Прага, 15 листопада 2001 - З наближенням в Україні парламентських виборів дедалі помітнішим стає приступ шизофренії в керівництві Компартії України. Якесь роздвоєння між деклараціями про вірність ленінізму і необхідністю вербування виборців у середовищі однієї православної церкви, яка в очах комуністів є єдиною “канонічною” та “вітчизняною” церквою України. Комуністи залицяються до УПЦ-МП.
Йдеться про черговий приступ шизофренії комуністів. Попередній мав місце два роки тому у зв’язку з президентськими виборами. У травні 99-го року лідер КПУ Симоненко від імені своєї партії опублікував статтю під назвою “ Комуністи про церкву та її роль у житті сучасної України”, в якій КПУ з-поміж віруючих визначила єдиного партнера для співпраці – Українську православну церкву московського патріархату. Решта православних, це, як писав лідер КПУ, “розкольники”, або“антисоборники”. А греко-католиків названо – “зрадниками”. Щоправда, наприкінці своєї статті Симоненко не забув послатися на Маркса, що релігія, це все таки - “опіюм для народу”. Чи не прояв роздвоєння?
В розпалі виборчої кампанії восени 99-го року в газеті “Комуніст” оприлюднено статтю, яка розпочиналася зі слів: “В ім”я Отця і Сина, і Святого Духа”. Це світовій унікат у комуністичній пресі. В цій статті православні братства – продовжена і дуже сполітизована рука УПЦ московського патріархату в Україні агітували на президентських виборах за кандидата-комуніста Симоненка.
Передвиборчі залицяння комуністів до православних цієї осени дещо гнучкіші. Як в інтерв’ю Симоненка, так і в в документі “Декларация коммунистической партии Украиньі по отношению к религии и церкви” вже нема посилань на Маркса про “опіюм”. Нема згадки про Леніна, який вважав релігію “найнестерпнішою мерзенністю”, “духовною сивухою” чи пак, по-сучасному – бормотухою.
Річ ясна, що керівництво КПУ не хоче лякати потенційного виборця з лав УПЦ московського патріархату “єдино правильним” вченням марксизму-ленінізму. Ба більше, в “Декаларації” є посилання на Програму КПУ, в якій записано, що комуністи України “рішуче протистоятимуть “антиправославному клерикалізму”. Виявляється, нинішні комуністи України розрізняють між “добрим” і “поганим” клерикалізмом. Це що?! Від Леніна? Чи, може приступ передвиборчої шизофренії?
Як в інтерв’ю Симоненка, так і в “декларації” КПУ, що їх оприлюднено в інтернеті наприкінці жовтня, компартія визнає, що в минулому була допущена несправедливість супроти церкви; політичні репресії, руйнування храмів. Нинішні комуністи України це рішуче засуджують. Щоправда, Симоненко в інтерв”ю все таки намагається вибілити антирелігійну політику КПРС і говорить про “парадокси”. Ось вони:
На думку Симоненка, перетинаючи спроби проникнення в радянське суспільство чужих ідеологічних впливів (в тому числі й релігійних), КПРС створювала сприятливі умови для діяльності православної церкви.
Цікаво, правда? Це так, якби сказати: ми, комуністи, стинали вам голови, з яких текла кров. А кров – це життя.
Саме так працювали більшовики. Стинали голови своїм противникам, а кров, яка з них текла продовжувала життя…більшовиків. Комуністи, мовляв сприяли розвитку православ”я. Може тим, що вирішували, хто має стати патріархом, єпископом РПЦ і змушували священиків повідомляти про віруючих, які дали охристити свою дитину?
Свою ерудицію чи пак, з дозволу сказати, “діалектику” Симоненко ілюструє ще одним “парадоксом”, заявляючи, що у двадцяті роки більшовики руйнували православні храми, однак зберегли православ”я, а тепер в Україні – навпаки. Режим дозволяє споруджувати храми і начебто знищує “канонічне” православ”я.
Така ерудиція нагадує вислів: “на городі бузина, а в Києві дядько”. За такою логікою Симоненка українські греко-католики, мабуть також повинні дякувати КПРС. За те, що їхню Церкву компартія насильно передала РПЦ, а віруючих загнала в підпілля. Там вони зберегли свою віру, дякуючи, мовляв “розуму, честі і совісті” епохи.
Компартія України у своїй “декларації” і її лідер в своєму інтерв”ю виступають проти духовної агресії іноземних релігійних організацій, які чужі українській духовності. Очевидно, це стосується і греко-католицької церкви і протестантських віросповідань.
Проте, керівництво компартії України повинно подивитися на себе. Адже вчення, ідеологію і практику комунізму українському народу було накинено з-зовні. Комуністи - це секта іноземного походження, чужа українству. Для духовності українського народу панування цієї секти мало трагічні наслідки. Мільйони убієних. Треба сподіватися, що це розуміє і більшість виборців також в середовищі Української православної церкви московського патріархату, віруючих яких вербують комуністи.
Доки компартія України не відмовиться від вчення Леніна про те, що релігія, це “найнестерпніша мерзенність”, доти віруючі з здоровим глуздом і знанням історії про криваву практику комуністів в минулому не сприйматимуть заяви КПУ серйозно, а як передвиборчі залицяння, пам”ятаючи, що для комуністів ціль освячує засоби.
Ще недавно КПУ пишалася своїм однодумцем і нардепом Мойсеєнком. Нині, коли його з лав КПУ викинено, газета“Комуніст” пише про Мойсеєнка як про “собаку”, звісно, в лапках. А далі в цій же статті Мойсеєнко вже пес – без лапок. Різниця разюча, правда? Такою є мораль комуністів.
Мета нинішніх передвиборчих реверансів комуністів перед віруючими УПЦ-МП, це – захопити владу. І, звісно, не “в ім”я Отця і Сина, і Святого Духа”, як писали православні братства УПЦ московського патріархату 99-го року на сторінках газети “Комуніст”, а в ім”я ленінізму – найбільшого і непримиреного ворога релігії і церкви, від якого КПУ не відмовиться.
Йдеться про черговий приступ шизофренії комуністів. Попередній мав місце два роки тому у зв’язку з президентськими виборами. У травні 99-го року лідер КПУ Симоненко від імені своєї партії опублікував статтю під назвою “ Комуністи про церкву та її роль у житті сучасної України”, в якій КПУ з-поміж віруючих визначила єдиного партнера для співпраці – Українську православну церкву московського патріархату. Решта православних, це, як писав лідер КПУ, “розкольники”, або“антисоборники”. А греко-католиків названо – “зрадниками”. Щоправда, наприкінці своєї статті Симоненко не забув послатися на Маркса, що релігія, це все таки - “опіюм для народу”. Чи не прояв роздвоєння?
В розпалі виборчої кампанії восени 99-го року в газеті “Комуніст” оприлюднено статтю, яка розпочиналася зі слів: “В ім”я Отця і Сина, і Святого Духа”. Це світовій унікат у комуністичній пресі. В цій статті православні братства – продовжена і дуже сполітизована рука УПЦ московського патріархату в Україні агітували на президентських виборах за кандидата-комуніста Симоненка.
Передвиборчі залицяння комуністів до православних цієї осени дещо гнучкіші. Як в інтерв’ю Симоненка, так і в в документі “Декларация коммунистической партии Украиньі по отношению к религии и церкви” вже нема посилань на Маркса про “опіюм”. Нема згадки про Леніна, який вважав релігію “найнестерпнішою мерзенністю”, “духовною сивухою” чи пак, по-сучасному – бормотухою.
Річ ясна, що керівництво КПУ не хоче лякати потенційного виборця з лав УПЦ московського патріархату “єдино правильним” вченням марксизму-ленінізму. Ба більше, в “Декаларації” є посилання на Програму КПУ, в якій записано, що комуністи України “рішуче протистоятимуть “антиправославному клерикалізму”. Виявляється, нинішні комуністи України розрізняють між “добрим” і “поганим” клерикалізмом. Це що?! Від Леніна? Чи, може приступ передвиборчої шизофренії?
Як в інтерв’ю Симоненка, так і в “декларації” КПУ, що їх оприлюднено в інтернеті наприкінці жовтня, компартія визнає, що в минулому була допущена несправедливість супроти церкви; політичні репресії, руйнування храмів. Нинішні комуністи України це рішуче засуджують. Щоправда, Симоненко в інтерв”ю все таки намагається вибілити антирелігійну політику КПРС і говорить про “парадокси”. Ось вони:
На думку Симоненка, перетинаючи спроби проникнення в радянське суспільство чужих ідеологічних впливів (в тому числі й релігійних), КПРС створювала сприятливі умови для діяльності православної церкви.
Цікаво, правда? Це так, якби сказати: ми, комуністи, стинали вам голови, з яких текла кров. А кров – це життя.
Саме так працювали більшовики. Стинали голови своїм противникам, а кров, яка з них текла продовжувала життя…більшовиків. Комуністи, мовляв сприяли розвитку православ”я. Може тим, що вирішували, хто має стати патріархом, єпископом РПЦ і змушували священиків повідомляти про віруючих, які дали охристити свою дитину?
Свою ерудицію чи пак, з дозволу сказати, “діалектику” Симоненко ілюструє ще одним “парадоксом”, заявляючи, що у двадцяті роки більшовики руйнували православні храми, однак зберегли православ”я, а тепер в Україні – навпаки. Режим дозволяє споруджувати храми і начебто знищує “канонічне” православ”я.
Така ерудиція нагадує вислів: “на городі бузина, а в Києві дядько”. За такою логікою Симоненка українські греко-католики, мабуть також повинні дякувати КПРС. За те, що їхню Церкву компартія насильно передала РПЦ, а віруючих загнала в підпілля. Там вони зберегли свою віру, дякуючи, мовляв “розуму, честі і совісті” епохи.
Компартія України у своїй “декларації” і її лідер в своєму інтерв”ю виступають проти духовної агресії іноземних релігійних організацій, які чужі українській духовності. Очевидно, це стосується і греко-католицької церкви і протестантських віросповідань.
Проте, керівництво компартії України повинно подивитися на себе. Адже вчення, ідеологію і практику комунізму українському народу було накинено з-зовні. Комуністи - це секта іноземного походження, чужа українству. Для духовності українського народу панування цієї секти мало трагічні наслідки. Мільйони убієних. Треба сподіватися, що це розуміє і більшість виборців також в середовищі Української православної церкви московського патріархату, віруючих яких вербують комуністи.
Доки компартія України не відмовиться від вчення Леніна про те, що релігія, це “найнестерпніша мерзенність”, доти віруючі з здоровим глуздом і знанням історії про криваву практику комуністів в минулому не сприйматимуть заяви КПУ серйозно, а як передвиборчі залицяння, пам”ятаючи, що для комуністів ціль освячує засоби.
Ще недавно КПУ пишалася своїм однодумцем і нардепом Мойсеєнком. Нині, коли його з лав КПУ викинено, газета“Комуніст” пише про Мойсеєнка як про “собаку”, звісно, в лапках. А далі в цій же статті Мойсеєнко вже пес – без лапок. Різниця разюча, правда? Такою є мораль комуністів.
Мета нинішніх передвиборчих реверансів комуністів перед віруючими УПЦ-МП, це – захопити владу. І, звісно, не “в ім”я Отця і Сина, і Святого Духа”, як писали православні братства УПЦ московського патріархату 99-го року на сторінках газети “Комуніст”, а в ім”я ленінізму – найбільшого і непримиреного ворога релігії і церкви, від якого КПУ не відмовиться.
