Київ, 14 листопада 2001 - Сьогодні ми поговоримо по політтехнологічні структури і політ технології, які нині називають модним словом PR, від англійського «паблик рілейшин», що означає «зв‘язки з громадськістю».
В Україні вперше політ технологічна команда успішно виступила у 94 році. Тоді Леоніда Кучму на президентську орбіту вивела десятка молодих політологів і соціологів, яка вміло вибудувала його виборчу кампанію. А засіб був простий як пісня: за допомогою соціологічних опитувань вони дізнавалися про бажання виборців того чи іншого регіону, а Леонід Кучма, в свою чергу, обіцяв утілити ці бажання в життя – хоч такі бажання й були діаметрально протилежними.
Це було 7 років тому. Нині українські політики, чомусь, надають перевагу іноземним, насамперед російським, політ технологам. Ось коментар для Радіо “Свобода” самого Леоніда Кучми: “Нам взагалі треба перестати бути мавпами. У нас дійсно достатній інтелектуальний рівень еліти, в тому числі для того, щоб мати свої розробки”
Про свої, тобто українські розробки розповідає Сергій Грабовський:
Уперше політтехнологічна команда успішно виступила на українській політичній арені 1994 року. Тоді Леоніда Кучму вивела на президентську орбіту десятка молодих політологів і соціологів, яка вміло вибудувала його виборчу кампанію. Лейтмотив цієї кампанії був дуже простим: за допомогою соціологічних опитувань команда дізнавалася про бажання виборців того чи іншого регіону, а Леонід Кучма, у свою чергу, обіцяв утілити ці бажання в життя – хай у різних регіонах такі бажання були діаметрально протилежними. Зараз політтехнології стали модним бізнесом і користуються значно витонченішими прийомами. До послуг політиків і партій – десятки політтехнологічних центрів. Назвати їхнє точне число неможливо в принципі, оскільки далеко не всі такі центри зареєстровані, а з зареєстрованих – не всі постійно працюють. Проте спробувати класифікувати їх можна.
Серед провідних леґальних політтехнологічних структур: Київський центр політичних досліджень і конфліктології на чолі з Михайлом Погребінським; Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, очолюваний Олександром Гриценком; Інститут політики Миколи Томенка. До політтехнологічних структур другого ешелону належать, наприклад, Інститут проблем відкритого суспільства чи фірма “Юкрейніен соціолоджі сервіс”. Нарешті, існують і законсервовані структури, які можуть бути активізовані під час виборчої кампанії, наприклад, львівський політологічний центр “Генеза”.
Друга категорія політтехнологічних структур – це академічні науково-дослідні інститути, провідні працівники яких активно сприяють тим чи іншим політичним силам (зрозуміло, що не опозиційним). Під час минулої президентської виборчої кампанії у цьому відзначилися Інститут соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук й Інститут політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук. Інститут стратегічних досліджень посідає тут особливе місце, оскільки офіційно працює на президентську адміністрацію.
Третя категорія – це неформальні політтехнологічні центри. На минулих президентських виборах журналісти вели мову про чотири структури, які забезпечували переобрання Леоніда Кучми, серед них – так звані “центр Волкова” і “центр Пінчука”. Нарешті, з цього року на українському ринку політтехнологічних послуг офіційно працює і відомий російський Фонд ефективної політики Гліба Павловського. Ресурси цієї структури, за оцінками деяких фахівців, приблизно дорівнюють сумарним ресурсам усієї суто української політтехнології.
Користується деякими послугами Фонду ефективної політики і Соціал-демократична партія України (об‘єднана). Але, якщо вірити її голові, першому віце-спікеру Українського парламенту Віктору Медведчуку, СДПУ(О) надає перевагу вітчизняним фахівцям:
“Так, ми звернулися за допомогою до Фонду ефективної політики, як структури, яка є найбільш розвинутою в питаннях розвитку Інтернет послуг саме з проханням вдосконалити і розробити наші Інтернет можливості. Щодо політичних послуг, то можу сказати, що ми не зверталися за політичними послугами з причин того, що навіть нам усім дуже складно розібратися, що відбувається в політичному спектрі України”
А ось що думає про залучення іноземних пі-арщиків провідний український політ технолог Юрій Левенець. Подейкують, що саме за його участі відомий народний депутат Олександр Волков і фонд “Соціальний захист” досягли усіх успіхів. З Юрієм Левенцем зустрілася Марина Пирожук:
- Я непогано знаю ринок російський. Десь у чомусь ми випередили їх, десь у чомусь вони випередили нас. Я вам наведу один приклад: коли висувався Борис Березовський, він створив фонд “Социальная защита”. Але поза всяким сумнівом система роботи в Росії на досить високому і якісному рівні. У них губернатори – це постійна робота. Крім усього іншого в них є ще один серйозний момент: фактично не існує регіональних потужних PR-структур.
- Пане Юрію, все це означає, що в Україні просто не сформувався ринок політичних послуг?
- Поки що, як такого, цивілізованого ринку, як комерційного, до речі, так і політичного ПіАру, в Україні, як системи, не існує.
- Чому? Вибори ж відбуваються?
- Є фрагменти. Але це процес, який повинен мати людитну, яка хоче цього, і людину, яка може це зробити.
- А є у нас люди, які можуть це зробити?
- З‘являються. Є серйозні команди, скажу відверто, які працюють навіть на регіональному рівні. Ми за ними уважно стежимо. Я думаю, що ми десь років через три-чотири будемо на серйозному, пристойному рівні виглядати. Як у комерційному, до речі, ПіАрі, так і в політичному.
А тепер, так би мовити, про втілення досягнень політ технології в життя. Дослідницький центр “Імідж-контроль” оприлюднив свої останні спостереження, які він вважає ще й безпрецедентними. При цьому був присутній наш кореспондент Павло Вольвач:
Пересічному вуху, в тому числі й журналістському, назва незалежного дослідницького центру “Імідж Контроль” говорить мало про що. Хоча люди посвячені подейкують про досить високу фаховість контори, заснованої, як не дивно, лише в нинішньому році. Про фаховість досліджень, проведених центром в кінці жовтня, говорили й заступники директора “Імідж Контролю” Костянтин Макєєв та Юрій Бауман. За їхніми словами, вперше в Україні опитано майже 20 тисяч респондентів з усіх 25 областей. Обсяг та структура опитування забезпечують достовірні рейтинги і вдвічі-втричі підвищують точність результату.
Райдужним цей результат серед партій є, насамперед, для КПУ, котра, як завжди, йде уперед – понад 18 % голосів. Більш ніж на 5 % і на третє місце здобулася й партія Зелених, незважаючи на ряд гучних скандалів. Здолали чотирьохвідсотковий бар”єр і СДПУ(о), НРУ та “Батьківщина”. Але певною сенсацією виявилось друге місце новоспеченої партії “Жінки за майбутнє”, за яку проголосували майже сім відсотків опитаних. Так що справа фемінізму живе й перемагає!
Серед загальноукраїнського рейтингу блоків картина така – на одному полюсі – велика КПУ, на іншому – маленьке “Яблуко”. За комуністів готові проголосувати 19 відсотків, на пів відсотка відстає від КПУ “Наша Україна”.
Цікаво, що третє місце з 10% зайняв сконструйований фахівцями центру віртуальний Демократичний блок прагматиків, куди могли б увійти, заповнюючи порожню нішу, партії підприємницько-прагматичного характеру.
Саме ці процеси, на думку представників “Імідж Контролю”, відбуваються нині на Лівобережжі і Південному Сході, звідки послідовно відступає на Захід Віктор Ющенко з “Нашою Україною”. Орієнтація цього політика лише на націонал-демократичну нішу вже призвела до того, що рейтинг пана Ющенка за три останні місяці знизився майже вдвічі. Втім, Віктор Ющенко з більш як 20 % голосів залишається лідером серед політиків, на півтора відсотки випереджаючи Петра Симоненка. Найближчі ж переслідувачі спромоглися ледь подолати семи та шести відсоткові рубежі.
В Україні вперше політ технологічна команда успішно виступила у 94 році. Тоді Леоніда Кучму на президентську орбіту вивела десятка молодих політологів і соціологів, яка вміло вибудувала його виборчу кампанію. А засіб був простий як пісня: за допомогою соціологічних опитувань вони дізнавалися про бажання виборців того чи іншого регіону, а Леонід Кучма, в свою чергу, обіцяв утілити ці бажання в життя – хоч такі бажання й були діаметрально протилежними.
Це було 7 років тому. Нині українські політики, чомусь, надають перевагу іноземним, насамперед російським, політ технологам. Ось коментар для Радіо “Свобода” самого Леоніда Кучми: “Нам взагалі треба перестати бути мавпами. У нас дійсно достатній інтелектуальний рівень еліти, в тому числі для того, щоб мати свої розробки”
Про свої, тобто українські розробки розповідає Сергій Грабовський:
Уперше політтехнологічна команда успішно виступила на українській політичній арені 1994 року. Тоді Леоніда Кучму вивела на президентську орбіту десятка молодих політологів і соціологів, яка вміло вибудувала його виборчу кампанію. Лейтмотив цієї кампанії був дуже простим: за допомогою соціологічних опитувань команда дізнавалася про бажання виборців того чи іншого регіону, а Леонід Кучма, у свою чергу, обіцяв утілити ці бажання в життя – хай у різних регіонах такі бажання були діаметрально протилежними. Зараз політтехнології стали модним бізнесом і користуються значно витонченішими прийомами. До послуг політиків і партій – десятки політтехнологічних центрів. Назвати їхнє точне число неможливо в принципі, оскільки далеко не всі такі центри зареєстровані, а з зареєстрованих – не всі постійно працюють. Проте спробувати класифікувати їх можна.
Серед провідних леґальних політтехнологічних структур: Київський центр політичних досліджень і конфліктології на чолі з Михайлом Погребінським; Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, очолюваний Олександром Гриценком; Інститут політики Миколи Томенка. До політтехнологічних структур другого ешелону належать, наприклад, Інститут проблем відкритого суспільства чи фірма “Юкрейніен соціолоджі сервіс”. Нарешті, існують і законсервовані структури, які можуть бути активізовані під час виборчої кампанії, наприклад, львівський політологічний центр “Генеза”.
Друга категорія політтехнологічних структур – це академічні науково-дослідні інститути, провідні працівники яких активно сприяють тим чи іншим політичним силам (зрозуміло, що не опозиційним). Під час минулої президентської виборчої кампанії у цьому відзначилися Інститут соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук й Інститут політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук. Інститут стратегічних досліджень посідає тут особливе місце, оскільки офіційно працює на президентську адміністрацію.
Третя категорія – це неформальні політтехнологічні центри. На минулих президентських виборах журналісти вели мову про чотири структури, які забезпечували переобрання Леоніда Кучми, серед них – так звані “центр Волкова” і “центр Пінчука”. Нарешті, з цього року на українському ринку політтехнологічних послуг офіційно працює і відомий російський Фонд ефективної політики Гліба Павловського. Ресурси цієї структури, за оцінками деяких фахівців, приблизно дорівнюють сумарним ресурсам усієї суто української політтехнології.
Користується деякими послугами Фонду ефективної політики і Соціал-демократична партія України (об‘єднана). Але, якщо вірити її голові, першому віце-спікеру Українського парламенту Віктору Медведчуку, СДПУ(О) надає перевагу вітчизняним фахівцям:
“Так, ми звернулися за допомогою до Фонду ефективної політики, як структури, яка є найбільш розвинутою в питаннях розвитку Інтернет послуг саме з проханням вдосконалити і розробити наші Інтернет можливості. Щодо політичних послуг, то можу сказати, що ми не зверталися за політичними послугами з причин того, що навіть нам усім дуже складно розібратися, що відбувається в політичному спектрі України”
А ось що думає про залучення іноземних пі-арщиків провідний український політ технолог Юрій Левенець. Подейкують, що саме за його участі відомий народний депутат Олександр Волков і фонд “Соціальний захист” досягли усіх успіхів. З Юрієм Левенцем зустрілася Марина Пирожук:
- Я непогано знаю ринок російський. Десь у чомусь ми випередили їх, десь у чомусь вони випередили нас. Я вам наведу один приклад: коли висувався Борис Березовський, він створив фонд “Социальная защита”. Але поза всяким сумнівом система роботи в Росії на досить високому і якісному рівні. У них губернатори – це постійна робота. Крім усього іншого в них є ще один серйозний момент: фактично не існує регіональних потужних PR-структур.
- Пане Юрію, все це означає, що в Україні просто не сформувався ринок політичних послуг?
- Поки що, як такого, цивілізованого ринку, як комерційного, до речі, так і політичного ПіАру, в Україні, як системи, не існує.
- Чому? Вибори ж відбуваються?
- Є фрагменти. Але це процес, який повинен мати людитну, яка хоче цього, і людину, яка може це зробити.
- А є у нас люди, які можуть це зробити?
- З‘являються. Є серйозні команди, скажу відверто, які працюють навіть на регіональному рівні. Ми за ними уважно стежимо. Я думаю, що ми десь років через три-чотири будемо на серйозному, пристойному рівні виглядати. Як у комерційному, до речі, ПіАрі, так і в політичному.
А тепер, так би мовити, про втілення досягнень політ технології в життя. Дослідницький центр “Імідж-контроль” оприлюднив свої останні спостереження, які він вважає ще й безпрецедентними. При цьому був присутній наш кореспондент Павло Вольвач:
Пересічному вуху, в тому числі й журналістському, назва незалежного дослідницького центру “Імідж Контроль” говорить мало про що. Хоча люди посвячені подейкують про досить високу фаховість контори, заснованої, як не дивно, лише в нинішньому році. Про фаховість досліджень, проведених центром в кінці жовтня, говорили й заступники директора “Імідж Контролю” Костянтин Макєєв та Юрій Бауман. За їхніми словами, вперше в Україні опитано майже 20 тисяч респондентів з усіх 25 областей. Обсяг та структура опитування забезпечують достовірні рейтинги і вдвічі-втричі підвищують точність результату.
Райдужним цей результат серед партій є, насамперед, для КПУ, котра, як завжди, йде уперед – понад 18 % голосів. Більш ніж на 5 % і на третє місце здобулася й партія Зелених, незважаючи на ряд гучних скандалів. Здолали чотирьохвідсотковий бар”єр і СДПУ(о), НРУ та “Батьківщина”. Але певною сенсацією виявилось друге місце новоспеченої партії “Жінки за майбутнє”, за яку проголосували майже сім відсотків опитаних. Так що справа фемінізму живе й перемагає!
Серед загальноукраїнського рейтингу блоків картина така – на одному полюсі – велика КПУ, на іншому – маленьке “Яблуко”. За комуністів готові проголосувати 19 відсотків, на пів відсотка відстає від КПУ “Наша Україна”.
Цікаво, що третє місце з 10% зайняв сконструйований фахівцями центру віртуальний Демократичний блок прагматиків, куди могли б увійти, заповнюючи порожню нішу, партії підприємницько-прагматичного характеру.
Саме ці процеси, на думку представників “Імідж Контролю”, відбуваються нині на Лівобережжі і Південному Сході, звідки послідовно відступає на Захід Віктор Ющенко з “Нашою Україною”. Орієнтація цього політика лише на націонал-демократичну нішу вже призвела до того, що рейтинг пана Ющенка за три останні місяці знизився майже вдвічі. Втім, Віктор Ющенко з більш як 20 % голосів залишається лідером серед політиків, на півтора відсотки випереджаючи Петра Симоненка. Найближчі ж переслідувачі спромоглися ледь подолати семи та шести відсоткові рубежі.
