Київ, 30 листопада 2001 - Внесок Михайла Грушевського, визначного наукового і політичного діяча кінця 19-го початку 20-го століття, є настільки значимим у національній спадщині , що з ним часто асоціюється саме поняття України як держави. Втім, Грушевський, не тільки надбання історії. Його подвижницька наукова і політична праця змушує шукати сучасний контекст його діяльності. Рік 135-річчя від дня його народження спонукає подивитися на цього вченого та політика в контексті сучасності.
Видатний український історик, визначний політичний та державний діяч Михайло Грушевський народився 17 вересня 1866 року у місті Холм на Галичині. У 1890 році закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1894 році переїхав до Львова, де обійняв кафедру української історії у Львівському університеті. Він створив у Львові школу українських істориків і саме тут у 1898 році вийшов перший том його монументальної праці «Історія України-Руси». М. Грушевський - автор більш ніж 2 тисяч наукових праць. Історична концепція Грушевського складалась під впливом Антоновича, Костомарова і Драгоманова. Ідеї народництва та федералізму домінували у його науковій та громадсько-політичній діяльності. Для історичної концепції Грушевського притаманна першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак у процесі особистої участі в громадсько-політичному житті Грушевський все більшого значення надавав державно-національному чинникові.
У листопаді 1914 року Грушевський був арештований російськими властями і засуджений до заслання на Сибір. У 1917 році повернувся до Києва, де його одностайно обрали головою Української Центральної Ради. Враховуючи зміну політичної і соціально-економічної ситуації УЦР на чолі з Грушевським пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України. У квітні 1918 року Грушевський був обраний президентом Української Народної республіки. Після приходу до влади Гетьмана Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності і в березні 1919 року емігрував. Для Грушевського як для людини характерна висока порядність та інтелігентність, з якої нерідко користалися як особисті його недруги так і вороги України.
Чи сучасні українські політики прислуховуються до уроків історії, кожен може зробити висновок сам, проте Грушевський до кінця своїх днів залишався надміру довірливим до радянського режиму. Після довгих роздумів він повернувся 1924 року з еміграції до Києва. У 1929 його обрали академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі Грушевського заарештували, як керівника, так званого Українського націоналістичного центру, але згодом його звільнили. У березні 1931 року Грушевського було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовані, співробітників та учнів заарештовано. Помер Грушевський за нез’ясованих обставин у листопаді 1934 року у Кисловодську. Діяльність Михайла Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його політична і державна діяльність періоду українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років, стоїть в одному ряді найвизначніщих постатей української історії, з якої необхідно робити висновки.
Видатний український історик, визначний політичний та державний діяч Михайло Грушевський народився 17 вересня 1866 року у місті Холм на Галичині. У 1890 році закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1894 році переїхав до Львова, де обійняв кафедру української історії у Львівському університеті. Він створив у Львові школу українських істориків і саме тут у 1898 році вийшов перший том його монументальної праці «Історія України-Руси». М. Грушевський - автор більш ніж 2 тисяч наукових праць. Історична концепція Грушевського складалась під впливом Антоновича, Костомарова і Драгоманова. Ідеї народництва та федералізму домінували у його науковій та громадсько-політичній діяльності. Для історичної концепції Грушевського притаманна першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак у процесі особистої участі в громадсько-політичному житті Грушевський все більшого значення надавав державно-національному чинникові.
У листопаді 1914 року Грушевський був арештований російськими властями і засуджений до заслання на Сибір. У 1917 році повернувся до Києва, де його одностайно обрали головою Української Центральної Ради. Враховуючи зміну політичної і соціально-економічної ситуації УЦР на чолі з Грушевським пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України. У квітні 1918 року Грушевський був обраний президентом Української Народної республіки. Після приходу до влади Гетьмана Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності і в березні 1919 року емігрував. Для Грушевського як для людини характерна висока порядність та інтелігентність, з якої нерідко користалися як особисті його недруги так і вороги України.
Чи сучасні українські політики прислуховуються до уроків історії, кожен може зробити висновок сам, проте Грушевський до кінця своїх днів залишався надміру довірливим до радянського режиму. Після довгих роздумів він повернувся 1924 року з еміграції до Києва. У 1929 його обрали академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі Грушевського заарештували, як керівника, так званого Українського націоналістичного центру, але згодом його звільнили. У березні 1931 року Грушевського було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовані, співробітників та учнів заарештовано. Помер Грушевський за нез’ясованих обставин у листопаді 1934 року у Кисловодську. Діяльність Михайла Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його політична і державна діяльність періоду українських національно-визвольних змагань 1917-1921 років, стоїть в одному ряді найвизначніщих постатей української історії, з якої необхідно робити висновки.
