Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:18

Ставлення українського суспільства до штучного голоду та комуністичних репресій


Ставлення українського суспільства до штучного голоду та комуністичних репресій

Київ, 23 листопада 2001 - Першим поясненням небажання українського суспільства згадувати сьогодні катастрофу минулого століття може бути неспроможність нормальної психіки сприйняти той геноцид українців. Приблизно так на початку 50-х років дослідники Гарвадського університету не довіряли свідченням про голодомор українців-втікачів з Радянського Союзу як перебільшеним. Так само і західні інтелектуали загалом вважали спогади українських еміґрантів про більшовицький терор простими виявами націоналізму. І сучасна людина теж відчуває неможливість раціонально витлумачити оте жертвоприношення мільйонів українських життів і підсвідомо захищає свою психіку забуттям.

Проте глибинною причиною безпам’ятства українського суспільства є його посткомуністичний характер. Важко очікувати послідовного засудження радянського терору від українських політиків, більшість яких має компартійне чи комсомольське походження. Та й чимало громадян України обтяжені досвідом колаборації з режимом, тож схиляння перед мучеництвом його жертв є для них небажаним нагадуванням про власну відповідальність. До того ж, комуністичні ідеї досі приваблюють старшу ґенерацію, а нездатність суспільства провести «червоний Нюрнберґ» перешкоджає виробленню в нього імунітету до «єдино правильного вчення». Нарешті, нинішня орієнтація і влади, і багатьох громадян України на «столицю трудящих усього світу» несумісні з пам’яттю про те, що саме звідти виходили планові завдання з «розкуркулення», накази про проведення етнічних чисток і депортацій, вказівки щодо розстрілів та винищення українських селян голодом.

Історичне безпам’яття, нормальне для тоталітарної доби, нині є викликом самому існуванню українців як нації. І єдино можливою відповіддю на нього як особистості, так і громади є усвідомлення комуністичних репресій як складової українського історичного досвіду, а загиблих у них людей – як мучеників. Саме це має стати основою розуміння суспільством того факту, що здійснення комуністичної утопії неможливе без людських гекатомб.

ХХ століття довело українцям, що людина без пам’яті є ідеальним об’єктом ідеологічних та політичних маніпуляцій. Що історично забудькуваті спільноти завжди ризикують пережити ще раз ті катастрофи, спогадів про які вони так невротично намагаються позбутися. А непритомні нації приречені розчинитися серед свідомих себе сусідів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG