Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 17:54

Загадковий Роман


Загадковий Роман

Прага, 28 листопада 2001 – Біографія Романа Ракушки-Романовського не вивчена так досконало, як хотілося б історикам. Але більшість джерелознавців, окрім усього, вважає, що цей представник козацьких верхів бурхливого періоду визвольних змагань в Україні був ще й автором одного з найглибших історичних трактатів ХУІІ-ХУІІІ століття - « Літопису Самовидця». Роман Ракушка-Романовський ніби-то підкреслював у цій праці очевидне, «сам бачив, сам пишу».

Кілька місць «Літопису Самовидця» прямо наштовхують дослідників на те, що автором його був саме генеральний підскарбій Лівобережної України Роман Ракушка-Романовський. Ця посада означала тоді, у 60-і роки ХУІІ століття, ще більше аніж нині голова національного банку, тодішній розпорядник скарбниці був ще й повноправним козацького уряду та брав участь в ухваленні найважливіших рішень. Хоча Роман Ракушка виявився надзвичайно скромною, щодо своєї політичної ролі, особою. Правда, й час був надзвичайно складний. Це стало однією з причин анонімності «Літопису Самовидця». Але те, як описує автор особу Богдана Хмельницького, раду 1657 року в Чигирині, переговори козаків з поляками в Борисові, посольство до царгородського патріарха Методія та чимало інших місць свідчать, що описав згадані події під псевдо Самовидця якраз Роман Ракушка-Романовський. Особливо вражаючий факт досягнення Романом Ракушкою того, що патріарх Методій прокляв українського гетьмана Дем’яна Многогрішного, який окрім низки політичних злочинів ще й пограбував маєтності Ракушки в Ніжині.

Батько Романа – Онисько Ракушка прибув до Ніжина десь у 20-і роки ХУІІ століття з містечка Романівка брацлавського воєводства, що на Поділлі. Так що майбутній автор знаменитого літопису народився в родині реєстрового козака і батько його був навіть шляхтичем, бо є свідчення про Романову печать з гербом. Уперше його прізвище названо у реєстрі козацького війська під 1649 роком, коли вже палала визвольна війна Богдана Хмельницького. Літопис Самовидця свідчить про грамотність автора але й разом з тим про нехтування ним квітчастістю стилю і латинськими викрутасами, котрі були притаманні випускникам Київської колегії, зокрема - Самійлу Величку.

Після визвольної війни Роман Ракушка служив ніжинським сотником, полковим суддею, а в 1663-68 роках генеральним підскарбієм в уряді Івана Брюховецького. Брав він також участь у антимосковському повстанні 1668-69 і через вороже ставлення гетьмана Многогрішного опинився протопопом у Брацлаві на Правобержжі. Потім переїхав у 1672 році до Стародуба на священницьку парафію, де й вірогідно написав «Літопис Самовидця», у котрому, хоча й анонімно, показав себе гарячим прихильником незалежності України. У цій праці Роман Ракушка засудив драпіжництво і авнатюризм частини козацьких верхів, котрі спричинилися до втрати української державності. Хоча сам автор вважав себе шляхтичем, він писав книжною українською мовою , котра була близькою до народної, вживав чимало приказок і народних прислів’їв на кшталт «сила закону не знає» чи «нестатечня приязнь вовка з бараном». Або ж його оцінка показних відмовлянь Дем’яна Многогрішного від гетьманства, що Роман Ракушка охарактеризував, як « одмовляння старої дівки від доброго жениха». Тарас Шевченко свідчив, що «оживала його душа», коли читав «писання» Романа Ракушки, котрі «напам’ять знав».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG