Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:11

Війна в Афганістані безпосередньо торкнулася Італії – на шляху з Джалалабада до Кабула в бандитській засаді загинула разом з трьома колегами італійська журналістка Марія-Ґраціа Кутулі


Війна в Афганістані безпосередньо торкнулася Італії – на шляху з Джалалабада до Кабула в бандитській засаді загинула разом з трьома колегами італійська журналістка Марія-Ґраціа Кутулі

Рим, 21 листопада 2001 – Марії-Ґрації незадовго до смерті виповнилося тридцять дев’ять років. В Кор’єре дела сера – одній з найбільших національних газет вона працювала лише з 97-го. Та й там, незважаючи на порядний досвід у провінційній сицілійській газеті, а згодом в тижневику Епока, її майже два роки тримали на підсумкових кореспонденціях на 30-40 рядків. Призначення в Афганістан Марія-Ґраціа сприйняла з гордістю і радістю, бо вже звикла гасати світом, до його найгарячіших і найнебезпечніших кутків. Коли не посилала редакція, журналістка вирушала світ за очі за власний кошт і знаходила матеріяал. Так вона проводила так звані відпустки. Боснія, Конґо, Сієрра-Леоне, Камбоджа, Судан… Кілька кортких уривків з її кореспонденцій дадауть, проте, краще уявлення, ніж найповніший послужний список. І не тільки про географію, а й небезпеку, яка чатує на занадто цікавого журналіста всюди.

Ось Марія-Ґраціа пише з Руанди: «Незважаючи на байдужість преси, процеси проти ґеноциду в Руанді є епохальною подією, майже сто тисяч осіб ув’язнено за злочини проти людства. Серед них колишні політики, журналісти, підприємці, селяни і навіть жінки та священики. Процеси тривають в атмосфері терору, слідчі бояться за своє життя, свідки бояться свідчити, або навпаки, говорять забагато, щоб звинуватити невинних. Та найгостріша нестача в адвокатах. З 33-х, що пережили ґеноцид, ніхто не хоче захищати вбивць».

Ось вона продістається в турецьку мафію: «У Стамбулі все можливо – аґенти мафіозної мережі, яка влаштовує подорожі без візи, крутяться за два кроки від митниці. Власник ковбасної крамниці підказує нам: хочеш переїхати в Італію, підіймайся на другий поверх. Мій перекладач входить в роль: «Це моя наречена,- показує на мене,- хочу податися з нею до Мілану, та маю проблеми з документами. Там працюють як треба, запевняє нас ковбасник, з моїм братом обійшлося прекрасно, тисяча марок – і він у Німеччині».

Ось Африка: «Марта Асокле ніколи не знала ні свого справжнього імені, ні батьків. Ім’я їй дала Мама Ґабон, коли вивезла її з рідного села в Беніні й віддала до сім’ї в Ґабоні. Вона ж відіслала Марту назад, дев’ять років згодом, коли та завагітніла. 18-річна з 18-місячною дитиною на руках, Марта нічого не знає про свою Мама, крім того, що вона торгує дітьми. Доку Марта була рабинею, посередниця щомісяця отримувала за неї відсотки від продажу. В Беніні 4-річна дитина вже готова на продаж спекулянтам за тридцять-сорок тисяч лір (менше двадцяти доларів). На плантаціях какао Берегу слонової кістки та дитина вже коштує від 700 до 900 тисяч».

Ось журналістка на запрошення талібів летить разом з колеґами на місце підірваних монументів Будди: «Наш літак, наче скелет, що не бачив запчастин роками, за кілька хвилин все-таки набирає висоту, летить над пустелею, на захід від Кабула, і прямує до засніжених вершин Гіндукуша. Там у долині ми бачимо дві порожніх глазниці, дві ніши, що століттями оберігали двох Будд… Вони більше не існують».

Буквально за день до смерті в Кор’єре вийшла остання – сенсаційна –кореспонденція Марії-Ґраціі про схованку отруйного газу, залишеного талібами в глухому селищі: «Араби мусили втікати чимдуж з Фармґада,- пише журналістка,- навколо катруля з засохлим варивом, купа ганчір’я і розкидані повсюди міни, вибухівка, раптом – картонна скринька. Хуліо Хуентес – журналіст іспанської Ель Мундо надрізає її збоку й витягає одна за одною тоненькі як шприци для інсуліна прозорі ампули, розділені картонними перегородками. Нараховуємо їх двадцять. Ось і етикетка російською мовою: «Газ сарин». Речовина з найнебезпечніших. Вона вбиває при найлегшому контакті зі шкірою. З обережності лишаємо ампули на місці, на сонці. Носити їх з собою надто ризиковано. Навколо ні душі, тиша важка й напружена. Жодного муджагеддіна, щоб стерегти базу. Ми навіть не певні, що гори навколо цілком вільні від арабів Осами».

Так воно й виявилось. Лишається додати, що за останні 11 років 770 журналістів загинуло на роботі. 24-ро – лише цього року. Як сказав президент Італії, вшановуючи пам’ять Марії-Ґраціі, військовий кореспондент часто ризикує більше, ніж солдат.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG