Прага, 12 листопада 2001 - Борьба з борьбой борбается…
Так можна б характеризувати традиційний хід комуністів України 7-го листопада цього року вулицями Києва (та інших міст України) і реакцію на це правих політичних сил, включно з громадським судом над КПРС, який того ж дня відбувся в українській столиці, домагаючися визнати компартію злочинною організацією. Один і другий захід – свого роду шоу. Великих слів велика сила і більш нічого.
Оскільки КПУ – партія в законі, то вона використовує можливості, щоб себе показати. Не лише в парламенті під час обговорення законопроекту про Земельний кодекс України, виводячи з ладу електроніку голосування, а ще більше на вулиці, влаштовуючи святковий хід своїх прихильників.
Річниця більшовицького заколоту в Росії 17-го року для компартії України залишається, на щастя вже не на державному рівні – святом, отже для них це нагода повторити завчені ритуали зі словесними нападками на так званий “антинародний режим” і продемонструвати ностальгію за минулим, посилаючися на ленінські слова, що, мовляв “не можна вийти з кризи, не йдучи до соціалізму”. Комуністи начебто забули про те, що перманентну продовольчу кризу в СРСР вони називали евфемізмом: “тимчасови труднощі” і що соціалізм в радянському тоталітарному виданні завжди був примусом. Примушували людей до участі навіть у маніфестаціях 1-го травня чи 7-го листопада. Хто не підкорявся, тому дали це відчути.
Громадський суд, що 7-го листопада відбувся в Києві звинуватив комуністів у злочинах, скоєних КПРС у часи СРСР, вимагаючи назвати Компартію України злочинною організацією. На мою думку, це також безплідний захід. Навіть саме словосполучення “громадський суд” пахне радянщиною. Це, мабуть, заважає українським правим і демократам взагалі покінчити з ритуалами і серйозно зайнятися виключно процедурами, які визначають ефективність процесу розбудови і зміцнення демократії в суспільстві.
За допомогою процедури на міцній юридичній базі можна б в нинішній Україні відчутно обмежити або й заборонити пропаганду тоталітаризму, до чого безпосередньо причетна саме КПУ.
Рік - річно картина повторюється. Святкові колони комуністів і їх прихильників чи то на перше травня, чи 7-го листопада рясніють портретами Сталіна. Чи не є це пропагандою кривавого режиму, відомого під назвою сталінізм?
1956 року на 20-му з”їзді КПРС засудила культ особи Сталіна, названо злочини його режиму проти народів СРСР. Відтак не міфічні “буржуазні націоналісти”, а самі ж комуністи усунули всі пам”ятники кривавому бандиту, перейменували міста й вулиці, тишком-нишком винесли з мавзолею труп Сталіна. І ніхто з них не протестував, ніхто не плакав. Навпаки, перед громадянами згодом відкрилася страшна картина про те, хто ними керував, хто повелів винищити мільйони їхніх співвітчизників. Сталін.
Нині КПУ, вважаючи себе спадкоємцем радянської КПРС привселюдно використовує символи тоталітарної імперії, в тому числі й портрети Сталіна. У Севастополі міська рада, більшість якої члени КПУ хоче поставити у місті пам”ятник Сталіну. Чи не є це підступна спроба реабілітації кривавого вождя? Ціла низька фактів і документів свідчить про те, що щасливе майбутнє за допомогою терору розпочав уже Ленін. Ленін і ленінізм – це релігія комуністів. Лікування від цього опіюму ще потриває. Повернімося до Сталіна і сталінізму.
В історії народів СРСР, це те саме, що Гітлер і нацизм в історії Німеччини і Європі. Тому німці законом заборонили використовувати публічно нацистську символіку, портрети Гітлера, взагалі все те, що могло б виявляти симпатію до нацизму.
У свідомості кожного українця Сталін і сталінізм повинен би бути тим, чим є у свідомості єврея Гітлер і нацизм. Французький політолог Алан Безансон прирівняв єврейський голокост до голодомору в України, вважаючи, що в обох випадках йшлося про геноцид на грунті ідеології. Ніхто не зрозуміє, писав Безансон, що відбувалося в голівці єврейської дитини, змушеної вдихати смертельний газ циклон Б в нацистському концтаборі і ніхто не зрозуміє, що відбувалося в голівці української дитини, яка вмирала на початку тридцятих років, як одна із 6-ти мільйонних жертв штучного сталінського голодомору.
Сталін здійсниив поголовне винищення україгнської інтелігенції, організував голодомор. Він знищив український націонал-комунізм, Компартію Західної України. Був спільником Гітлера в поділі Східної Європі на сфери впливу, виявився нікчемним військовим стратегом під час Другої світової війни. Невже ж цього мало, щоб раз і назавжди заборонити в незалежній Україні цю брудну рекламну пропаганду Сталіна, якою не гребують нинішні комуністи під час своїх вуличних маршів?
Звісно, громадськими судами цього не досягнути. Є кращий і ефективніший засіб.Українським народним депутатам-демократам ніхто не заважає підготувати і внести до парламенту відповідний законопроект про заборону пропаганди Сталіна, відповідно і періоду його панування.
Йдеться про процедуру в незалежній державі, якою демократи-антикомуністи реагуватимуть на непослідовність КПУ- спадкоємниця КПРС і цим самим вигідно відрізнятимуться від комуністів. Можна припускати, що виборці, затамувавши подих, стежитимуть за обговоренням такого законопроекту в стінах Українського парламенту і зокрема за тим, як намагатимуться комуністи та їхні прихвосні аргументувати проти заборони публічної пропаганди Сталіна і сталінізму.
Внесення такого законопроекту до Верховної Ради України, на мою думку, лише скріпить довір”я виборців до демократичних сил. А схвалення такого закону зменшило б викид отруйних газів з болота більшовізму взагалі, що у свою чергу сприятиме покращанню екології в суспільстві України.
Так можна б характеризувати традиційний хід комуністів України 7-го листопада цього року вулицями Києва (та інших міст України) і реакцію на це правих політичних сил, включно з громадським судом над КПРС, який того ж дня відбувся в українській столиці, домагаючися визнати компартію злочинною організацією. Один і другий захід – свого роду шоу. Великих слів велика сила і більш нічого.
Оскільки КПУ – партія в законі, то вона використовує можливості, щоб себе показати. Не лише в парламенті під час обговорення законопроекту про Земельний кодекс України, виводячи з ладу електроніку голосування, а ще більше на вулиці, влаштовуючи святковий хід своїх прихильників.
Річниця більшовицького заколоту в Росії 17-го року для компартії України залишається, на щастя вже не на державному рівні – святом, отже для них це нагода повторити завчені ритуали зі словесними нападками на так званий “антинародний режим” і продемонструвати ностальгію за минулим, посилаючися на ленінські слова, що, мовляв “не можна вийти з кризи, не йдучи до соціалізму”. Комуністи начебто забули про те, що перманентну продовольчу кризу в СРСР вони називали евфемізмом: “тимчасови труднощі” і що соціалізм в радянському тоталітарному виданні завжди був примусом. Примушували людей до участі навіть у маніфестаціях 1-го травня чи 7-го листопада. Хто не підкорявся, тому дали це відчути.
Громадський суд, що 7-го листопада відбувся в Києві звинуватив комуністів у злочинах, скоєних КПРС у часи СРСР, вимагаючи назвати Компартію України злочинною організацією. На мою думку, це також безплідний захід. Навіть саме словосполучення “громадський суд” пахне радянщиною. Це, мабуть, заважає українським правим і демократам взагалі покінчити з ритуалами і серйозно зайнятися виключно процедурами, які визначають ефективність процесу розбудови і зміцнення демократії в суспільстві.
За допомогою процедури на міцній юридичній базі можна б в нинішній Україні відчутно обмежити або й заборонити пропаганду тоталітаризму, до чого безпосередньо причетна саме КПУ.
Рік - річно картина повторюється. Святкові колони комуністів і їх прихильників чи то на перше травня, чи 7-го листопада рясніють портретами Сталіна. Чи не є це пропагандою кривавого режиму, відомого під назвою сталінізм?
1956 року на 20-му з”їзді КПРС засудила культ особи Сталіна, названо злочини його режиму проти народів СРСР. Відтак не міфічні “буржуазні націоналісти”, а самі ж комуністи усунули всі пам”ятники кривавому бандиту, перейменували міста й вулиці, тишком-нишком винесли з мавзолею труп Сталіна. І ніхто з них не протестував, ніхто не плакав. Навпаки, перед громадянами згодом відкрилася страшна картина про те, хто ними керував, хто повелів винищити мільйони їхніх співвітчизників. Сталін.
Нині КПУ, вважаючи себе спадкоємцем радянської КПРС привселюдно використовує символи тоталітарної імперії, в тому числі й портрети Сталіна. У Севастополі міська рада, більшість якої члени КПУ хоче поставити у місті пам”ятник Сталіну. Чи не є це підступна спроба реабілітації кривавого вождя? Ціла низька фактів і документів свідчить про те, що щасливе майбутнє за допомогою терору розпочав уже Ленін. Ленін і ленінізм – це релігія комуністів. Лікування від цього опіюму ще потриває. Повернімося до Сталіна і сталінізму.
В історії народів СРСР, це те саме, що Гітлер і нацизм в історії Німеччини і Європі. Тому німці законом заборонили використовувати публічно нацистську символіку, портрети Гітлера, взагалі все те, що могло б виявляти симпатію до нацизму.
У свідомості кожного українця Сталін і сталінізм повинен би бути тим, чим є у свідомості єврея Гітлер і нацизм. Французький політолог Алан Безансон прирівняв єврейський голокост до голодомору в України, вважаючи, що в обох випадках йшлося про геноцид на грунті ідеології. Ніхто не зрозуміє, писав Безансон, що відбувалося в голівці єврейської дитини, змушеної вдихати смертельний газ циклон Б в нацистському концтаборі і ніхто не зрозуміє, що відбувалося в голівці української дитини, яка вмирала на початку тридцятих років, як одна із 6-ти мільйонних жертв штучного сталінського голодомору.
Сталін здійсниив поголовне винищення україгнської інтелігенції, організував голодомор. Він знищив український націонал-комунізм, Компартію Західної України. Був спільником Гітлера в поділі Східної Європі на сфери впливу, виявився нікчемним військовим стратегом під час Другої світової війни. Невже ж цього мало, щоб раз і назавжди заборонити в незалежній Україні цю брудну рекламну пропаганду Сталіна, якою не гребують нинішні комуністи під час своїх вуличних маршів?
Звісно, громадськими судами цього не досягнути. Є кращий і ефективніший засіб.Українським народним депутатам-демократам ніхто не заважає підготувати і внести до парламенту відповідний законопроект про заборону пропаганди Сталіна, відповідно і періоду його панування.
Йдеться про процедуру в незалежній державі, якою демократи-антикомуністи реагуватимуть на непослідовність КПУ- спадкоємниця КПРС і цим самим вигідно відрізнятимуться від комуністів. Можна припускати, що виборці, затамувавши подих, стежитимуть за обговоренням такого законопроекту в стінах Українського парламенту і зокрема за тим, як намагатимуться комуністи та їхні прихвосні аргументувати проти заборони публічної пропаганди Сталіна і сталінізму.
Внесення такого законопроекту до Верховної Ради України, на мою думку, лише скріпить довір”я виборців до демократичних сил. А схвалення такого закону зменшило б викид отруйних газів з болота більшовізму взагалі, що у свою чергу сприятиме покращанню екології в суспільстві України.
