Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 12:05

Роман Купчинський. Досьє…


Роман Купчинський. Досьє…

Київ, 30 листопада 2001 - Купчинський мав ім’я Роман, але народився не 1 грудня, у день свого Святого, а 24 вересня 1894 року. Іще він мав такі імена: Чіпка Галант, Галактіон Чіпка, Тойсам (не саме той, а той саме), Зиз, Мусій Гак, Мирон Доля. Усе це – псевдоніми знаменитого згодом поета і прозаїка, критика та композиторра.

Народився він на Тернопільщині, у селі Розгадів теперішнього Зборівського району, в сім’ї священника.

Розпочав Роман Купчинський свої студії у Львівському університеті, бо це був чи не єдиний – і не найгірший – варіант шляху для дитини з духовної родини. Та наука не тривала спокійно і розважено, як можна було сподіватися. Студент Роман Купчинський зі студентської лави став до длав Січових Стрільців. Він був старшиною УСС та УГА.

Доля Романа Купчинського пов’язала його не тільки зі стрілецькими буднями, а й – наміцно й надовго – зі словом.

Ще в 1922 році Купчинський разом із Бобинським, Шкрумеляком, Голубцем і одним із братів Лепких – Левком, - створив групу поетів-символістів під назвою “Митуса”. Група видавала однойменний журнал, а Роман входив до реждколегії цього журналу. Був він і головою Товариства письменників і журналістів – тоді ці два умовні табори літописців ще дружили - у Львові.За одними даними, з 19 33 року по знаменний 1939, за іншими – з 1934. Після 1944-го емігрував – спочатку до Німеччини, потім – до США.

Поезії та пісні Романа Купчинського присвячені переважно драматичним подіям стрілецьких буднів. Ту ж героїчну тематику відбивають і його прозові твори, менш знані в Україні, як поетичні. Це – роман-трилогія “Заметіль” – “Курилася доріженька”, “Перед навалою” та “У зворах Бескиду”. Перші дві книги вийшли 1928 року, третя – 1933. Відомі й оповідання та нариси Романа Купчинського. 1964 року видана книга “Мисливські оповідання”, а 1977 – повна збірка пісень “Ми йдемо у бій”. Остання вийшла рік по смерті автора. Він помер 1976 року в Оссінгу у США.

Цієї осені минуло рівно двадцять п’ять літ – чверть віку – від смерті Романа Купчинського. Не так давно минуло вже століття від дня його народження, але пісні Романа Купчинського звучать і досі. Хто їх не знає - “Зажурились галичанки”, “Ірчик”, “Ми йдемо у бій”, “Як з Бережан до Кадри”, “Зваквітчалим дівчатонька”, “Човен хитається” та багато інших. Ще недавно ці пісні були в Україні забороненими. Але їх співали. Переважно в краях, де й народився їх автор, співали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тільки свої, ті, котрі не зрадять. Пригадую ці пісні в незабутній батьківській хаті, пригадую, що й на студентських вечірках теж зринали пісні на слова Романа Купчинського. Вони пахли незнаними для нас стрілецькими походами, ніжністю, вкладеною поетом у такі прості, щирі й гострі слова. Пахли рідною м”ятою з-над берегів Дністра, травами і розпростертими аж до Збруча лісами, таємничо неприступними, як і колись.

Ім’я Романа Купчинського рідко зринало тоді, коли співали його пісень. А, коли зринало, мовилося пошепки. Було відомо, що він жив на тернопільській землі, але чомусь мало хто знав, коли саме він там жив. Легендарний стрілець і поет, здавалося, став легендою. Попри те – він ще був живим у ці смутні часи, коли пісні його Україна співала, ховаючись сама від себе…

Не знаю, чи в далекій Америці згадував Роман Купчинський тихі плеса українських рік і сонячні заплави, чорну ріллю неорану та шелест вітру в кукурудзяних стеблах, коли падає дощ. Його спогади відійшли разом з ним у той вирій, до якого відлітають тільки люди. Зате пісні – не відлітають. Вони зринають понад землею, котру так любив їхній творець. І це – єдино можлива для пісень та людей пам’ять про нього, - пам’ять нетлінна.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG