Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:31

Григір Тютюнник. Письменник, чиє ім’я на літературній карті України вже давно стало легендою


Григір Тютюнник. Письменник, чиє ім’я на літературній карті України вже давно стало легендою

Івано-Франківськ, 7 грудня 2001 - Зараз він міг би ще активно працювати, даруючи шанувальникам красного письменства свої нові твори. В ці перші дні зими ми згадуєм про талант цьогО непересічного митця, відзначаючи 70 років з часу його народження. Про «вічну загадку любові» у творчості та житті Григора Тютюнника розповідаємо.

«Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любить. Немає зАгадки таланту. Є вічна зАгадка любові», - ці слова Григора Тютюнника вже давно стали афоризмом. Про цього унікального письменника неодноразово писалося і говорилося, що це митець, який аж надто гостро та болюче сприймає життя. «У нього був низький больовий поріг», -- як звикли зараз говорити психологи. А за ними цю думку часто, характеризуючи творчість Григора Тютюнника, повторювали літературознавці. Народжений на благословенній полтавській землі, письменник увібрав не лише у свій характер, але й потім зумів відобразити це в численних творах все те найкраще і найособливіше, що показувало саму душу народу, з якого він вийшов. Григір Тютюнник, як відомо, не дотримувався поширеного в середовищі майстрів слова неписаного правила «не переказувати ще не закінчених творів». Сучасники згадують, як часто зі смаком Тютюнник розповідав, відшліфовуючи вголос, окремі епізоди своїх майбутніх новел, оповідань та повістей. До кожної нової збірки він обов»язково включав кілька оповідань з попередніх книжок. І це не порушувало цільності книг. Вони ніби творили один ланцюг, де кожна ланка нанизана на попередню. Його ще називали живописцем правди. Адже органічно не сприймав підлості, неправди, навіть на побутовому рівні. З осені 63-го року він мешкав у Києві, перед тим пройшовши нелегке життя повоєнного підлітка, спогади та враження про яке пізніше вилилися у пронизливу драматичну за своїм звучанням повість «Климко». Григір Тютюнник пррацював у редакції газети «Літературна Україна», у видавництвах «Молодь» та «Веселка», однак справжньою та єдиною його роботою булО писання творів. Він не уявляв себе кимось іншим, аніж як письменником. І твори його булИ і є як саме життя. У них людське щастя, трагедії, драми, кохання, сміх. Напевно, ніхто так не зміг до Григора Тютютнника передати в національній літературі смак молока, запах степу, тремтіння дитячих сліз, плач душі української. Врешті з Григором Тютюнником трапилось те, що, очевидно, й мало статися – світ його врешті спіймав. Письменника не стало 6 березня 80-го року. Ця подія стала спрравжньою трагедією для української кульутри. Я зауважив, щофотографії Григора Тютюнника надзвичайно подібні до світлин Василя Стуса. Вони і в творчості , та і в житті, мали багато спільного. І спільне це – в доброті, людськості, в тому, що на побутово-міщанському рівні називають дивацтвом, дивацтвом, яке насправді рятувало і рятує світ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG