятків тисяч. Проблема достатньо серйозна. Рада Європи вперше у своїй історії ухвалила рішення на захист віртуального простору. Про те, як розвиватимуться події в Інтернеті та хакерському середовищі розповідає Богдана Костюк.
Отже, сталося – цивілізація, що створила INTERNET, сподівається налагодити контроль над життям цієї “дитини”, яка все більше нагадує монстра. Білл Гейт, спостерігаючи за трасерами бомб над Афганістаном, замислено промурмотів кореспондентові CNN: “Уявляєте, що буде, якщо фундаменталісти дадуть відповідь віртуальними бомбами?!”. Віртуальні бомби – це вже “дитина” “дитини” – творіння INTERNET-у, улюблена іграшка тисяч хакерів, особливо підліткового віку. У цьому віці – згадаймо себе – хотілось би заволодіти світом... Хакерам вдається заволодіти світом віртуальним, перешкоджаючи роботі агентств національної безпеки, спецслужб і збройних сил різних країн – а сучасні технології дозволяють брати під контроль, серед іншого, пульти управління космічними супутниками, включно із тими, що належать джо системи протиракетної оборони США.
Європейська спільнота, налякана розгортанням міжнародного тероризму і постійними “хакерськими атаками” на сайти своїх власних установ, вирішила якщо не припинити, то принаймні загальмувати дії INTERNET – розбійників. Але полегшено зітхати – рано: навряд чи ухвалення тих чи інших правових актів перешкодить людям, які більшу частину свого життя проводять у віртуальному просторі. Тим більше що INTERNET – це глобальна мережа, яка, на відміну від риболовної сітки, має слабкі зв”язки між окремими елементами, а найчастіше зв”язки відсутні узагалі. Адже “павутиння” зліплене з окремих секцій та елементів, інформаційне навантаження яких залежить від смаків і технічного рівня власника, чи то автора веб-сайта. INTERNET виробив свої власні закони, не завжди зрозумілі пересічним користувачам – то чи не чекає на усіх нас своєрідна війна між законодавствами реального і віртуального світів? Війна, у порівнянні з якою усі попередні індустріальні, науково-технологічні та інформаційні війни схожі на іграшку у руках хакера – початківця.
Зробимо елітарність загальним надбанням. Каже Єжи Лєц, напевно, маючи на увазі “Світову павутину”. Таке собі прозирання психології майбутнього користувача. Тим не менше, безмежні можливості цього умовного простору є не такими вже й безмежними. Про деякі засадничі недолугості системи розповідає мій колега Віталій Пономарьов.
Мандрівки Світовим Павутинням не тільки приносять втіху від знайдення потрібної інформації, а і виявляють межі його технічних можливостей та професійної компетентності його творців. Українські портали без української мови; каталоги бібліотек без текстів самих творів. Сайти, не оновлювані роками; сервери, що відсилають на давно закриті сайти. Пошукові системи, які на запит, приміром, про письменника та художника Бруно Шульца пропонують роздільні посилання – на ім’я та на прізвище, а на додаток – ще і пошук товарів та анекдотів за цими словами.
Окрема тема – фільтри на ключові слова, що, як радянські цензори, нездатні відрізнити еротику від порнографії. Ба більше: набираєте, приміром, адресу сайту з біографією українського дисидента, а фільтр його блокує за категорією «секс». Звичайно, сексу в Інтернеті, як в Радянському Союзі, не повинно бути. Але цнотливі посмішки дівчат на екрані монітора чомусь видаються меншою загрозою для суспільної моралі, ніж приступні навіть дитині сайти російських націонал-соціалістів чи націонал-більшовиків. Або сайти ліберальних московських інституцій, на яких тавруються підступні спроби зіпсувати копітку працю російських військових з оволодіння південними морями.
Оскільки більшість сайтів призначені саме для масового користувача, парадоксальне визначення Інтернету як засобу ґлобалізації для пролетаріату виглядає близьким до істини. Але віртуальний серфінґ унаочнює не лише віддзеркалення у Світовому Павутинні стереотипів масової свідомості та світоглядних упереджень його розробників, технічні обмеження системи чи фахову недосвідченість веб-майстрів. Як витвір людського розуму Мережа – за визначенням, – ніколи не досягне досконалості свого творця, натомість завжди нестиме усі його вади. Подібно до того, як у самої людини інколи замість Галатеї виходить Поліграф Поліграфович Шариков.
Віталій Пономарьов, радіо «Свобода», Київ.
І на завершення ще одна сентенція від Єжи Лєца. Якщо людожер користується виделкою і ножем – це прогрес? Загадка не для мяких голів. Ну а ключ до відгадки шукай на сайті Кореспондент нет. Українські жартівники, - повідомляє він, - не на жарт розгулялися. Під цю пору маємо вже 111 листів з порошковими речовинами навсебіч розіслані Укрпоштою. Звідси ще одне запитання від Єжи Лєца: Чи встигає продукція мислення за приростом населення? На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода” Київ.
“Кореспондент-нет” повідомляє, що блок “Наша Україна” та КПУ тримають лідерство серед українських партій. Навіть сталася несподіванка. Результати опитування, проведені фірмою “Соціс” та фондом “Демократичні ініціативи” підводять до висновку: якби вибори до Верховної Ради відбувалися тепер, за “Нашу Україну” проголосував би двадцять один відсоток, а за КПУ – тільки двадцять. Якщо так і далі буде, парламенту загрожуватиме двопартійна система. Тим часом “вітчизняна надія” Віктор Ющенко подав до суду на “Файнейшенл таймз”. Про це пише “Українська правда”, посилаючись на “поінформоване та абсолютно адекватне джерело”. Причиною позову стала стаття півторарічної давності з доволі плутаною назвою: ”Америка бачить Москву з Києва”. Чому саме тепер вкипіло судитися? Що це, обурення чи передвиборчий прийомчик – про це розмірковують автори статті.
Російська “Нєзавісімая газета” публікує інтерв”ю голови Ради Національної Безпеки та Оборони Євгена Марчука. “Україна в оточенні ворогів”. Назву, мабуть, придумали журналісти. Однак йдеться в ньому про інше – нові світові реалії та необхідність відповідних змін у зовнішньому курсі України. Мається на увазі правовий та мілітарний аспекти. На думку Марчука, світ поставлено перед вибором: вирішувати численні організаційні міжнародно-правові проблеми у боротьбі з тероризмом, або ж чекати хаосу та політико-економічної нестабільності регіонів планети. “У нас, - зазначив Євген Марчук, - є політики, які не розуміють, що сталося одинадцятого вересня”. Так мислить секретар Ради національної безпеки та оборони.
Світ, тим часом вимацує нас крізь свої окуляри. “Форум Ю-Ей” передруковує рецензію з “Нейшенл Інтерест” на книгу Ендрю Уілсона “Українці: несподівана нація.”. Уілсон відзначає, що серед усіх слабких та напівнезалежних країн, що утворилися після розпаду СРСР, Україна стала найбільш вагомою і водночас – найбільш розчарувала. А ще Україна є найпроблемнішою. Останні десять років, окрім порожньої пихи можновладців та марнотратства нічого не принесли. Українці, пише автор, порівнюють своїх лідерів з продажними лідерами Конго.
Тим не менше, в сенсі проблемності ми не чемпіони. “Зе Індепендент”у своїх публікаціях вказував на російське авторство “сибірки”. Штами розробляли в секретних радянських лабораторіях, і саме в Росії соколи Бін Ладена кілька років тому спробували прикупити зарази. Нині цю версію спростовано. Побутує підозра, що спори американського походження. Може неонацисти. Антиглобалісти... ітд.
Казахстанський опозиційний сайт “Євразія” повідомляє про банківські операції з грошима Бін Ладена, прокручені в Алма-Атинських банках.
А молдовські Інтернет-медія в один голос покладають надію на Україну в справі розв”язання застарілого конфлікту з Придністров”ям, яке, хоч і спокійне, але поки що, і не дуже дослухається до кишинівських вказівок.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Від часу створення людини усі вдосконалення в її конструкції обмежуються протезами. - Запевняє нас Єжи Лєц. Якоюсь мірою сентенція майстра стосується виборчих процесів, які дедалі більше тяжіють до професіоналізації. Виборець керується не стільки ідейними переконаннями, скільки підказками політтехнологів. На жаль дедалі частіше український політикум потрапляє у залежність від російського чорного піару. Андрій Дуда. Політика на сайтах павутини.
Сайт aif.yaroslavl.ru класифікує чорні політтехнології на побутові, адміністративні та піарівські. Їх арсенал, різноманітний: нічні дзвінки виборцям, роздача продуктових наборів низької якості від імені конкурентів, безкоштовні обіди з мухами, звернення сексуальних меншин на підтримку конкуруючої сторони.
Особливу увагу “чорні технологи” виявляють до слабкостей людських. На сайті www.indem.ru йдеться про цікавий хід “піарщиків” у формуванні позитивного іміджу В.Путіна на президентських виборах 2000 року. Так, у Республіці Комі в місцевому додатку до “Комсомольської правди” було розміщено астрологічний прогноз, за яким після обрання Путін стосовно Чечні буде поводити себе “акуратно”, ну а суперники, відповідно, тільки погіршать військово-політичну ситуацію. В Україні ми можливо ще не раз побачимо подібний чорний PR. У нас вистачає Глоб, екстрасенсів і ворожок.
Наведений варіант чорних технологій розраховано на низький рівень поінформованості електорату. Феноменальний ефект на минулих парламентських виборах в Росії мало нейролінгвістичне програмування. Як повідомляється на сайті www.luzhkov-otechestvo.ru за результатами дослідження групи “Управління PR” у 1999 році, близько третини виборців змінили своє ставлення до Ю.Лужкова, Є.Примакова та блоку "Отєчєство – вся Росія" у гірший бік під впливом передач Сергія Доренка. Його технології оперували методом "повтору негативу", наклеювання ярликів тощо.
Звичайно, найвишуканішими є способи, які застосовуються на мажоритарках, зокрема відомий і дуже ефективний прийом з “двійниками”. Це коли кандидатами в депутати реєструють однофамільців кокурента. На веб-сторінці meteor.narod.ru/ розповідають, що у Російських виборчих кампаніях клонування сягало 4-5 однофамільців. Цей абсолютно законний “чорний” прийом на українських виборах-2002 року можливо теж буде популярним. Тим більше, що у нас ще свіжа пам’ять про 221-й зачарований округ.
Команди можуть працювати і на зрив виборів, якщо це вигідно певному кандидату. Так, на виборах у Нижньому Новгороді перед днем голосування було розклеєно листівки ніби-то від імені обласного управління внутрішніх справ, де виборцям не радили брати на виборчі дільниці дітей, повідомляє http://tema.ntv.ru/
Російські політтехнологи активно наповнюють український ринок подібними послугами. Є інформація, що вже кілька російських команд працюють з політичними групами та окремими українськими політиками на предмет майбутніх виборчих стратегій. Очевидно можна повірити прогнозу, що ця виборча кампанія буде чи не найбруднішою в новітній вітчизняній історії.
Андрій Дуда в “Інтернет-майдан”
Чи мають право людожери говорити від імені спожитих ними людей? Запитує Єжи Лєц, маючи на увазі безумовно екстремальні ситуації в житті людини. На щастя, а може й на жаль, ця, дещо гастрономічна форма радикалізму відійшла у світле минуле. Майбутнє, стрімко увірвавшись в будні маленької людини присмачує їх віртуальними спеціями. В тому числі й радикальними гормонами революційного романтизму та безумної відваги Інтернет-сновидінь. Виявляється всі ми “Рембо”! Варто тільки клапнути мишею. В потрібному місці. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в павутині”.
Цікава все-таки штука комп”ютер: в потрібному місці клапнув мишею, і вже відчуваєш себе як не Рахмєтовим, то Камо. Та й як інакше, коли з монітора на тебе дихають полум”ям революції сайти численних радикальних формацій. На жаль чи на щастя, серед них не вдалося розшукати щось вітчизняне – українські радикали зайвий раз підтверджують віртуальну форму свого існування. Навіть УНА-УНСО не має власного сайту, не говорячи вже про всілякі ДСУ, ОУН в Україні та інші помоховілі абревіатури, що звучать як напівзабута байка.
В північно-східних сусідів градус революційності значно вищий. Про Націонал-більшовицьку партію Росії ми вже згадували минулого разу. Для “лимонівців” зараз настали важкі часи. Лідер, він же вождь, він же Едічка сидить в спецізоляторі ФСБ і збирається писати власну “Майн Кампф”. Схоже, він до цього дозріває. Принаймні, він уже не дисидент і антирадянщик, а “красний лімон”, про що й стверджує в однойменнім есе головний редактор газети “День” – органа російської опозиції Алєксандр Проханов. Але, як то кажуть росіяни, “свято мєсто пусто нє биваєт” – і революційний стяг, що був випав з витонченої руки естета-Едьки, підхоплює така собі Нова Революційна Альтернатива. Віртуальний фан-клуб НРА, наче бомба порохом, нашпигований всілякими екстремістськими заявами. Наприклад, повідомленням про майбутню організацію вбивства мера Москви Лужкова, а також закликами мочить – цитую- “товстомордих капіталістів”. Бойові групи нової революційної альтернативи беруть на себе відповідальність за деякі акці... Стоп-стоп, щось не те... Випадково натиснув мишею і з-під бомби на помаранчевому тлі – емблеми НРА,- проступила синя, наче погон “гебіста” заставка сайту ФСБ Росії. Симптоматичне сусідство... А офіційні повідомлення прес-служби ФСБ досить цікаві і присвячені, в основному, спец-опреаціям проти тих же радикалів, що змінили клавіші комп”ютера на винахід громадянина Калашникова... Але про це вже ми розкажемо іншим разом.
Павло ВОЛЬВАЧ, для “Інтернет-МАЙДАНУ”, Київ
Головний кібер-борець зі світовим екстремізмом, так і хочеться сказати, Бен Ладенством, німецький хакер-мільйонер Кім Шмітц, не так давно пропонував десять мільйонів доларів успішному полювальнику за “терористом номер один”. Нині хлопець на грані банкрутства. Банк, який провадить справи Шмітца сумнівається, що грошей мільйонера вистачить на покриття поточних боргів. Шмітц уникає інтерв’ю та коментарів. Хакер, який зламав персональний сайт невдахи, зобразив колегу у вигляді рожевого кролика. Такий собі варіант електронного тероризму. Випадок один з десятків тисяч. Проблема достатньо серйозна. Рада Європи вперше у своїй історії ухвалила рішення на захист віртуального простору. Про те, як розвиватимуться події в Інтернеті та хакерському середовищі розповідає Богдана Костюк.
Отже, сталося – цивілізація, що створила INTERNET, сподівається налагодити контроль над життям цієї “дитини”, яка все більше нагадує монстра. Білл Гейт, спостерігаючи за трасерами бомб над Афганістаном, замислено промурмотів кореспондентові CNN: “Уявляєте, що буде, якщо фундаменталісти дадуть відповідь віртуальними бомбами?!”. Віртуальні бомби – це вже “дитина” “дитини” – творіння INTERNET-у, улюблена іграшка тисяч хакерів, особливо підліткового віку. У цьому віці – згадаймо себе – хотілось би заволодіти світом... Хакерам вдається заволодіти світом віртуальним, перешкоджаючи роботі агентств національної безпеки, спецслужб і збройних сил різних країн – а сучасні технології дозволяють брати під контроль, серед іншого, пульти управління космічними супутниками, включно із тими, що належать джо системи протиракетної оборони США.
Європейська спільнота, налякана розгортанням міжнародного тероризму і постійними “хакерськими атаками” на сайти своїх власних установ, вирішила якщо не припинити, то принаймні загальмувати дії INTERNET – розбійників. Але полегшено зітхати – рано: навряд чи ухвалення тих чи інших правових актів перешкодить людям, які більшу частину свого життя проводять у віртуальному просторі. Тим більше що INTERNET – це глобальна мережа, яка, на відміну від риболовної сітки, має слабкі зв”язки між окремими елементами, а найчастіше зв”язки відсутні узагалі. Адже “павутиння” зліплене з окремих секцій та елементів, інформаційне навантаження яких залежить від смаків і технічного рівня власника, чи то автора веб-сайта. INTERNET виробив свої власні закони, не завжди зрозумілі пересічним користувачам – то чи не чекає на усіх нас своєрідна війна між законодавствами реального і віртуального світів? Війна, у порівнянні з якою усі попередні індустріальні, науково-технологічні та інформаційні війни схожі на іграшку у руках хакера – початківця.
Зробимо елітарність загальним надбанням. Каже Єжи Лєц, напевно, маючи на увазі “Світову павутину”. Таке собі прозирання психології майбутнього користувача. Тим не менше, безмежні можливості цього умовного простору є не такими вже й безмежними. Про деякі засадничі недолугості системи розповідає мій колега Віталій Пономарьов.
Мандрівки Світовим Павутинням не тільки приносять втіху від знайдення потрібної інформації, а і виявляють межі його технічних можливостей та професійної компетентності його творців. Українські портали без української мови; каталоги бібліотек без текстів самих творів. Сайти, не оновлювані роками; сервери, що відсилають на давно закриті сайти. Пошукові системи, які на запит, приміром, про письменника та художника Бруно Шульца пропонують роздільні посилання – на ім’я та на прізвище, а на додаток – ще і пошук товарів та анекдотів за цими словами.
Окрема тема – фільтри на ключові слова, що, як радянські цензори, нездатні відрізнити еротику від порнографії. Ба більше: набираєте, приміром, адресу сайту з біографією українського дисидента, а фільтр його блокує за категорією «секс». Звичайно, сексу в Інтернеті, як в Радянському Союзі, не повинно бути. Але цнотливі посмішки дівчат на екрані монітора чомусь видаються меншою загрозою для суспільної моралі, ніж приступні навіть дитині сайти російських націонал-соціалістів чи націонал-більшовиків. Або сайти ліберальних московських інституцій, на яких тавруються підступні спроби зіпсувати копітку працю російських військових з оволодіння південними морями.
Оскільки більшість сайтів призначені саме для масового користувача, парадоксальне визначення Інтернету як засобу ґлобалізації для пролетаріату виглядає близьким до істини. Але віртуальний серфінґ унаочнює не лише віддзеркалення у Світовому Павутинні стереотипів масової свідомості та світоглядних упереджень його розробників, технічні обмеження системи чи фахову недосвідченість веб-майстрів. Як витвір людського розуму Мережа – за визначенням, – ніколи не досягне досконалості свого творця, натомість завжди нестиме усі його вади. Подібно до того, як у самої людини інколи замість Галатеї виходить Поліграф Поліграфович Шариков.
Віталій Пономарьов, радіо «Свобода», Київ.
І на завершення ще одна сентенція від Єжи Лєца. Якщо людожер користується виделкою і ножем – це прогрес? Загадка не для мяких голів. Ну а ключ до відгадки шукай на сайті Кореспондент нет. Українські жартівники, - повідомляє він, - не на жарт розгулялися. Під цю пору маємо вже 111 листів з порошковими речовинами навсебіч розіслані Укрпоштою. Звідси ще одне запитання від Єжи Лєца: Чи встигає продукція мислення за приростом населення? На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода” Київ.
