Прага, 6 грудня 2001 – Серед європейських економік увагу спостерігачів нерідко привертає Ірландія: іще кілька десятиліть тому її без перебільшення можна було назвати відсталим задвірком Європи, а тепер цю країну знають як «кельтського тигра» – це найдинамічніша економіка в Європейському Союзі. В чому ж ірландська таємниця?
Історія Ірландії складна й нерідко кривава: аж до 16 століття традиційне старовинне кельтське суспільство; по тому – британська окупація; на початку 20 сторіччя – пустка, нужда й масова еміґрація; в 1940-х роках – нові кровопролиття після того, як більша частина країни здобула незалежність. Новостворена республіка не мала що запропонувати світові – але попри все зуміла закласти підвалини розквіту й досягти його.
«Нинішня фаза ірландської економічної політики, що існує вже 40 років, – говорить відомий ірландський коментатор Брендан Галиґан, – … ґрунтується на стимулюванні прямих іноземних інвестицій: через історичні причини ми мали дуже мало капіталу, слабкі промислові традиції, нам бракувало класу підприємців і керівників, ми не мали доступу до ринків, особливо ж зовнішніх експортних ринків».
Одне з головних рішень, що спрямувало подальші події, було зниження корпоративного податку до єдиної ставки в 10 відсотків – мало які країни, що прагнули зовнішніх інвестицій, могли б похвалитися таким числом.
Інший крок – надання абсолютного пріоритету освіті робочої сили. І, нарешті, – вступ до Європейського Союзу 1973 року.
Ірландія раптом виявилася цікавою – в першу чергу для американського бізнесу: низькі податки, добре підготована робоча сила й доступ до величезного європейського ринку. Додамо ще й те, що близько 40 мільйонів американців ведуть свій родовід хоч частково з Ірландії.
Добре скористатися з потоку американських, і не тільки, інвестицій дала змогу дбайлива політика ірландського Управління промислового розвитку: кошти свідомо зосереджували щоразу в кількох лічених секторах промисловості.
Менеджер міжнародного маркетинґу цього Управління Брендан Галпин розповідає про подробиці так: «Протягом останнього десятиріччя ми зосередилися на чотирьох головних секторах: інформаційні технології й зв’язок; фармацевтика й виробництво продуктів санітарії; третій ми створили щойно 1988 року – це міжнародні фінансові послуги; і останній наш крок – створення робочих місць у міжнародній мережі розробки програмового забезпечення, обслуговування клієнтів і їхньої підтримки та спільних із іншими фірмами послуг (у цій галузі)».
Дуже важливу роль відіграла й підготовка робочої сили, що її досягнено завдяки особливій увазі до шкільної й університетської освіти – саме вміння ірландців привернули до країни низку провідних американських високотехнологічних компаній.
І, нарешті, вступ до Європейського Союзу дав Ірландії ще кілька визначальних переваг: доступ до широкого ринку в Європі і мільярди доларів фінансової допомоги від ЄС на розвиток країни, які надійшли якраз у визначально важливий час. До того ж ЄС домігся від ірландської влади дисципліни планування: «Структурні фонди (від Євросоюзу) надавалися на шестирічні періоди, – пояснює фахівець дублинського Інституту економічних і соціяльних досліджень Дейвид Даффі, – а отже, плани розвитку, економічні плани доводилося складати що шість років, і це відкрило горизонти до перспективного планування».
Результати всього цього очевидні: доходи на душу населення в Ірландії від 1990 до 1998 року зросли вдвічі, безробіття від 16 відсотків у 1980-х роках упало практично до нуля, еміґрація припинилася, і вже іноземці приїжджають до країни на вільні робочі місця. Лише нинішнього року, за даними ірландського Статистичного б’юра, прямі інвестиції в цю країну з 3,5 мільйонами мешканців сягнули понад 17 мільярдів доларів.
Такі промовисті числа природно викликають зацікавленість у нинішніх кандидатів на вступ до Європейського Союзу. Вчаться вони теж швидко – і в Ірландії вже починають замислюватися, чи не перехоплять нові майбутні члени ЄС ініціятиву – а з нею й інвестиції…
Історія Ірландії складна й нерідко кривава: аж до 16 століття традиційне старовинне кельтське суспільство; по тому – британська окупація; на початку 20 сторіччя – пустка, нужда й масова еміґрація; в 1940-х роках – нові кровопролиття після того, як більша частина країни здобула незалежність. Новостворена республіка не мала що запропонувати світові – але попри все зуміла закласти підвалини розквіту й досягти його.
«Нинішня фаза ірландської економічної політики, що існує вже 40 років, – говорить відомий ірландський коментатор Брендан Галиґан, – … ґрунтується на стимулюванні прямих іноземних інвестицій: через історичні причини ми мали дуже мало капіталу, слабкі промислові традиції, нам бракувало класу підприємців і керівників, ми не мали доступу до ринків, особливо ж зовнішніх експортних ринків».
Одне з головних рішень, що спрямувало подальші події, було зниження корпоративного податку до єдиної ставки в 10 відсотків – мало які країни, що прагнули зовнішніх інвестицій, могли б похвалитися таким числом.
Інший крок – надання абсолютного пріоритету освіті робочої сили. І, нарешті, – вступ до Європейського Союзу 1973 року.
Ірландія раптом виявилася цікавою – в першу чергу для американського бізнесу: низькі податки, добре підготована робоча сила й доступ до величезного європейського ринку. Додамо ще й те, що близько 40 мільйонів американців ведуть свій родовід хоч частково з Ірландії.
Добре скористатися з потоку американських, і не тільки, інвестицій дала змогу дбайлива політика ірландського Управління промислового розвитку: кошти свідомо зосереджували щоразу в кількох лічених секторах промисловості.
Менеджер міжнародного маркетинґу цього Управління Брендан Галпин розповідає про подробиці так: «Протягом останнього десятиріччя ми зосередилися на чотирьох головних секторах: інформаційні технології й зв’язок; фармацевтика й виробництво продуктів санітарії; третій ми створили щойно 1988 року – це міжнародні фінансові послуги; і останній наш крок – створення робочих місць у міжнародній мережі розробки програмового забезпечення, обслуговування клієнтів і їхньої підтримки та спільних із іншими фірмами послуг (у цій галузі)».
Дуже важливу роль відіграла й підготовка робочої сили, що її досягнено завдяки особливій увазі до шкільної й університетської освіти – саме вміння ірландців привернули до країни низку провідних американських високотехнологічних компаній.
І, нарешті, вступ до Європейського Союзу дав Ірландії ще кілька визначальних переваг: доступ до широкого ринку в Європі і мільярди доларів фінансової допомоги від ЄС на розвиток країни, які надійшли якраз у визначально важливий час. До того ж ЄС домігся від ірландської влади дисципліни планування: «Структурні фонди (від Євросоюзу) надавалися на шестирічні періоди, – пояснює фахівець дублинського Інституту економічних і соціяльних досліджень Дейвид Даффі, – а отже, плани розвитку, економічні плани доводилося складати що шість років, і це відкрило горизонти до перспективного планування».
Результати всього цього очевидні: доходи на душу населення в Ірландії від 1990 до 1998 року зросли вдвічі, безробіття від 16 відсотків у 1980-х роках упало практично до нуля, еміґрація припинилася, і вже іноземці приїжджають до країни на вільні робочі місця. Лише нинішнього року, за даними ірландського Статистичного б’юра, прямі інвестиції в цю країну з 3,5 мільйонами мешканців сягнули понад 17 мільярдів доларів.
Такі промовисті числа природно викликають зацікавленість у нинішніх кандидатів на вступ до Європейського Союзу. Вчаться вони теж швидко – і в Ірландії вже починають замислюватися, чи не перехоплять нові майбутні члени ЄС ініціятиву – а з нею й інвестиції…
