Київ, 30 листопада 2001 - Ювілейне засідання Ради глав держав-учасниць СНД, відкриття в Москві фестивалю української культури, оголошення наступного року роком України в Росії – все це волею-неволею, а піднімає з не таких уже й глибин буття – всього десять років існування незалежної України – болюче питання її орієнтації на Схід. Чи – на Захід? Адже відповідаючи на перше питання, не можна оминути другого.
Якою буде в недалекому майбутньому геополітична орієнтація України, географічно розміщеної в центрі Європи? Яка специфіка її зовнішньополітичного спрямування у зв”язку з цим?
Для того, щоб зрозуміти реальні геополітичні колізії України, слід пригадати методологію, запроваджену Арнольдом Тойнбі. Він виводить геополітику із цивілізаційної специфіки суспільства.
Зовнішньо-політичні коливання України відображують циввілізаційний розкол всередині самої країни, яка в соціально-культурному пдлані ділиться на Західну і Східну. Західна наближена скорше до католицької цивілізації, в той час, як Східна існує наближено до східної православної цивілізації.
Геополітична орієнтація Укораїни на Схід чи Захід, отже, неминуче відбиває погляди, позиції та спосіб буття величезної маси людей – українського суспільства.
Уявити собі вибір однозначної геополітичної орієнтації можна, уявивши при цьому, що одна частина відмовляється від історично традиційного ддля себе способу мислення та буття. Чи можливо це взагалі? Якщо так, то як, яким способом,, якою, врешті, ціною?
Для обох цих соціумів сьогодні навіть не стоїть питання самобутньості держави як такої. Питання в іншому – що вони бачать цю державу по-різному. Тому політичним надзавданням в Україні залишається - знайти компроміс між цими двома баченнями. Згадані два типи породжують і два напрями геополітичної орієнтації, однозначний вибір при цьому, очевидно, неможливий і мусить мати якусь компромісну форму.
Напевно, реальна незалежна українська зовнішня політика й має полягати не в тому, щоб розриватися між Сходом, уособленням якого сьогодні виступає СНД та маячіння в неосяжному майбутньому нового «Союза нерушімого республік свободних» та Заходом. Бігати між чужими ідеологічними стереотипами – справа марна. Слід продумати своє, реальне місце в світі і місце між світовими силами.
Якою буде в недалекому майбутньому геополітична орієнтація України, географічно розміщеної в центрі Європи? Яка специфіка її зовнішньополітичного спрямування у зв”язку з цим?
Для того, щоб зрозуміти реальні геополітичні колізії України, слід пригадати методологію, запроваджену Арнольдом Тойнбі. Він виводить геополітику із цивілізаційної специфіки суспільства.
Зовнішньо-політичні коливання України відображують циввілізаційний розкол всередині самої країни, яка в соціально-культурному пдлані ділиться на Західну і Східну. Західна наближена скорше до католицької цивілізації, в той час, як Східна існує наближено до східної православної цивілізації.
Геополітична орієнтація Укораїни на Схід чи Захід, отже, неминуче відбиває погляди, позиції та спосіб буття величезної маси людей – українського суспільства.
Уявити собі вибір однозначної геополітичної орієнтації можна, уявивши при цьому, що одна частина відмовляється від історично традиційного ддля себе способу мислення та буття. Чи можливо це взагалі? Якщо так, то як, яким способом,, якою, врешті, ціною?
Для обох цих соціумів сьогодні навіть не стоїть питання самобутньості держави як такої. Питання в іншому – що вони бачать цю державу по-різному. Тому політичним надзавданням в Україні залишається - знайти компроміс між цими двома баченнями. Згадані два типи породжують і два напрями геополітичної орієнтації, однозначний вибір при цьому, очевидно, неможливий і мусить мати якусь компромісну форму.
Напевно, реальна незалежна українська зовнішня політика й має полягати не в тому, щоб розриватися між Сходом, уособленням якого сьогодні виступає СНД та маячіння в неосяжному майбутньому нового «Союза нерушімого республік свободних» та Заходом. Бігати між чужими ідеологічними стереотипами – справа марна. Слід продумати своє, реальне місце в світі і місце між світовими силами.
